65, 55... ЮВІЛЕЙНІ - НЕ ЄЛЕЙНІ ДАТИ...
26.07.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Два фото. На першому мені вісім років - отаким я пішов у школу, у перший клас. Було це майже 65 літ тому - нічо' собі, води спливло і стільки людей з тією водою...
На другому фото - таким я закінчив 10-й клас Олександрійської школи № 1. Без медалі, хоча учився добре. Щось нахімічив на письмовій геометрії. Це виявили у місьвно, оскільки я претендував на медаль і роботи отаких претендентів додатково перевіряли. Замість медалі мені вліпили "трійку" в атестат... Мама моя дуже переживала з цього приводу, ходила в оте місьвно, просила пояснити: як то, всю дорогу мав з тієї геометрії "п'ятірку", а одна робота переважила все...
То й що? Все одно вже на першому вступному екзамені в Київський університет я отримав "четвірку", відтак складав усі чотири іспити (медаліст міг зупинитись на перших двох - за умови відмінних оцінок). У підсумку - 19 балів з 20-ти, і у вересні я дебютував, як і всі мої однокурсники по філологічному ф-ту, у вищій університетській "лізі".
Ніколи не забуду того відчуття щастя, з яким я повертався опісля вступних екзаменів додому, в Олександрію. Ніч, вагон потягу, загальний вагон, тобто без означених у квитку місць. Я вискочив на третю полицю, звідти всіх було видно й чутно, і десь до третьої ночі ми говорили з моїми сусідами... А про що - не пригадую. Про щастя чогось досягти - з тим, аби рухатись далі; мабуть, про це...
Чому я, народжений у вересні, пішов у школу у вісім років? Батьки хотіли, звичайно, аби це сталось у сім літ. Одначе бабуся моя, Марія Семенівна, критично оглянувши мою статуру, видала на-гора вердикт: "Худюще якесь, заморене. Хай ще один год погуляє...".
І я погуляв. Нагуляв кілька кілограмів, став міцнішим і витривалішим. Завжди йшов у щколу, навчався там із задоволенням. Думаю рішення бабусі, підтримане батьками, куди правильніше нинішньої практики заледве не з чотирьох-п'яти років мордувати дітей навчанням. Утім, може й не моя тут рація.
Одначе ж досвід є досвід, а в мене він такий. 65 літ як оддали мене в науку і я не припиняю свій навчальний процес. Першого вересня мені завжди кортить піти в школу. Або в університет... Утім, в університет я таки ходжу, але як викладач. А мені вчитися охота - ну правда. І я вчусь - кожна лекція, кожне заняття це привід набути якихось нових знань...
Довго живу, а все почуваюсь учнем. Правда, не кокетую. Почуватись учнем - це найкращий спосіб не постаріти, не забронзовіти, не зацукритись. Не закостеніти, зрештою. Попри те, що іноді болять ноги і щось там ще.
Я б і на фронт пішов, їй-бо, тільки ж пояснив мені один, що там я буду небезпечним для своїх - ще когось встрелю. Бо там навчатись вже якось не випадає, там тре' бути не тільки хоробрим, а й навченим....
Вітаю всіх, хто любить учитись, обожнює чар процесу пізнання. Тільки так ми ростемо, тільки так не засихаємо і не обезводжуємось. Тільки так лишаємось у саду - стрункими й гінкими деревами, що тягнуться до сонця. Воно ж так, воно так...