f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Китайські новини з українського фронту

13.02.2015

Голова Спілки Сергій Тримбач про яскраві кіноподії Берлінале.

Сергій Тримбач, «Україна молода»

У п’ятницю буде показано три останні фільми великої конкурсної програми — «Великий батько, маленький батько та інші історії» режисера Фен Данг Ді (спільне виробництво В’єтнаму і Франції), «Мандрівка Часуке» японця Хіроюки Танака і позаконкурсна стрічка «Попелюшка», казка в інтерпретації відомого британського режисера Кеннета Брана. А суботнього вечора в Berlinale Palast відбудеться закриття фестивалю, із традиційним врученням Золотого ведмедя і купи срібних ведмедів — за кращу режисуру, акторські роботи, сценарій... Вгадувати призерів річ невдячна, одначе все ж назву вірогідних переможців — «Вулкан Іксканул» гватемальця Хайро Бустаманте, «Клуб» чилійця Пабло Ларраіна і так само чилійська картина «Перламутровий ґудзик» Патрісіо Гузмана, «Лицар кубків» Теренса Маліка, попри всю неоднозначність ставлення до цього фільму. Швидше за все, у якийсь спосіб відзначать і фільм «Таксі» опального іранця Джафара Панахі. Не подивуюсь, коли серед призерів буде і польська картина «Тіло» Малгожати Шумовської, а також фільм «Ейзенштейн у Гунахуато» Пітера Грінуея.

Веселі хлоп’ята

У конкурсній програмі є вповні веселі картини життя, хоча фестивальне кіно значно частіше зосереджене на драмах, ба навіть трагедіях, і загалом не схильне до веселощів. На противагу цьому фільм «Віднесені кулями» китайського режисера Цзян Веня є таким собі розгорнутим екранним шоу, з величезною кількістю знахідок передусім візуального штибу. Матерілом є життя Шанхая початку 1920-х років, життя, в якому, судячи з картини, було дуже мало чогось китайського. Радше американського, голлівудського, де все на показ, у божевільному темпі, у максимальній задимленості проблем сьогодення. Ця надмірність екранного «цирку» втомлює і десь від першої чверті стрічки чекаєш, коли вона вже скінчиться.

А мене не міг не вразити один із гегів фільму, коли під час виборів королеви краси один із ведучих оголошує, що надійшли сотні телеграм з усього світу. Виділить і назве він тільки одну. Яку б ви думали? Не вгадали. Телеграма з України! А буквально через хвилину ще крутіше — телеграма «з українського фронту». Так і сказано, принаймні це засвідчили англомовні субтитри, які ніколи (майже ніколи) не брешуть. Зрозуміла річ, що у 1920-ті в Шанхаї про Україну думали мало, якщо взагалі думали. Це відлуння сьогоднішнього інтересу до нас, такий собі уклін, посеред божевільного темпу, взятого авторами... Про нас пам’ятають навіть на такому ходу.

У румунському фільмі «Aferim / Браво» Раду Жуде так само чимало веселого і запального. Дія відбувається у Валахії (південь нинішньої Румунії, може, найважливіший її осередок, де і формувалася румунська нація в її теперішньому вигляді), 1835 року. Недавно звільнились від турків, ще чимало неясного, в тому числі і про стосунки між різними етнічними групами. Циганами, до прикладу. Одначе ж яка енергія струменить жилами цього життя! Якби ще до того й енергію власне мистецьку... Бо вже посеред фільму на мене нагорнулась нудьга. Надто вже все це тривіально. Чи не притомилось румунське кіно, яке десяток літ тому стрімко завойовувало світові фестивальні екрани?

Гола класика

З інтересом очікувався фільм «Ейзенштейн у Гунахуато» британського режисера і художника Пітера Грінуея. Років зо два тому я бачив і слухав його в Одесі, на фестивалі. Він охоче розказував про те, що традиційне кіно вже є трупом, воно померло в той момент, коли з’явився пульт управління екраном і глядач почав претендувати на авторство, на участь у творенні фільму. Режисер «Контракту рисувальника», «Зет і два нуля» та інших стрічок вважає, що в кіно взагалі не кінокамера головна. «Я не відчуваю себе повною мірою режисером, швидше гібридом, — сказав Грінуей в одному з інтерв’ю. — Що мене справді цікавить, так це живопис і література. Мені цікаво передавати ідеї картинками, візуальними засобами. Я іміджмейкер».

Отже, новації нашого часу — гібридні війни і гібридні режисери. У своєму новому фільмі, щоправда, Грінуей не запропонував глядачеві пульт дистанційного управління. З усім, що відбувається на екрані, він порається сам. Одначе з реалізацією інших принципів усе гаразд, тут справді домінує живописна картина, причому цитована, взята напрокат.

В основі картини — перебування радянського кінорежисера Сергія Ейзенштейна (або Айзенштайна, як його величають на Заході) в Мексиці на рубежі 1920—30-х років. Опісля фільмів «Страйк / Стачка», «Броненосець «Потьомкін», «Жовтень / Октябрь» режисер став світовою знаменитістю. Його запрошують до США для роботи над фільмом. Один із варіантів «Американської трагедії» за знаменитим тоді романом Теодора Драйзера. Зрештою, зупинились на проекті стрічки «Віва, Мексика!». Було знято велику кількість матеріалу, одначе роботу свою Ейзенштейн не закінчив і повернувся до Москви. Традиційно вважається, що причиною цього стали відсутність грошей у продюсерів (у Штатах почалася страшна криза) та погрози Сталіна: повертайся, вражино, або... Що трапляється після того «або» Ейзенштейн знав досить добре.

Відсутність грошей і погрози напевно що були. Одначе в інтерпретації Грінуея важливішою була інша причина — катастрофічне закінчення любовного роману з мексиканським істориком Паломіно Каньєдо (Луїс Альберті). Звідки саме дізнався про це британський режисер? Як стверджує він сам — iз листів Ейзенштейна до Пери Аташевої, з якою той пізніше одружився (у фільмі Ейзенштейн і Аташева двічі говорять по телефону). Так от, нібито автор «Потьомкіна» описував у деталях любовні контакти з мексиканцем. Про це ж свідчать й еротичні малюнки Ейзенштейна, які почасти відтворені у кінострічці.

Фінський актор Ельмер Бак показує Ейзенштейна людиною позитивною і ексцентричною, божевільно зацикленою на культурі, мистецтві як такому. Про мистецтво він може говорити годинами. Історик Каньєдо виявився вдячним і фаховим співрозмовником. При цьому Ейзенштейн (знов-таки в інтерпретації Грінуея) у свої 32 роки ще не мав жодного сексуального досвіду — може тому у фільмі він по-дитячому радісно демонструє свої геніталії. Так само радісно Грінуей вмонтовує його тіло у панораму тіл — від античності до потужної рубенсівської плоті. У фільмі майстерно й вигадливо використовується поліекран (це точно ще й з історичної точки зору, саме тоді Ейзенштейна і Довженка, скажімо, захоплювала ідея множинного екрана). Тіло множиться, його краса демонструє свою вселенскість, свою універсальність.

Закінчується тим, що історик універсальність проігнорував, а от конкретну плоть митцеву закохав у себе, а просто кажучи спокусив. Гомосексуальну любов британець відтворює докладно, той, хто не бачив ніколи, буде капітально «просвічений». Проблема ж у тому, що в Каньєдо є дружина і діти, от вона й використовує переваги свого стану, жорстко сказавши «ні» заборонному коханню. Ейзенштейн переживає це трагічно, зі сльозами й соплями, одначе на тому все. Та й пригадалося те, що можуть зробити з ним, якщо не повернеться до Москви...

Ця історія вписана ще й у міфологічну картину мексиканців, яка справляє сильне враження на героя стрічки. Йдеться про поєднання Ероса й Танатоса, інстинкту жити й інстинкту вмирати. У «Віва, Мексико» це один із стрижневих мотивів. Там, де любов, там неминуче постає і смерть — так, коли спрощено. Саме це, напевно, і служить виправданням Гринуеєві за таке одверте вторгнення в інтимне життя одного з геніїв ХХ століття.

Сергій Тримбач, «Україна молода», 13 лютого 2015 року

Читайте також статті Сергія Тримбача «Олексій Герман: Росія — країна містична...», «Поезія пошуку, пошук поезії» та «Душу й тіло лікувати. Рецепти, виписані екраном».

22 березня, п’ятниця, Синій зал Цикл вечорів НЕІГРОВЕ/ХУДОЖНЄ Документальний фільм «Марія до Каллас»

25 березня, понеділок, Синій зал АКТОР ДЕННІ КЕЙ / ДАВИД ДЕНІЕЛ КАМІНСЬКИЙ (1911-1987) Художній фільм «РЕВІЗОР»

26 березня, вівторок, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ Художній фільм «ПАМПУШКА»