Сергій Тримбач: ВИ ДЕ? Я В ЛІВОНІЇ, ПОБІЛЯ МОРЯ
10.02.2024
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Це Лівонія, історична територія, в Естонії та Латвії..
І що пригадались? А, звісно, Лівонська війна, 1558-1583 років. Тривала 25 літ, отаке. Почалася з нападу московії, яка спершу загарбала ці території. Та потім шведи, поляки (Річ Посполита), литовці об'єдналися і погнали московське шобло. Жаль, Псков не вдалося взяти.
У підсумку перемога над московитами, ці землі були поділені між переможцями. УРОК ІСТОРІЇ - Московію можна перемогти тільки об'єднавшись. А інакше от сей дракоша вас проковтне...
Через двісті років дракон ожив і таки проковтнув - Річ Посполиту передусім. Скориставшись роздробленістю, нерозумінням того, що єсть московська гімперія. Тим, хто радів занепаду Польщі, Тарас Шевченко писав: "Польща впала, та й вас привалила...". Так воно й нині: не доведи, Боже, упаде Україна, так пів Європи привалить. Але ж історія учить тому, що вона нічому не учить. Дурням закони історії, досвід історії невтямки...
Отакі думки у мене поблизу моря Балтійського. Хоча ні балтів, ні лівонців я не побачив. І, дякувать Богу, жодного московита.
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
Я ПОБУВАВ НА НОЄВОМУ КОВЧЕЗІ. І ПОЗНАЙОМИВСЯ З НОЄМ... ВІН РЯТУЄ ВІД ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПОТОПУ ВСЕ, ЩО МОЖЕ ПОРЯТУВАТИ. РУКОПИСНІ КНИГИ, ДО ПРИКЛАДУ.
Не вірите? І даремно. Дива усе ж трапляються. В останній день перебування у Таллінні, опісля відвідин кіношколи, з її насиченістю суперсучасною технікою, я потрапив в середньовіччя. Завдяки люб'язності Тетяни Мюльбайєр.
Це у Старому Таллінні. Заходимо у такий собі монастирський двір - і це справді, по факту, середньовічний монастирський простір, господарем якого є Український культурний центр і його керівник, 77-літній АНАТОЛІЙ ЛЮТЮК.
Заходимо, мене запрошують на другий поверх. Вибиратись туди довелось звичайнісінькою драбиною, яка поставилась до моїх 95 кілограмів не надто схвально. Та нічо', витримала. Нагорі мене зустрів пан Анатолій. Пояснює: тут у них не якийсь там пропагандистський центр, ні, тут зберігають осередок старих ремесел і давніх уявлень про світ. Хоча й комп'ютером користуються... Одним словом, це Ноїв Ковчег, де від цивілізаційного потопу рятують те, що можуть порятувати.
Спускаємось донизу. Екскурсія...Тут справді дітей учать... Каліграфії, наприклад. Дівчина Ольга цьому допомагає; вона із Києва, учиться в Інституті імені Михайла Бойчука. Навіщо каліграфія дітям комп'ютерної доби? А ось для чого. Вони працюють над рукописними книгами, під керівництвом Анатолія Кузьмовича. Він витягає одну із таких книг (див. фото), показує... Українські діти- біженці дякують Естонії та естонцям. "Дякую за життя",- написав хлопчик із Сум. Без сліз ці листочки читати неможливо...
А ще діти пишуть поезії про рідкісних птахів і тварин, вони вимирають, їх шкода і так хочеться, аби вони лишились - у слові, в малюнку, Книзі.
Рукописні книги середньовічного штибу... Ну, а папір який же, сучасний? Ніц, ні в якому разі! Тут є Папірня, де і виготовляють папір (див. фото), за старовинними технологіями. Керує цим процесом син, Нестор ЛЮТЮК (звісно, що Нестор!). Роблять папір з відходів тканин, з додаванням різноманітних зерен. Папір і йде на виготовлення книг. Чи, скажімо, на виготовлення листівок (на фото).
І ще багато чого цікавого. Пан Анатолій проводжає нас до виходу. У дворику центру - Ляльковий театр. Над сценою розташувались семеро дерев'яних фігур, кожна з яких уособлює один із семи гріхів. Кожна й розказує про себе - в наученіє грішним людям...
Анатолію Лютюку 77 літ, 50 із них живе в Естонії. Закінчив училище прикладних мистецтв у Вижниці, потім Художній інститут у Таллінні. Тепер от в ролі Ноя, що рятує людей від цивілізаційного котка, який нищив і нищить так багато.
Ной, як відомо, був одним із ветхозавітних патріархів, походив, по прямій, від самого Адама. Пан Анатолій точно із цього роду - від українського Адама.
На фото: Анатолій-Ной і його ковчег.
https://www.facebook.com/photo?fbid=25559254803673738&set=pcb.25559257533673465