МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ ЗАГИНУВ НА ВІЙНІ...
25.12.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
130 літ від часу народження МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО (13.12. 1893-13.05. 1933)
ВІН ЗАГИНУВ НА ВІЙНІ, ЯКУ РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ, УЖЕ В ЇЇ КОМУНІСТИЧНО-БІЛЬШОВИЦЬКІЙ ІПОСТАСІ, ПРОДОВЖИЛА У 1920-ті… А В 1930-ті ПЕРЕВЕЛА У ФАЗУ «ВІЙНИ ГАРЯЧОЇ» - ТЕРОР, БЕЗПОЩАДНИЙ ТЕРОР. НИНІ ЧИМАЛО УКРАЇНЦІВ ПІЗНАЛИ НА СОБІ УСЮ ЦЮ «ЛАСКУ» МОСКОВІТСЬКУ.
ЗА ХВИЛЬОВИМ мали прийти. Він не став того чекати, пустив собі кулю в скроню: 13 травня 1933-го. Похорон у Харкові, домовина небіжчика. Серед інших підійшов відомий багатьом чоловік, взяв голову небіжчикм в руки, поцілував заклеєну рану, повернувся і рвучко вийшов.
То був кінорежисер Олександр Довженко. Колись я дізнався про це від актора Петра Масохи. А потім - з оприлюдненого у 90-ті донесення агента «Стріла» (письменник Юрій Смолич) про появу Олександра Довженка на похороні. ХВИЛЬОВОГО сьогоднішній імперський вибл…к назвав би «неонацистом». Ще 1926 року обурився ХВИЛЬОВИМ сам товаріщ Сталін. І далі обурювався: особливо тим, що письменник закликав Україну і українців (літераторів передусім) орієнтуватись не на російську столицю, а на «психологічну Європу».
На Довженка чекала у чомусь подібна доля, одначе після зустрічі із Сталіним у Кремлі (де-факто підписав контракт з дияволом) смертельну сокиру на якийсь час відвели убік. Сокиру, а чи косу, якою вже викосили мільйони українців.
У передсмертній записці ХВИЛЬОВИЙ, зокрема, написав: «Сьогодні прекрасний соняшний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий в це число? Страшенно боляче».
А закінчив так: «Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія». Так, він до останнього вірив у можливість перемоги комуністичних ідей (як і Довженко, як і більшість того ренесансного покоління). Тільки не врахував одного: імперський центр уже начхав на ті ідеї. Для них куди важливішим було відреставрувати російську імперію. Як і тепер, сценарій не міняється. Імперію, в якій би не було України і українців, що збираються жити за європейськими мірками і культурними стандартами. За це убивали тоді, за це стріляють і нині.
Домовина МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО була однією з перших на тій війні, ХВИЛЬОВИЙ - в ряду убитих російсько-імперським воїнством українців. Пом’янемо його сьогодні. І поклянемось ніколи більше не мати справу з московією - державою, яка при однім слові УКРАЇНА викочує проти нас танки і гармати.
"Світитись" на прощанні з тим, кого той же "вождь і учитель" кваліфікував (у відомому листі до Кагановича) як заледве не "головного націоналіста". було ризиковано. Але Довженко приїхав... Приїхав і демонстративно поцілував у скроню небіжчика, прошиту кулею. Тією самою, якою убивали усе це покоління Українського Ренесансу. Яке вірило в Україну і вірило в комунізм, як би не парадоксально це не виглядає нині.
Микола Хвильовий не побажав залишатись у стійлі "великої й непереможної" гімперії. Він вибрав смерть, заповівши нам Життя. Життя, за яке треба боротись - сьогодні і завжди.