КРАЩЕ З ГЕНІЄМ...
21.01.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
16 год
Сьогодні ФЕДЕРІКО ФЕЛЛІНІ (1920-1993) відзначає свій День народження. Десь там, у піднебесних садах, накрито стіл, за яким порядкує його Джульєтта. А серед гостей напевно що Чарлі Чаплін, Марчелло Мастроянні, Роберто Росселіні, Мікельанджело Антоніоні і... і... О, ось що я бачу: Сергій Параджанов підходить до столу, з великою таріллю розписною, на якій написано: Генію - від Генія! І хто ж тут буде сперечатись - незаперечна істина!
Актрису ДЖУЛЬЄТТУ МАЗІНУ (1921 - 1994) не раз діймали запитаннями, як їй живеться з чоловіком, генієм на ймення ФЕДЕРІКО ФЕЛЛІНІ? Мовляв, незатишно, мабуть, надто ексцентричний, зарозумілий, непередбачуваний...
Одного разу ДЖУЛЬЄТТА відповіла так:
- Та вже краще з генієм, аніж з дурнем...
Разом вони прожили рівно 50 років - ФЕЛЛІНІ помер за кілька днів після їхнього Золотого весілля. По його смерті ДЖУЛЬЄТТА прожила ще п'ять місяців. Просила, аби в труну, до її рук, поклали фото ФЕДЕРІКО...
На фото: Федеріко Фелліні і Джульєтта Мазіна
"КОЖЕН НАЗИВАЄ ІСТИНОЮ ВЛАСНІ ФАНТАЗІЇ",
або чого навчив мене Федеріко Фелліні.
ФЕЛЛІНІ, народжений у січні - січні 1920-го. Коли скінчилась війна - Перша світова. Але не остання...
Навчив дуже простої й водночас складної речі: не боятись лишатись в собі, зберігаючи свою автономність. Це дозволяє вціліти - за будь-яких обставин. Живи в собі, не наступай на горло своїм мріянням. Так жив, скажімо, Микола Гоголь - а коли полишив свою галактику, помер.
Більшість фільмів ФЕЛЛІНІ саме про це: про внутрішній світ людини, його самість, його справжність. Сам режисер дуже чітко це розумів:
«Кожен живе у власному вигаданому світі, хоча більшість людей цього не розуміє. Ніхто не знає справжнього світу. Кожен називає істиною власні фантазії. Мені це подобається, і я не терплю, коли у цьому заважають..."
Не заважайте своїм фантазіям і будете хоча б трохи схожими на Фелліні.
Фото з відкритих джерел. На одній із світлин - з актором Марчелло Мастроянні.
СЛЬОЗА КАБІРІЇ, СЛЬОЗА ДЖУЛЬЄТТИ...
Фінальний план картини "НОЧІ КАБІРІЇ", 1957 Федеріко Фелліні.
Коли б мене запитали, який кадр залишити від усього світового кіно - я би назвав от сей. Джульєтта Мазіна, вона ж Кабірія, маленька жінка, яка живе в ідеальному світі ілюзій, де панує любов і доброта, - щораз карається за віру в ті ілюзії. От і тепер її знову ошукано і обмануто, заледве не убито... Все, кінець усьому? І раптом поруч виникає процесія карнавального штибу, яка несе в собі образи вселенської любові і братерства.
І Кабірія усміхається цим людям - крізь сльозу, крізь пелену горя й зневіри. Ні, не зречеться вона віри в людей і людство, не зречеться.
Не зречемося й ми, виховані фільмами Фелліні та Мазіни. Навчені ними, як і великим мистецтвом в цілому, віднаходити, переживати мить Катарсису (колись відкриту ще Арістотелем). Мить очищення від скверни, від намулу рутинного життя. Мить просвітлення людського.
Фінал "Ночей Кабірії" прекрасно описав колись критик Андре Базен (засновник, між іншим, Французької нової хвилі):
"Кадр, не тільки гідний Чапліна, але такий, що дорівнює його найчудеснішим знахідкам, це фінал «Ночей Кабірії», коли Джульєтта Мазіна обертається до камери і погляд Мазіни зустрічається з нашим. Чудесна точність цієї режисерської знахідки, яка змушує мене говорити про геніальність, полягає в тому, що погляд Кабірії, багато разів перетинаючи лінію об’єктиву камери, ні разу безпосередньо в камеру не споглядає. Зал запалюється від цієї чудесної невизначеності…».