БО ТЕБЕ НЕМАЄ Й НЕ БУЛО…
09.03.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Любов - це завжди таїнство. Відтак її предмет далеко не завжди набуває своєї фактурної повноти. Фактурної, чуттєвої - так. Натомість ця недопроявленість компенсується буттєвою стерескопічністю. На доказ - вірш Олександра Найдена, поета, мистецтвознавця, філософа культури…
Голубе, та неяскраве небо.
За горою - місто чи село.
Не звертавсь у віршах я до тебе,
Бо тебе немає й не було.
Може, і не буде…Та надія
Суперечить логіці сумній,
Бо життя не випадок - подія,
Бо твоя відсутність - участь в ній.
Скільки раз я уявляв, якою
Ти повинна бути. Уявляв
Тепле світло посмішки м’якої
І волосся кольору заграв.
Ось здавалось щойно ти покличеш…
Та даремно. Мить і все пройшло.
Не було у посмішки обличчя,
Голосу у слова не було.
1987
(із книги Олександра Найдена «Босоніж по стерні я ніколи не бігав. Вірші 1982-2001 рр.». Київ, 2007).