ДВА ДНІ ЩАСТЯ. ПЕРШИЙ БУВ УЧОРА. СЬОГОДНІ ПРОДОВЖЕННЯ
16.03.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
15 березня 2023 року
У Синій залі Будинку кіно учора, у вівторок, відбувся показ студентських кіноробіт (режисерська майстерня Василя Вітера, Інститут екранних мистецтв Університету імені І.Карпенка-Карого). У залі, де не було де яблуку упасти, чи навіть горішку. Стояли у проходах, сиділи на підлозі…
Запитаєте, у чому щастя моє? А в от сій неповторній атмосфері сяяння молодих очей, взаємного професійного братства-сестринства, коли кожна екранна робота викликає зустрічний рух колективної душі, сміх і зітхання…
Хоча, здавалось, ви що - показувати в Будинку кіно роботи студентів, які ще другий курс навчання не закінчили? Мушу зізнатись - це я запропонував Василю Вітеру цю акцію, подивившись роботи його учнів. Так, другий курс, але цікаві, по-справжньому, фільми (короткометражні, звісно). І ще нюанс - надважливий: це юні ще українці, які входять у доросле життя через війну. Через злам звичних уявлень і парадигм, які вже готові їм були піднести батьки і діди. Усе це тепер не годиться - треба шукати самим, осмислювати самим.
Про це, скажімо, неігрова коротка стрічка Ганни Рури, сприйнятої залом просто дивовижно: кожен порух, кожне слово читалось. Початок війни, дівчина переїздить з Києва у село, до бабусі. І - розмови з нею: про нові реалії, які бабця сприймає під кутом зору усталених поглядів. Онука ж на все це дивиться по-іншому…
В іншій роботі, авторства Василіси Безпалько, так само оповідь від себе (уже сьогодні, під час занять із студентами кінознавчого профілю, почув від одного з них: «вони (учні Вітера) не бояться бути собою»). Минулорічного 24 лютого Василіса знаходилась у Севастополі, звідки вона родом.
Шок першого дня війни. Зйомка кількох інтерв’ю городян, які вважають правильним почати «війну з фашистами». Відчай родички, з якою рушають в Україну. Рушають і дістаються. Аби десь уже в горах вдихнути і видихнути повітря Батьківщини… Коротко, емоційно, точно у відтворенні ходу думок і почуттів…
Власне фільм як раз про подорослішання - у момент, коли звичне життя обвалилось кудись у тартарари. І тільки ти, ти сам, сама можеш знайти у собі точку опору - аби не тільки встояти на ногах, а й розвиватись, пізнаючи світ і самого себе.
Серед ігрових стрічок (усі вони є екранізацією літературних творів) так само чимало цікавого і просто удач. Скажімо, фільм «Шкіра» Віти Стойкової - про стійкість романтизованих любовних почуттів, які стають частиною самого єства. Картина «Вітольд» (за твором Сергія Жадана) Ольги Стерлецької - про енергетику почуттєвого поля, яке виникає під впливом аури письменницької творчості. «НЕ-НЕ-НЕ» Катерини Опаріної - і ще раз про чуттєвість, цього разу запахів, які створюють сміховий лабіринт пошуку джерела: з несподіваним фіналом…
Усього показали 17 робіт, про всі не розкажеш.
Студентів щиро вітали режисери Роман Балаян, Олесь Янчук (він, нагадаю, є чинним головою Спілки і гендиректором Довженкової кіностудії), Юрій Терещенко, Сергій Марченко, продюсерка, вона ж голова правління Української кіноакадемії Ольга Безхмельніцина, доктор філологічних наук Анатолій Ткаченко…
Василь Вітер нагадав: держава, на жаль, не фінансує студентські кінороботи, усі вони робляться за власний рахунок. Продюсерський кінематограф, у родинному сенсі.
Нагадаю, у лютому місяці у такий же спосіб в Будинку кіно показали роботи студентів майстерні Юрія Терещенка. У квітні чекайте продовження! Серед задумок - розширити коло студентське: запрошуємо тих передусім, хто навчається і літературно-мистецьких вузах Києва!
А взагалі - повне відчуття нових віянь і нових бажань молодих людей, що йдуть у мистецтво. І так зворушливо було бачити підтримку з боку провідних наших кінематографістів старшого покоління!
Василь Вітер таки посіяв вітер - вітер перемін…
Сьогодні, у середу, я мав щасливу можливість обговорити роботи майбутніх режисерів з майбутніми кінознавцями (перший - третій курси). Дістав чимало втіхи, правда. Точні аналітики, серйозні і фахові спостереження. Війна таки прискорила зростання цього покоління. Цих українців уже не пригнеш - не вдасться це ні зовнішньому ворогу, ні внутрішньому.
А ще один привід для щастя - наша Спілка, наш кінематографічний Дім знову наповнюється молодими голосами. Не вірите? То прошу дуже - приходьте!
На фото: Синя зал Будинку кіно; Роман Балаян і Олесь Янчук;
герої вечора, автори студентських робіт; Роман Балаян розмовляє з Вітою Стойковою про її фільм «Шкіра», уже в кулуарах; а це найгероїчніші глядачі - дивилися фільми, сидячи на підлозі.