f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини

З 10 на 11 травня о 01:15 на «1+1» в «Арґументі-Кіно» – «Совість» Володимира Денисенка

09.05.2015

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 10 на 11 травня о 01:15 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: фільм видатного українського кінорежисера Володимира Денисенка «Совість» (1968) та спеціальний сюжет про корпус фільмів, автори яких розглядають проблему морального вибору, що поставав перед людьми за часів нацистської окупації в Європі й на теренах колишнього СРСР.

«Совість» є одним із найпринциповіших фільмів в історії всього українського кінематографа. Цю картину 1968 року – за особливих обставин – зафільмував кінорежиисер Володимир Денисенко.

Друга світова війна, окупована німцями Україна. Під час сутички на дорозі сільський парубок Василь убиває німецького офіцера. Окупанти вимагають видати хлопця, погрожуючи знищити всіх. Проблема вибору постає і перед Василем, через якого можуть розстріляти односельців, і перед ними. Як бути? Що тут підкаже сумління?


Кінорежисер Володимир Денисенко

Фактично автори фільму моделюють на екрані стуацію, суголосну з актуальними для того часу постулатами філософського вчення екзистенціалізму, що, безумовно, не могло бути прийняте там, де панувало «єдино правильне» марксистсько-ленінське.

Сюжет «Совісти» розгортає історію людини, позбавленої вибору, коли кожен із можливих вчинків є практично програшним. І коли сумління перемагає ідеологію. Звісно, такий фільм у тодішній Радянській Україні не міг потрапити на екрани. Його заборонили для перегляду.


Володимир Денисенко у фільмі "Совість"

На згадані «філософські вольності» накладалася також очевидна антиукраїнська політика промосковської колоніальної влади, яка культивувала певні штампи зображення українських національних проявів у мистецьких творах, програмово нав’язуючи меншовартісні.

Актор і режисер Олександр Денисенко, син постановника «Совісті», який грав у картині малого хлопця, єдиного жителя села, що дивом лишається живий, згадував: «Знаю, як батько переживав, коли картину нищило вище керівництво. Йому казали: «Як це ви показали українців, які себе не зрадили? Такого не може бути».

Володимир Денисенко режисурі він навчався в Довженка. Замолоду був репресований. Як то водилося з українськими культурними діячами, за звинуваченням у націоналізмі, себто за усвідомлення себе в українській, а не імперській культурі. Результат – сталінські табори.

Але вистояв, прийшов у кіно. І створив низку знакових фільмів. Зокрема, це стрічка 1964 року «Сон», що розгортає біографічний сюжет про Тараса Шевченка, образ якого втілив на екрані Іван Миколайчук. Це такі різні й прикметні картини, як «Роман і Франческа», «На Київському напрямку», «Високий перевал». Ну й, звісно, «Совість».

Володимир Денисенко знаходить шлях, як зняти фільм без цензурного нагляду й без узгодження з компартійним керівництвом. Річ у тім, що він тоді вів студентську майстерню в інституті. Таким чином, розробив – за сценарієм Василя Земляка – режисерський план для виконання влітку практичної роботи студентами.

А студентам надавалися для фільмування невеликі кошти та кіноплівка для знімання. Усе те було зібрано докупи, решту робили на ентузіазмі. Велика спільна праця майстра та учнів, що вони виконали акторські, та й не тільки акторські, ролі в «Совісті»

Далі – згадана заборона. І тільки наприкінці 1980-х, як і більшість фільмів, покладених з ідеологічних міркувань на так звану «полицю», цю стилістично, зображально аскетичну чорно-білу стрічку було реабілітовано і відновлено. Зокрема, зусиллями сина режисера, Олександра Денисенка.

Кінорежисер Сергій Параджанов, що він мав, сказати б, абсолютний мистецький зір та слух, колись було сказав: «Якщо ви не бачили мої "Тіні забутих предків" та "Совість" Володимира Денисенка, то ви нічого не знаєте про український кінематограф».

До цієї рекомендації додати щось непросто.

У програмі ж принрагідно також демонструватиметься спеціальний сюжет про корпус фільмів, автори яких розглядають проблему морального вибору, що поставав перед людьми за часів нацистської окупації в Європі й на теренах колишнього СРСР.

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда