УКРАЇНА. ДОВОЄННИЙ І ПОВОЄННИЙ ФЕОДАЛІЗМ, або УРОКИ ІСТОРІЇ
11.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Знайшов в архіві от се фото сільської гулянки, передвоєнної. Це село Піщаний Брід (нині Кіровоградщина, Олександрійський р-н). Мій батько, 20-річний ВАСИЛЬ, стоїть, височенький, позаду юнака з гармошкою (а це Степан Тримбач, двоюрідний батьків брат). Поруч Степана сидить інший юнак, з барабаном - такий потішний, вочевидь смішив усіх.
Молодіжна гулянка. Їх дванадцятеро, 5 дівчат і 7 хлопців. Їхнє дитинство - це колективізація, Голодомор, доволі злиденне життя (подивіться-но, що за хати позад них). Попереду війна, а далі повоєнне життя, де чоловіки завжди будуть у меншості...
Історик нашого роду, моя сестра Віра Курська (Красюк), не пізнала на фото нікого (окрім родичів, Василя і Степана). Це може означати, що більшість з них загинули - на війні вмирали не тільки чоловіки, а й жінки, або їх вивозили на роботу в Німеччину. Трагічне покоління, яке усе ж вистояло, яке народило нас, своїх дітей, народило і виховало. Не забуваймо про їх жертви і їхню жертовність...
Ті, хто уцілів у війні, в село або ж не вернуться, як мій батько, або, повернувшись, втраплять у часи жахливіші від середньовіччя. От сей Степан Тримбач, який на фото, мій дядько Степан Хомович, якось цілу ніч, у середині 1990-х, розповідав мені (а його оповідь коментувала й доповнювала його дружина, тітка Тетяна) про те, як повернувся він з війни у Піщаний Брід. Як працювали в колгоспі - що називається 24х7, незрідка за «палички», себто за трудодні, під які не завжди щось і давали.
Працювали від зорі до зорі. А вдома діти малі… Добре, коли місячний вечір і ніч - тоді вдавалося щось у городі зробити; бо тільки на той город уся надія була. Чого не було ще - паспортів, колгоспникам «не положено» було їх мати: кріпак приписаний до пана, які тут ще паспорти?
«Це,-казав дядько Степан,- я, переможець війни, отримав у нагороду од Сталіна, будь він проклятий, - кріпацький чин!». Тому він дуже цінував настання Незалежної Української Держави. «Держіть, діти, ту незалежність, без неї уп’ять в те саме вернемось»,- казав він мені.
Діти й онуки тримають оборону. Нас хочуть повернути в оте середньовіччя… Не тільки путька-путін і расєйські чорти, з рогами і без, є й у самій Україні уболівальники того середньовіччя. Битися з ними й перемагати доведеться і їх.
Уроки історії - яка все ж таки нас чогось та навчає.