Я ніколи раніше цей фільм не бачила...
27.01.2024
Valeria Ivanenko
НСКУ, продюсер
голова комісії НСКУ з інформаційої політики
...Не бачила, хоча на екрани він вийшов у 1992 році, а потім не раз транслювався по телебаченню.
Чи можна говорити про кіно, яке демонструє найстрашніше в людині, найбільш гірке її та болюче, що знято воно (висловлюсь обережно) на межі поетичного та жорсткого прозаїчного? Виявляється, що можна, коли в одному кадрі невимовно гарні молоді обличчя, казковий в своєму зимовому вбранні ліс, яскраві кольори весільних прикрас існують поруч із червоноармійськими гвинтівками, розпеченими пострілами в безневинних, холодним поглядом НКВДіста та невідворотністю смерті…
«Вінчання зі смертю» - так називається картина, яку зняв Микола Мащенко і яку було включено до програми вечора присвяченого пам’яті режисера, організованого Національною спілкою кінематографістів України, що пройшов 25 січня у Червоній залі столичного Будинку кіно. Режисер дав нам ясно зрозуміти, що в реальності звичайних речей не існує. Усі вони достатньо значимі за своєю природою для того, щоб стати символічними знаками.
Фільм, знятий тридцять два роки тому, в 2024-му сприймається, як страшне одкровення про сучасний жах, що існує зовсім недалеко від нас, від України, там, де на заміну страченій поезії знову прийшла спаплюжена проза, потворна в явленій злобі НКВДистського ката… Кінопоезія Мащенко (в фільмографії Майстра біля двадцяти кінострічок) сплетена з символів і знаків, які не можуть зникнути, не можуть розчинитися у часі, бо загартовані вони в щирих пошуках, щирих сумнівах, щирих переживаннях обдарованої Богом Людини, яка здається знала все про те, що нас очікує, як знала за тиждень до свого відходу, під час свого останнього відвідування Будинку кіно, що більше ніколи не перетне його поріг.
Співзасновник Національної Академії мистецтв, перший голова журі Міжнародного кіно-фестивалю «Молодість», багаторічний Генеральний директор кіностудії імені Олександра Довженко, один з тих людей, завдяки яким було збережено українські кіно-архіви, сценарист, письменник, професор…. Але перш за все, Мащенко - режисер, один із найяскравих представників хвилі «українського поетичного кіно».
Я дякую оператору-постановнику фільма Сергію Борденюку (Сергій Борденюк) не лише за неперевершену операторську роботу, а і за дбайливе збереження памяті та спадщини Миколи Павловича Мащенко.
Дякую акторам: Ларисі Кадочниковій, Олегу Савкіну, Людмилі Чиншевій, Олесю Саніну (Oles Sanin) за спогади про співпрацю із режисером, режисеру Роману Балаяну та модератору вечора кінознавцю Сергію Тримбачу (Sergiy Trymbach) за веселі та різні розповіді про роки особистої дружби з Миколою Мащенко.
Дякую Ларисі Роднянській (світла їй пам'ять) за фільм «Незавершений портрет», знятий студією «Контакт» у 1999 році, який не тільки зберіг історію життя режисера, його живі портрети але й вказав глядачам на витоки, що пробуджували спогади, збуджуючи думки та переживання, що надихали Мащенко в його творчості і з яких народжувались символи… Дякую групі Schmalgauzen за участь в підготовці вечора.
Дякую Довженко-центру (Довженко-Центр : Dovzhenko Centre) за копітку роботу по відновленню фільму. Доречи, картина «Вінчання зі смертю», стала першою українською кінострічкою оцифрованою на новому обладнанні, яке Довженко-Центр отримав завдяки міжнародному фонду Thyssen-Bornemisza Art Contemporary.
На фото: юна актриса Наталя Поліщук в ролі нареченої.