27 серпня - День народження БОГДАНА СТУПКИ (1941-2012)
27.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Ніцшеанець Богдан Ступка, або Філософія великого німця у світлі досвіду великого українського актора
27 серпня - День народження БОГДАНА СТУПКИ (1941-2012)
Ступка і Ніцше - це чого б то раптом? А не раптом. Колись Томас Манн назвав свою статтю «Філософія Ніцше у світлі нашого досвіду». Вона про дотичність тієї філософії до багатьох явищ ХХ століття. Світ, витворений образами актора Богдана Ступки, не зрозуміти, якщо абстрагуватись від стану світоглядних установок на рубежі ХХ-ХХІ століть.
Акторська професія складна передусім тим, що кожен актор / актриса у багатьох ролях має справу не тільки з життям, а й вмиранням та смертю запропонованого йому / їй персонажа. Бо ти проживаєш - на сцені чи на екрані - ті миті, які відходять: щохвилини, щосекунди; глядач у ті самі миті ніби виключається з потоку життя, перебуваючи в статиці. Відтак, «філософствувати,- говорив ще Цицерон,- значить навчатись помирати». А актор на сцені саме філософствує. Якщо цього не відбувається - значить маємо справу не з філософією і не з мистецтвом.
Жан Бодрійяр стверджував: нинішня епоха проганяє смерть як антисуспільне явище і в той же час сама стає некроорієнтованою. Буржуазне суспільство (ми так хотіли ним стати - і стали, нарешті; інше питання, чи так це добре, бути таким суспільством?), за визначенням того ж Бодрійяра, є одним суцільним зусиллям від’єднати життя від смерті, замінивши її відтворенням життя як цінності і часу, як усезагального еквіваленту. Життя тут, у буржуїнському суспільстві, яке нас, радянських дітей, так привчали не любити, виглядає як накопичення, а смерть як розплату за порушення правил того накопичення.
Наприкінці іншого століття, 19-го, Фрідріх Ніцше проголосив про «смерть Бога», а з ним разом і традиційних цінностей цивілізації - якою вона постала у ХІХ столітті. «Нарешті,- писав Ніцше,- виникає нова вимога. Викажемо її, цю нову вимогу: нам необхідна критика моральних цінностей, треба, нарешті, поставити під сумнів цінність самих цінностей». Цінність та, за логікою, яку пропонував німецький філософ, приймали за даність, як істину, яка дарується людині не життєвим досвідом, а прищеплюється як уже щось сформоване і неминуче. Звідси і традиційна ціннісна шкала: «досі нітрохи не сумнівались і не вагались,- читаємо у Ніцше,- вважати «хорошу людину» ціннішою, аніж «погану», ціннішою в сенсі успіху, корисності, успішності по відношенню до людини взагалі (у тому числі і майбутнього людини)» (Фрідріх Ніцше. Генеалогія моралі).
До акторської біографії це має прямий стосунок. Актори, зазвичай, діляться на тих, хто ментально є «позитивним», «хорошим» - в узвичаєному сприйнятті, і тих, хто має в собі щось «від’ємне». Богдан Ступка не раз говорив, що від самого початку роботи у Львівському театрі імені Заньковецької його кваліфікували як актора, непридатного для виконання ролей «правильних», «позитивних» радянських людей. У 1940-50-ті роки, коли в репертуарі театрів переважали п’єси радянських драматургів, це могло стати катастрофою. Одначе в 1960-ті це міняється, в репертуарі усе частіше з’являються класичні п’єси, твори зарубіжних авторів… То ж Ступка постає перед глядачем в образі Дона Хуана («З коханням не жартують», за п’єсою П.Кальдерона), Річарда ІІІ в однойменній виставі за п’єсою В.Шекспіра, Дона Жуана в «Камінному господарі» за твором Лесі Українки, конфедерата в Шевченкових «Гайдамаках»… Винятки, правда, теж траплялись. До прикладу, роль Брянського у виставі «Прапороносці» (1975), за знаменитим романом Олеся Гончара. Одначе ж режисером вистави був Сергій Данченко, відтак легко уявити (вистави я не бачив), що Брянський у Ступки виглядав не таким собі прямолінійним романтиком, яким він сприймався багатьма ще із шкільного курсу літератури.
Першою, до речі, роллю Ступки у заньківчан був Механтроп, себто робот, у виставі за п’єсою «Фауст і смерть» Олександра Левади (на схилі літ, уже в 1990-ті, лишався правовірним комуністом, а на початку 1960-х так однозначно це не виглядало). Постановка учителя актора Бориса Тягна, курбасівця, режисера театру і кіно. Того самого, що пояснив колись молодому акторові сутність природи театру і театральної гри: «це те саме, що і життя - тільки на каблук вище».
Ступка цю формулу цитував часто, вважав себе, до речі, причетним до школи театру Курбаса - через Тягна (який, додам, працював не тільки в театрі, а й в кіно; з 1929 року - на Одеській та Київській кінофабриках ВУФКУ; спершу фільм «Охоронець музею»,1930; потім «Фата моргана» за Коцюбинським, з генієм операторства Данилом Демуцьким і курбасівськими акторами Семеном Свашенком і Амвросієм Бучмою; були би й далі, але для вихідця з «Березолю» робота в кіно у 1930-ті була тією самою Fata morgana, райдугою-привидом; спасибі, що не посадили, не запакували в концтабір).
Отже, Механтроп. Чому? «Гадаю тому,- пише Ростислав Коломієць,- що він (Ступка) вже тоді тяжів до гострої характерності. Маючи пропорції класичного танцівника, поставою скидався на Арлекіна. Захоплюється рок-н-ролом, уславився у львівській тусовці віртуозним його виконанням». Рок-н-рольні ритми тим самим вривалися у виставу, від чого львівська молодіжна публіка шаленіла від захвату: «породження буржуазної культури - рок-н-рол на радянській академічній сцені!». А в цілому Ступчин Механтроп портретувався таким чином: «Міміка клоуна, гримаси блазня. І цей голос - зовсім немелодійний, без м’яких інтонацій. Яка там м’якість! «Шкребе душу своїми скрипучими галицькими фіоритурами».
Це був час, коли домінували «фізики», коли панувала віра в добре і славне прийдешнє, в яке людство увійде, влетить на крилах науково-технічного прогресу. І разом з тим прозирали тривоги, які сьогодні увиразнились у сотні разів у зв’язку з вселенським поширенням нових вірусних загроз, введенням карантинів, тотальним вакцинуванням. Р.Коломієць запам’ятав у ролі Ступки ось що: робот на ймення Механтроп «своїм рок-н-ролом відчайдушно повідомляв чи про неякісність чіпа, чи то про свою незгоду із закладеною в нього програмою. Який механічним голосом, як з фонограми, лише кількома повторюваними інтонаціями волав про свої особисті болі й, не знайшовши підтримки, псувався - гинув на самоті, без співчуття і допомоги» (Ростислав Коломієць. Пристрасті за Богданом).
Загроза клонування, управління масовою свідомістю - за допомоги новітніх технологій - вже тоді усвідомлювалися доволі гостро. І це зрозуміло: за плечима вже був досвід як мінімум двох тоталітарних режимів…
(Фрагмент книжки Сергія Тримбача «Богдан Ступка. Метаморфози». Київ: Дух і літера, 2022).