ЯК НАУКОВЕ КІНО УКРАЇНИ У ЛІДЕРИ СВІТОВОГО КІНЕМАТОГРАФА ВИЙШЛО
04.01.2021
Сергій ТРИМБАЧ
НСКУ, Українська кіноакадемія
Легендарній кіностудії «Київнаукфільм» (нині Національна кінематека України, хоча де-факто її вже не існує) 1 січня 2021 року минає 80 літ від дня заснування (у 1941 році). Щиро вітаю усіх, хто причетний до творення слави студії, про кого сьогодні мали б сказати керівники держави.
Упродовж 1960–1980-х років «Київнаукфільм» був лідером (без найменших перебільшень) світового наукового кіно.
Трохи історії. 1 січня на базі відділу «Техфільм» Київської кінофабрики було створено студію «ТЕХФІЛЬМ». Її завданням було продукування фільмів такого собі інструктивно-освітянського штибу: як землю орати, як трактором керувати і т.п. (досі такі робляться у всьому світі, звісно, що за іншими технологіями). Під час Другої світової війни студія працювала в Ташкенті.
У 1954-му студія дістала назву «Київська студія науково-популярних фільмів» («Київнаукфільм»). З 1959-го на студії виникає цех мультиплікації (у 1990-му звідти вийшла студія «Укранімафільм»). У 1966-му було вибудувано (вул. Кіото, 27) сучасний виробничий комплекс, де продукувалось понад 400 науково-популярних, освітянських, рекламних, анімаційних (знамениті фільми В.Дахна, Д.Черкаського та ін.), а іноді й ігрових фільмів.
Десь 20-25 науково-популярних фільмів щороку робилось для великого кінотеатрального екрану, вони виходили у прокат і мали великий успіх. Були, зокрема, спеціалізовані кінотеатри. Пригадую, скажімо, як стояв у довжелезній черзі на фільм «Індійські його, хто вони?» Альмара Серебреникова - кінотеатр «Орбіта» біля Бесарабського ринку…
А ще - фільми «Київнаукфільму» були визнані у світі, вони стали своєрідним локомотивом нового типу кіно: власне НАУКОВО-ІГРОВОГО, оскільки йшлося вже не про освітянство, не популяризацію (хоча це теж не знімалось з порядку денного), а включення глядача у наукові пошуки.
Той вихід Київської кіностудії на чільні позиції у світовій ієрархії неігрового кіно пояснюється загальною ситуацією в суспільстві 1960–1970-х років. Виріс освітній, інтелектуальний рівень масового глядача, у сфері наукових знань посилився інтерес до гуманітарної проблематики, зокрема до резервів людської психіки.
Не випадково у творчості безсумнівного лідера студії Фелікса Соболєва (на фото) домінують три змістових плани: йдеться про екранне розкриття форм і способів передання інформації, і не тільки у середовищі людей (фільми «Мова тварин» та «Чи думають тварини?»), механізмів витворення і засвоєння нової інформації, при задіянні доти невідомих можливостей людського організму («Сім кроків за горизонт», «Дерзайте, ви талановиті!», «Коли зникають бар’єри»), форм збереження і відтворення пам’яті, або механізмів функціонування культури («Біля джерел людства»). За цілковитої серйозності порушених проблем фільми зроблено у напрочуд артистичній, захоплюючій формі. Не дивно, що публіка (масова аудиторія!) сприймала їх з великим інтересом...
Необхідно сказати і про Бориса Остахновича (1927–2015), який працював директором студії в її кращі часи (1965–1988) та головного редактора студії (упродовж 1961–1979), сценариста Євгена Загданського (1919–1997) - на фото вони разом з головою Держкіно України (у 1963-72 рр.) Святославом Івановим.
Борис Петрович Остахнович почав свій шлях в кіно з роботи на Бакинській кіностудії, потому – у 1957–1965 роках – працював заступником директора Київської кіностудії імені Олександра Довженка. А далі зоряний час – прихід на Київську кіностудію науково-популярних фільмів.
Директор кіностудії Борис Остахнович
Борис Остахнович був тим, кого нині називають продюсером (хоча в системі радянського кінематографа таке поняття і така професія були відсутніми). Він поєднував у собі риси організатора виробництва і тонкого поціновувача власне кінематографічних нюансів роботи митців наукового кіно. Практично те саме можна сказати і про головного редактора кіностудії Євгена Петровича Загданського, який був талановитим кінодраматургом, людиною, яка уміла передбачити і день завтрашній, тенденції, що ведуть у майбутнє . Разом вони вели студійний корабель до вершин
Євген Загданський, голова Держкіно України Святослав Павлович Іванов (у центрі; досі згадуємо його добрим словом!) та Борис Остахнович. Світла і славна їм усім пам’ять!
По суті справи було створено Київську школу наукового кіно. Якщо доти це кіно виглядало як така собі просвітянська лекція, то у фільмах Фелікса Соболєва, Валерія Підпалого, Альмара Серебренікова, Тимура Золоєва, Віктора Олендера та інших перед глядачами розгорталась інтрига наукового пошуку. Глядач тут не спостерігач, а активний учасник пізнавального процесу. Не дивно, що дуже часто на екрані розгортаються експерименти з непрогнозованим фіналом, такі собі науково-пізнавальні детективи. Один із перших прикладів такого кіно – фільм Фелікса Соболєва, зроблений за сценарієм Євгена Загданського, «Сім кроків за горизонт» (1968). Експерименти, в яких випробовуються і пізнаються приховані можливості людини. До прикладу, знаменитого тоді шахіста Михайла Таля, який міг наосліп грати (одночасно) на 50 шахових дошках. Чи пацієнтів лікаря-психотерапевта Володимира Райкова, який одкривав у них небачені можливості...
Режисер Фелікс Соболев
Це був у чомусь ренесансний погляд на людину, ренесансна віра в людину і її творчі можливості. На тлі сьогоднішньої зневіри це особливо вражає.
головний редактор Євген Загданський
Євген Загданський є автором сценаріїв біля 30 фільмів, кількох книжок (наприклад, «Ефект Кассандри»). Він справді був художнім керівником студії, її креативним провідником. Його образ відтворено у фільмі «Мой отец Евгений» (2010), зробленому сином, Андрієм Загданським.
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
Я и Другие. Киевская киностудия научно-популярных фильмов 1971