«ЛЮБИТЬ ЧИ НЕ ЛЮБИТИ ТЕ, ЩО ВКОЛО НАС І В НАС САМИХ РОСТЕ…»
25.07.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
У такий от липневий день одлетіла за виднокруж душа МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО (19.03. 1895 - 24.07. 1964). 59 літ тому.
Рильський - один із чарівників Українського Слова. У Космосі того Слова він вживався-вливався річечкою у різні епохи і культурні системи. Про це й вірш, який відтворюю нижче… Поет справді почувався своїм і в «готичному присмерку», і в «еллінській блакиті». Одначе перед ним ніколи не стояло питання Бути чи не бути в Україні, ніколи. Бо Україна це ж не просто те, що «вколо нас», «що творить нас», але й те, «творимо самі ми»… І вже сотворили.
Справді так: Вітчизна - це те, що творило і творить нас. А ще, і це не менш важливо: те, що ми вже сотворили самі. Сотворили і будемо творити. Лише сліпець цього не бачить і не розуміє… Той, хто у дорослому віці потрапляє на чужину, втрачає можливість творити свою країну і свій народ. І, зрештою, свій часо-простір…!Так є, даруйте за це нагадування - украй важливе в час, коли багато українців опинились на чужині… Вертайтесь, тільки-но згине дух війни!
Пам’ятаймо, шануймо Поета і Мудреця Максима Рильського.
Епоху, де б душею відпочить,
З нас кожний має право вибирати,
Найдемо тут ми вибору багато
Народів, царства, богів, людей, століть.
Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —
Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.
1927