"ТАК, СТРАШНО ВТРАЧАТИ РІДНУ КРОВИНКУ.
10.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Але є страх набагато більший - страх перед Богом і своєю совістю за допущене боягузтво і нікчемність особистості, яку ти пустила в світ..."
Це написала Марія Гармаш на своїй сторінці у ФБ. Цих слів досить, аби зрозуміти, чому Україна і українці досі є, досі живі - адже скількох народів доправлено до історичної могили. Нас не повинно бути, гімперія облуди і зла вселенського сказала це, ясно і твердо, ще 1708 року, вибивши і вирізавши все населення Батурина, до остатнього дитинчати.
А ми є - усім смертям й наругам на зло. Передусім тому, що є і завжди були у нас такі-от люди, як Марія Гармаш, моя однокурсниця (тоді ще Марійка Токаренко) по Київському Шевченковому університету, який ми закінчили 50 літ тому. Сільська учителька, чиє життя наповнене драмами і трагедіями, через які, здавалось би, не перейти, не переїхати. Смерті дітей - як це здолати? Син, Данило, нещодавно поліг у війні за Україну... Одначе ж якою високою є мораль цієї людини, її вірність найвищим цінностям. Бог є і життя повне, ніякі розриви і випробування не годні зламати його...
Марійко, дякую за науку Життя!
Далі: