УКРАЇНСЬКА СИНОНІМІКА ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ФІЛЬМУ
19.02.2019
У Берліні, на кінофестивалі, переміг фільм ізраїльтянина Надава Лапіда «СИНОНІМИ» - саме він отримав «Золотого ведмедя». Мало хто кинув каменем у журі, освячене іменем Жульєтт Бінош – більшість хитає головою: таки да, таки да…
Історія про простого тобі ізраїльського парубка Йоава (Том Мерсьє), який – ніби з неба падає - приземляється у самому центрі Парижа. Без якихось увідних і сюжетних пояснень: ось, такий як є. Голий навіть, бо одіж його так само швидко кудись зникає, а холодрига, і його тіло, щедро виставлене на увесь екран (з обрізаним членом, ну так), просто конає від холоду. Ніби Адам в Раю, і з»ясовується, що Париж для нього і справді Рай, Земля обітована, а все, що було досі – отой Ізраїль, з усім, що його складає (і мова передусім) належить забути, викинути на смітник.
Нетиповий такий єврей, виходить. Ізраїль для нього, наскільки можна зрозуміти, це щось таке закрите, архаїчне, сон дурнуватий, який варто негайно і навіки забути. Він купує словник французької мови і починає учити, вдихаючи в себе чар найкращої з мов, чия музика така прекрасна. І йому допомагають нові знайомці – Еміль, котрий щось там пише, роман здається, і ніби знається на словах, і Керолайн, яка грає на гобої в оркестрі. Щоправда, з оркестром виходить у Йоава конфлікт: не контачить він з такою музикою, розбивається об її звукову океанічну хвилю. Просто увійти не може – бо ж і мова це такий самий океан, у якому можна швидше утопитись, аніж здолати. То ж і фінал драматичний – б»ється в двері французькі, а вони його не пускають.
В одному з епізодів ми бачимо Йоава на курсах французької мови. Ті ж проблеми – важко увійти в резонанс. Навіть заспівавши гімн, «Марсельєзу». Тоді викладачка пропонує слухачам наспівати гімн своєї Батьківщини. І славно виходить – особливо в українки у вишиваній сорочці…
Модна проблема самоідентифікації. І давня вже. Хіба не нагадує Йоав Голохвастова і деяких учорашніх українських селян, що притьма побігли в «язикові холодини» Києва, города вєлікой русской імперії? Перше, що їм забажалось, це забути власну мову. Навіть Проню Прокопівну віддають до мамзель, яка не гарантує співу марсельєзного, одначе ж «по-хрянцузьки» балакать трохи вивчить.
Нині процес пішов далі. Проїздом з Берліна я побував у Варшаві – і мені тут же вручили папірець від якоїсь контори. Гарантує заледве не негайну зміну ідентифікації – зроблять вас поляком на раз, президентським указом навіть (так і написано в бомазі). Тому українські Йоави прибувають у ту саму благословенну Польщу (а що робити, як дома на хліб для дітей не заробиш) і будуть провоковані забути все своє, забути власне себе.
Тому доволі легко уявити собі наш фільм про українця, що приїздить до Польщі і прагне – несамовито – витруїти із себе все українське. Не розуміючи, що з цим в тобі убивається ти сам як такий.
Втім, зовсім недавно був у нас фільм «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, де героїня чудесної Римми Зюбіної виявляла, що її перебування на заробітках в Італії призвело до чорних пробоїн і в її душі, і в її сім»ї.
Сергій ТРИМБАЧ
На фото: кадр з фільму "Синоніми".