"І ВАША ЗЛАЯ СВОЄВОЛЯ САМА СКУПАЄТЬСЯ, САМА В СВОЇЙ КРОВІ...."
04.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
18 год.
Сьогодні православна церква вшановує пам’ять святого пророка Єзикиїля, старозавітного біблійного пророка. Єзекиїл — син священика, був забраний у полон за першого нашестя халдеїв на Єрусалим у 598 р. до Різдва Христового. На п'ятому році Вавилонського полону, ще до остаточної руйнації царства юдейського, був покликаний Богом для продовження серед ізраїльського народу справи Єремії, що залишився в Єрусалимі.
Тарас Шевченко, уже після повернення з неволі (одначе з чітким розумінням неволі свого народу), написав (6 грудня 1859 року) ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ. ГЛАВА 19. Це наслідування 19-ї глави Книги пророка Ієзекіїля.
Ієзекеїль був депортований разом з іншими знатними юдеями і царем Йоакимом до Вавилону, де вони жили в оточенні народу, чия мова була їм близька, але ж був той народ язичницьким за віруваннями (відтак не дивно, що українськими інтелектуалами ця сюжетна колізія незрідка сприймалсь як натяк прозорий на полон у російській гімперії).
Відтак завданням, місією пророка було утримання од віровідступництва, від зради своєму народові. Ну і, звісно, пророк мусив надихати народ пророцтвами щодо звільнення з полону - у цьому сенсі Шевченко почувався таким же пророком.
19 глава - та, що містить погрози останньому ізраїльському царю Седекії щодо падіння його династії. Це плач про царів ізраїльських та двох "левенят", які є, власне, попередники Седекії, Йохаз та Єхонія...
Сьогоднішні дискусії щодо того, чи є провина України і українців в агресії росії, почасти перегукуються з Шевченковим баченням. Народ бідує, народ страждає, народ поставлено на межу виживання за гріхи власть імущих. Шевченко ненавидів російських самодержців, увесь правлячий клас імперії - то не люди взагалі. Серед них і "землячки" трапляються - дотепер сущі. Не тільки на рашистських теренах, а й в Україні, де ведуть свою хитросплетену колаборантську війну проти України.
Пророцтво Шевченкове: ту самодержавну імперську нечисть змете суд Божий, суд історії:
І ваша злая своєволя Сама скупається, сама В своїй крові. Плач великий Вомєсто львичищого рика Почують люде. І той плач, Нікчемний, довгий і поганий, Межи людьми во притчу стане, Самодержавний отой плач!
ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ
ГЛАВА 19
Восплач, Пророче, Сине Божий!
І о князях, і о вельможах,
І о царях отих. І рци:
Нащо та сука, ваша мати,
Зо львами кліщилась, щенята?
І добувала вас, лихих?
І множила ваш род проклятий?
А потім з вас, щенят зубатих,
Зробились львичища! Людей!
Незлобних, праведних дітей,
Жрете, скажені!.. Мов шуліка
Хватає в бур’яні курча,
Клює і рве його. А люде...
Хоч бачать люде, та мовчать.
Отож львеня те дике! люте!
Підстерегли його, взяли.
Та, закувавши добре в пута,
В Єгипет люде одвели —
На каторгу. А люта мати!
Спустила друге бісновате
Своє скаженеє звіря.
Та вже такого сподаря,
Що гради й весі пожирало.
Земля тряслася, трепетала
Од реву львичища твого.
Окули люде і цього.
Заперли в щелепи удила
І в Вавилоні посадили
В тюрму глибоку. Щоб не чуть
Було на світі того рику
Самодержавного владики,
Царя неситого...
Минуть, Уже потроху і минають
Дні беззаконія і зла.
А львичища того не знають, Ростуть собі, як та лоза
У темнім лузі. Уповають
На корень свій, уже гнилий,
Уже червивий, і малий,
І худосильний. Вітер з поля
Дихне, погне і полама.
І ваша злая своєволя
Сама скупається, сама
В своїй крові. Плач великий
Вомєсто львичищого рика
Почують люде. І той плач,
Нікчемний, довгий і поганий,
Межи людьми во притчу стане,
Самодержавний отой плач!
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
На фото: Поль Густав Доре, 1866, гравюра на дереві