ДЕСЯТЬ ЛІТ БЕЗ МИКОЛИ МАЩЕНКА
02.05.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Так, десять років уже. Трапилось це у Страсний тиждень - значить, гріхи йому було відпущено і в Рай стежка одкрилась, Врата прочинились...
Микола МАЩЕНКО (1929-2013) - кінорежисер, письменник, громадський діяч, один із лідерів Спілки кінематографістів України, багатолітній гендиректор Довженкової кіностудії, один із фундаторів Національної академії мистецтв. Людина високих пристрастей, і високої віри. Саме віра є проблемним стрижнем багатьох його фільмів. І хай не обманює вас назва фільму "Комісари" - насправді йдеться про першохристиян (уся пластика стрічки відсилає нас до тих християнських джерел), про тих, хто торував дорогу новим віруванням. Без яких життя є штукою надто прісною і надто вже безкрилою...
А "Іду до тебе", про контекст творення Лесею Українкою поеми "Одержима", де першохристиянка залюблена в Месію.
Без віри світ рушиться, без віри і любові торжествує фальш і дешевий популізм, не тільки політичний, - про це МАЩЕНКО знав дуже добре.
І любов. Скажімо, фільм "Все перемагає любов", за оповіданням Олеся Гончара "За мить щастя". Сліпучий спалах почуттів, в якому стільки гріховного й водночас праведного, того, що не піддається житейському суду...
МАЩЕНКО належав до тих, хто свої владні можливості використовував для того, аби робити добро людям. Скільком кінематографістам він "вибив" чи зорганізував квартири... А як ставився до молодих, як радів кожному успіху молодих колег - з абсолютною щирістю, з абсолютним розумінням того, що йдеться не просто про успіх одинака, а про поступ самої кінокультури...
Після 80-ти років здоров'я Миколи Павловича пішло під гору. Це його вочевидь пригнічувало, адже звик випромінювати потужну, об'єднавчу енергетику. 23 квітня 2013-го він усе ж прийшов до Будинку кіно на з'їзд кінематографістів. Ми запросили його в президію, зал влаштував йому овацію...
Потому МАЩЕНКО, разом зі своїм другом Іваном Драчем, пішли у з'їздівські кулуари і випили по чарчині коньяку. "Напевно, це я вже востаннє в Будинку кіно",- сказав Микола Павлович. Щось він знав уже, щось відчував.
За 9 днів потому його душа одлетіла у світи райські, де й дістала свою вічну прописку. Мабуть, зберуться нині найкращі друзі - МАЩЕНКО, Іван Миколайчук, Леонід Биков, а до них долучиться тепер і Марічка Миколайчукова. Та й заспівають - не тужливої і не веселої, а такої, що душу пролітає-пронизує наскрізь.
Може, той спів почуємо й ми отут, 2 травня. Чуємо, почуємо...
Спасибі, дорогий Миколо Павловичу, спасибі за все - за талант, за доброту, за науку ставити інтерес культури, громади, нації понад усе, не забуваючи і шануючи особистість кожного.
Ще зустрінемось...