«МЕЙС ВІДКРИВ ПЕРЕД УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ КНИГУ ЙОГО АПОКАЛІПСИСУ…»
25.11.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Це Оксана Пахльовська: «Джеймс Мейс відкрив перед українським суспільством книгу його Апокаліпсису. Прочитав йому цю Чорну Книгу вголос. Але суспільство й не дуже почуло — і саме тому, що нейтралізовані, лоботомізовані саме ті ділянки його мозку, які відповідають за самозбереження, за самозахист. За виживання, врешті» («День», 2007, 15 лютоого).
Учора, як голова Ради премії імені Д.Мейса (премію засновано редакцією газети «День») вручав ту премію, разом з Ларисою Івшиною та Миколою Гриценком. В університеті імені Бориса Грінченка, за присутності великої студентської аудиторії. Потому поїхав в інший виш, де викладаю, на заняття із студентами магістратури (себто це 5-й рік навчання). Вибачаюсь за запізнення, пояснюю причину. Здивоване запитання: а хто це, Мейс?? Запитують люди, які провчились 10 літ в середній школі і майже 5 років в гуманітарному виші… Чи треба це коментувати? Лише одне: подібне незнання є, по-перше, вироком нашій-ненашій системі освіти. По-друге, загрозою для найближчого майбутнього України. Бо підозра щодо блокованості тих ділянок мозку, які відповідають за самозбереження, лишається…
Американець Джеймс Мейс (1952-2004) поклав своє життя на вивчення Голодомору в Україні. Як відомо, від 1993-го жив і працював в Україні. Мало його слухали і ще менше чули. Зокрема, й таку тезу: «Незалежність здобула УРСР». Не Україна як така - а Українська Радянська Соціалістична Республіка. «Сьогодні ясно,- писав Мейс у статті «Україна як постгеноцидна держава, або Як успадковані від СРСР структури блокують будь-які реальні реформи»,- що це було унезалежнення передіснуючої залежної держави. Фактично ті самі люди продовжували працювати так само, і подальший розвиток залежав саме від цього». Підсумок: «ще немає української України у тому сенсі, що Польща є польською і Чехія є чеською».
А чи є така Україна нині? Є, інакше ми б не встояли проти рашистської воєнної армади. Зусиллями 27 відсотків людей… Ну так, приблизно, коли пригадати, що зовсім недавно 73 відсотки українців проголосували за людину, яка «доходчиво» пояснила: будемо й далі жити в Українській Радянській республіці (ну так, по суті), де «усьо бєз разніци»: мова, культура, цінності, держава як така… Сьогодні ця людина вочевидь багато в чому думає інакше, хоча в системі влади ще чимало людей з іншими уявленнями й іншими цінностями.
Власне расєйскій самодержець і посунув ординську рать в Україну, бо зрозумів: ще 5-10 років і від УРСР залишаться клапті, які важко буде склеїти. Хоча, судячи з критики Леніна як основоположника СССР і, фактично, УРСР, путін не хоче реанімувати й УРСР: це ж з її тіла постала Незалежна Україна, так він це бачить. Тому намір очевидний: як колись гітлер поставив завдання «остаточно вирішити» питання щодо євреїв, так путлер нині хоче «аканчатєльно рєшить вапрос об украінцах і Украінє»: щоби й знаку такого не лишалось. Що означає геноцид, практично вже ніяк і нічим не камуфльований. Геноцид, вивченню природи якого Джеймс Мейс присвятив своє життя: аби попередити, аби порятувати. Може хоч тепер українці його почують?
Сьогодні увечері поставлю я свічку на підвіконня. Згадуватиму убієнних рідних мені людей. І мільйони інших.
Згадуватиму Джойса Мейса, людину воістину святу
P.S. До цього дня побачила світ книжка Джеймса Мейса «Свічка у вікні». Це вже її третє видання. Загальна редакція і післямова Лариси Івшиної, упорядники Ігор Сюндюков, Надія Тисячна, Київ, газета «День», ТОВ Українська прес-група», 2023.