ПІДСУМОК КІНОРОКУ. ПІДСУМОК З ПАТРОНАМИ. ДЛЯ ЗАХИСТУ…
05.02.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Вже й не пригадаєш, коли востаннє ми обговорювали творчі (саме так) підсумки Кінороку. Точно не у ХХІ столітті. В останні три десятиріччя розмови все більше про гроші, економіку, злочинну чи добру владу… І от, нарешті, ми ризикнули. Ми - це кілька організацій (академічний Інститут мистецтвознавства…, дві спілки - кінематографістів і кінокритиків). 2 лютого така колективна розмова відбулася - у затишній Блакитній вітальні Будинку кіно. За активної участі прес-центру Спілки, який вів відеозйомку заходу і забезпечив технічний зв’язок з навколишнім світом… Так буде й далі - запевняю вас! Уже на початку березня - нова колективна дискусія.
https://www.youtube.com/watch?v=bOdsSV6PkfU&t=224s
Що найприємніше - Блакитна вітальня була заповнена вщерть, переважно молодими людьми! Дискусія тривала три з половиною години (15.00 - 18.30), без перерв на каву і якісь розслаблення. Це здорово. І це надихає на продовження…
Розмова точилась навколо фільмів 2021-22 років, які докладно і фахово презентував Володимир Войтенко, голова Спілки кінокритиків України. Я ж акцентував на деяких особливостях кінопроцесу у зв’язку з функціонуванням інституту кінокритики. Інституту, який в Україні, за радянських часів, був прив’язаний до особливостей побутування кіно як «важнєйшего із всєх іскуств». Це вочевидь гальмувало розвиток кінокритики і кінознавства як таких, їм належало бути ідеологічною обслугою.
https://www.youtube.com/watch?v=Msc4HvtPaZM
У новітні часи почали спрацьовувати нові гальма - падіння кіновиробництва, занепад кіновидань, без яких саме існування критики стає дещо ефемерним. Нині війна, але історія свідчить - саме після Першої та Другої світових воєн поставали нові, фундаментально нові системи екранного мислення - німецьке кіно 1920-х, українське та російське кіно того ж десятиліття, Італійський неореалізм, французька Нова хвиля. Нове українське кіно теж народилось під час війни - від 2014-го чимало фільмів молодих вітчизняних кіноавторів прагнули запропонувати нові ресурси екранного мислення, нову образність і стилістичні формули. Все для того, аби пізнати себе - як націю, як нову ідентичність, як новітіній корпус власне мистецьких ідей…
https://www.youtube.com/watch?v=wZvgaEhFv2w&t=102s
Далі зав’язалось кілька дискусійних вузлів. Один із них стосувався ідеології. З одного боку виявилась нехіть до традиційної ідеології - як вузькопартійної системи поглядів, що нав’язується згори суспільству, у тому числі й митцям (режисер Сергій Маслобойщиков). З другого - твердження, що зрікатися ідеології узагалі є чимось не дуже розумним, прикладом чого є американський кінематограф, який через систему популярних жанрів послідовно проводить ту чи іншу систему світоглядних систем (письменник і сценарист Андрій Кокотюха).
Прозвучав і сумнів у тому, що в сучасного українського кіно є скільки-небудь сформована глядацька спільнота (кінознавець Галина Погребняк). Їй аргументовано заперечували продюсер Денис Іванов і кіноексперт Людмила Горделадзе. Яка, між іншим, окреслила й еволюцію вітчизняної кіноаудиторії, яка виборола собі свою автономну і незалежницьку позицію…
https://www.youtube.com/watch?v=yTh7HcNm1z8&t=7s
Говорилось і про різні аспекти кіно - як ігрового (Андрій Алферов - він, зокрема, говорив цікаві речі про спроби осмислити 1990-ті в новітніх фільмах - те, чого не було зроблено у самі 90-ті), так і анімаційного (кінознавець Людмила Новикова) та документального (про це говорли кілька ораторів). А Олена Гончарук (Довженко-центр) акцентувала на ролі кіноархіву в становленні нових поколінь (справді, досить пригадати, що вже згадувана французька Нова хвиля народилась у темряві кінозалів Французької синематеки.
https://www.youtube.com/watch?v=H4Gx4yw_XBQ&t=7s
Звучали й сумніви щодо найближчого майбутнього нашого кіно, яке втратило підтримку держави внаслідок війни (продюсер Ілля Гладштейн). Моє заперечення: кіноспільнота у жодному разі не має права приймати це як даність. Кіно, навіть за умов війни, мусить підтримуватись державою. Інакше варто ставити власичне питання: за що воюємо? Коли не за культуру, за власну ідентичність, тоді за олігархів та захист олігархічної системи. Ця система мусить зазнати поразки синхронно з путіним і рашистським військом.
https://www.youtube.com/watch?v=7DfhUfqJ_E4&t=48s
А кіно наше мусить продовжувати пізнавати Україну та українців. Тільки тоді й реалізується, по-справжньому, гасло все буде Україна!
У дискусії взяли участь також студентка Віта Стойкова, сценарист, режисер, педагого Семен Случевський, кіноексперт Алік Шпилюк (про експериментальні фільми, вони є), кінооператор Сергій Борденюк, актор Олексій Смолка, архівіст Людмила Скирда,..
Домовились про наступну дискусію - на початку березня. Її присвятимо темі завтрашнього дня нашого кінематографа. Обговоримо кілька програм, кілька поглядів на те майбутнє. Кінець війни не повинен заскочити нас зненацька, ми маємо озброїтись чіткими планами на перебудову і добудову кіноіндустрії і всієї сфери аудіовізуальних мистецтв.
Дякую всім учасникам розмови, усім, хто прийшов і запалювався енергетикою колективного пошуку істини.
І чомусь пригадалось, що є пІдсумок року, пІдсумок розмови. А є ще підсУмок - шкіряний такий, для набоїв. І те, й друге вимагає поповнення і перевірки на ефективність.
На фото: Блакитна вітальня Будинку кіно, робота триває...