f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Все буде добре!

14.02.2015

Сьогодні, суботнього вечора, у Berlinale Palast, урочисто закривається 65-й міжнародний Берлінський кінофестиваль

Сергій Тримбач (Берлін, для сайту НСКУ)

Втім, зазвичай нічого урочистого на таких подіях не буває. Передусім тому, що директором фестивалю є Дітер Косслік. Сам дуже смішливий, він й іншим не дає застоятись у серйозній позі. Відтак усе перетворюється в таку собі гру людей не дуже дорослих. Не дивлячись на 65-літній напівювілей. І присутність 1600 глядачів – стільки вміщує 5-поверховий палац фестивалю.

Перші статистичні підсумки. На вечір 12 лютого на фестивальні перегляди продано 310 тисяч квитків, що є новим рекордом. Високою була активність на кіноринку – його назва European Film Market. Участь в ньому взяли біля 8,5 тисяч професіоналів своєї справи із 100 країн світу (нагадаю, з Україною включно). Серед іншого на кіноринку було показано спеціальну програму, у фокусі якої Азія.

Не сказати б, що не вистачало кінематографічних зірок, як акторських, так і режисерських, у чому іноді звинувачують і фестиваль, і самих зірок, які не люблять зимових поїздок в Європу. Судіть самі – Крістіан Бейл, Жюльєт Бінош, Кейт Бланшет, Джеймс Франко, Шарлотта Генсбург, Ніколь Кідман, Наталі Портмен, Шарлотта Ремплінг, Пітер Грінуей, Вім Вендерс – цей список вочевидь неповний.

В останні два дні, коли показувалися фільми конкурсу повнометражних фільмів, ми побачили і щось оптимістичне. Скажімо, фільм Лаури Біспурі „Вірна цнотливиця” (спільне виробництво Албанії та Італії; до речі, це приклад повноцінної копродукції – складаються не тільки капітали, а й життєвий матеріал, дія відбувається в Мілані та албанському селі). Героїня стрічки – молода жінка, що виросла в горах Албанії, в патріархальному середовищі. Її виховував здебільшого батько, виховував, по суті справи, не дівчину, а хлопця, от і відбулося „вагання плоті” – Хана перетворилась на Марка. Здебільшого вважається, що це сучасна цивілізація перетворює нормальних людей на збоченців, з цією тезою фільм вступає в неголосну суперечку. Бо Марк, він же Хана, приїздить до Мілана, де живе з чоловіком її сестра Ліла (Хана намагалася жорстко – батькове ж виховання – завадити цьому шлюбові). Фільм про те, як сучасне велике місто, із любов’ю та увагою близьких, лікує героїню, яка мало помалу повертає собі жіночу, а з тим разом і особистісну ідентичність. В цьому картина Біспурі вочевидь полемічна до багатьох фестивальних картин, які стоять на тому, що нетрадиційні прояви сексуального життя є нормою для демократичного суспільства, і великим гріхом є прагнення заборонити. Одначе ж не меншим гріхом є і потурання подібній „свободі”, пропаганда і заохочення отого „нетрадиційного”.

У конкурсній стрічці „Великий батько, малий батько та інші історії” в’єтнамського режисера Фана Данга Ді так само два світи – мегаполіс Сайгон з одного боку і провінція, природа, патріархальні традиції з другого. Одначе вплив великого міста, цивілізації як такої сильніший природи...

У японській картині „Мандрівка Часуке” режисера Сабу (саме так) ми побачили щось середнє між екранним шоу та філософською притчею. Головний персонаж фільму по смерті опинився на небесах у ролі рознощика чаю для тих, хто працює над сценаріями чинних людських доль. Одна з них, доля дівчини, якій загрожує смертельна небезпека, примушує Часуке випроситись на землю. Ну, а далі довгий (занадто, як видається) ланцюг подій, сенс яких у несамовитому прагненні Часуке змінити життєписи людей. І це йому вдається. То ж фінал супероптимістичний: не впадайте у відчай, сценарій свого життя ви можете ще змінити! От тільки режисерові вочевидь бракує почуття міри.

А хіба не про те саме казка „Попелюшка”, яку екранізував Кеннет Брана (фільм показали поза конкурсу)? Картина від 12 березня буде в українському прокаті – дуже рекомендую. Так, казка, причому знята в класичному стилі, без вигадок і перекручень. Але стільки в ній тепла і фінального зворушення від того, що справедливість торжествує. Це той випадок, коли варто взяти дітей і влаштувати собі сімейний перегляд. Можна не боятися, що Попелюшка стане юнаком, а Принц дівчиною, тут не будуть гвалтувати, блювати і перетворювати чужу плоть на купу лайна. Тут панує краса, тут добро і любов винагороджують своїх носіїв. Спасибі режисерові, я давно вже не дивився і не слухав казок, а тут повернувся у свої дитинячі щасливі миті...

Фестиваль – він різний, і це прекрасно само по собі.

Сергій Тримбач, 14 лютого 2015 року

Читайте також статті Сергія Тримбача «Китайські новини з українського фронту», «Олексій Герман: Росія — країна містична...», «Душу й тіло лікувати. Рецепти, виписані екраном» та «Поезія пошуку, пошук поезії».

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда