111-та РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТИМОФІЯ ЛЕВЧУКА
19.01.2023
Сергій ТРИМБАЧ
НСКУ, Українська кіноакадемія
ТИМОФІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ЛЕВЧУК (19.01. 1912 - 14.12 1998) - кінорежисер, педагог, громадський діяч, фундатор Спілки кінематографістів України, яку очолював понад чверть століття, від самого її заснування. Постать справді легендарна, головним чином у середовищі кінематографістів. Окрім всього, носій вражаючого почуття гумору, народного у своїй основі. Це, до речі, дозволяло йому вибудовувати стосунки із владою, яка, зазвичай, тяжіла до строгого, іноді із суто маразматичним ухилом, контролю творчих людей, «заводила їх у рамки». Саме гумор дозволяв Левчуку ті «рамки» не те щоби відкидати (хто би те дозволив?), а робити їх смішними, а іноді і просто нікчемними. Хоча напозір усе виглядало законослухняно…
Саме завдяки Левчукові та іншим керівникам Спілки у центрі Києва було споруджено Будинок кіно (введений у дію 1974 року), який став справжнім центром екранної культури. У ті часи Спілка видавала (разом із Держкіно) популярний журнал «Новини кіноекрана», тираж якого сягав 400-500 тисяч примірників. В Будинку кіно працювало й Бюро пропаганди радянського кіномистецтва; в його діяльності, звісно, було чимало тодішньої ідеологічної тріскотняви, із тим же маразматичним ухилом, одначе тривала і робота щодо популяризації власне українського кіно.
Саме Спілка кінематографістів, поруч письменницької Спілки, зіграла велику роль у подіях рубежа 1980-90-х років, подіях, які вивершились проголошенням Незалежності України. Справа проста - рух спротиву, рух громади потребував не тільки масових вуличних акцій (украй важливих, звичайно), а й певних громадянських інституцій, які, з одного боку, ніби ж то були лояльними до влади, а з другого в їх надрах було й чимало опозиційного. Не випадково, що у 1990-ті нібито нова українська влада, а по суті своїй стара, партноменклатурна, тільки декорована в національні обрядові кольори, заходилась системно нищити творчі спілки. Підозрюючи в них оту саму руйнівну для неї опозиційність…
Тимофій Левчук залишив спілчанський керівний пост 1987 року, на користь 47-річного режисера Михайла Бєлікова. Нові часи потребували людей нового покоління. Одначе чим далі - тим тепліше і приязніше кінематографісти згадують Левчука, віддаючи належне його житейській мудрості, таланту управлінця.
Ще один сегмент діяльності Левчука - педагогіка. Упродовж багатьох років він викладав на кінофакультеті Інституту імені І.Карпенка-Карого. Серед випусників його режисерської майстерні назву Романа Балаяна, Станіслава Клименкоа, Івана Симоненка…
Сам Тимофій Левчук закінчив Київський кіноінститут (був колись такий!) 1934 року. До речі, саме тоді відбулось знайомство з Олександром Довженком, хоча тому всіляко заважали займатись педагогікою.
А дебютував у кіно Левчук тільки через 15 літ, неігровою стрічкою «Зоря над Карпатами» (1949). Така драматична пауза була характерною, на жаль, для того покоління. До війни працював асистентом режисера, у великих майстрів - в Івана Кавалерідзе , на фільмах «Перекоп» (1930), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1935); у Ігоря Савченка – у стрічці «Вершники» (1939). Потому була війна, яку Левчук пройшов практично від першого дня до останнього.
Далі були фільми «Київ» (1950), «М. В. Гоголь» (1951), екранізація п'єс О. Корнійчука «В степах України» (1952), «Калиновий гай» (1953). Поставив фільми «По¬лум'я гніву» (1955), «Іван Франко» (1956), «Киянка» (1958–59, 2 серії), «Спадкоємці» (1960), «Помилка Оноре де Бальзака» (1969), «Родина Коцюбинських» (1971)… Створив перший український широкоформатний фільм «Закон Антарктиди» (1963).
Режисер вочевидь тяжів епічного формату відтворення історичних подій. Кращий, на мій погляд, його витвір - трилогія «Дума про Ковпака» (1973-76), із видатною центральною роллю у виконанні Костя Петровича Степанкова. Звісно, сьогодні цей персонаж багатьма читається дещо по-іншому, але критичність погляду не повинна застувати власне художні особливості фільмового тексту.
Далі були ще так само епічні «Від Бугу до Вісли» (1980). Потому картина «І в звуках пам'ять відгукнеться…» (1987, про композитора Миколу Лисенка, у виконанні Федора Стригуна, за сценарієм Івана Драча та Івана Миколайчука), «Війна (На західному напрямку)» (1990, 6 серій), «Бухта смерті» (1991; обидві у співавторстві).
Отож, згадуємо сьогодні Тимофія Васильовича Левчука…
На фото: Тимофій Левчук;
на зйомках фільму «Помилка Оноре де Бальзака», ліворуч виконавець головної ролі Віктор Хохряков;
момент зйомки іншого фільму (якого саме - не знаю, може хто підкаже).