СОФОКЛ БУВ ПАРУБОК МОТОРНИЙ І ХЛОПЕЦЬ ХОЧ КУДИ КОЗАК… УДАВСЬ НА ТВОРЕННЯ ТРАГЕДІЙ, КОМЕДІЙ НЕ ХОТІВ НІЯК…
06.01.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
5 січня дивився, в Театрі на Подолі, виставу за трагедією Софокла «Цар Едіп». У постановці Давида Петросяна. Враження - позитивні: і від Петросяна, і від Софокла, і від акторів. Про виставу напишу завтра, ниньки про члена Національної грецької спілки трагіків і простих драматургів (кажуть, була така, одначе не впевнений).
Давньогрецький хлоп мав хороші, щасливі гени, прожив майже 90 літ. Кажуть, написав понад 100 п’єс - більше творів напише, у підсумку, тільки наш сучасник Андрій Кокотюха, дай, Боже, і йому дожити до 90 (а мо' й 190). Може, Андрій візьме до уваги і драматургію фіналу життя, виписану Софоклом. Напередодні ювілею (було це 2428 років тому) той зібрав публіку, аби послухала-насолодилась його новим витвором. Потому почалось обговорення…
Як улаштовують такі дискусії? Приходьте на початку лютого у Будинок кіно (обговорюватимуться українські фільми 2022-го), я модеруватиму. Тоді й побачите. Софокл підказав.
Так от, почали обговорювати. Хтось сказав, що у Корнійчука виходило краще, не кажучи про Кропивницького і Павла Ар’є. Його затюкали (не Ар’є - виступлянта) - помилився з епохою, не на ту комп’ютерну сторінку виклався.
Інший говорив, що воно то непогано, але ж від колишнього стратега (Софокл побував і в цій ролі), хотілось побачити завтрашній день: перемогу над рашистами, переможний ранок у Севастополі. І знову критикан не туди втрапив…
Софокл занервував, занервували і члени його фанат-клубу. На щастя, слово взяв голова Асоціації театральних снобів Драматіс і пояснив: трагедія Софокла є геніальною, оскільки в ній є вождь і є народ, які витворили нєрушимоє єдінство партії, офісу його керівника і народу.
Слідом виступив президент гільдії народних драматургів П’єско-Морда-Левський і оголосив, що гільдія висуває твір Софокла на Державну премію імені Есхіла. Крім того, є ініціатива видати повне зібрання творів автора у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Софокл заусміхався і оголосив, що грошову частину премії він витратить на нові зуби, а на решту відремонтує хвіртку в сад. Може, якась жіночка ще навідається нічної пори.
Далі вже тільки хвалили… Софокл радісно і переможно усміхався, аж поки хтось не помітив, що класик уже не дихає. Пішов з життя - не пішов, відлетів на легкому, натхненному подисі.
Вам це нічого не нагадує? Мені - так. Смерть діда у фільмі «Земля» Олександра Довженка. Так само зібрав коло себе своїх фанатів, зі свого роду-племені, послухав їхні суперпозитивні рецензії на його Життя, покуштував грушку - та й відпустив душу мандрувати садом, а там городами-городами, у поле. А там уже навсібіч… Всі заусміхались услід душі: Дід непоганим актором був завсіди, а тут ще й таланти режисера-постановника виявив…
Мабуть, Давид Петросян усе те помітив, бо інакше як пояснити вибір актора Довженка на головну роль у виставі?
Та все це приказка, а казка - ось вона. Після одвідин театру я мимохіть утрапив у «Сільпо», де купив невеличку купочку продуктів - щоби відзначити прем’єрну виставу подільчан. Простую вечірньою, притемненою вулицею додому. Аж позад мене голос: «Сергію!». Озираюсь - нікого.
Йду далі. Аж знову: «Сергію!!». Тут я побачив, як від стіни Цирку відшелеснула постать і пішла на мене. Придивився: матінко Божа, то був Михайло Шаєвич, режисер зі студії Довженка (знову кінокласик жевчиком жужукнув).
Я вже хотів звично вимагати від Михайла нового єврейського анекдоту (люблю їхню глибинно-парадоксальну драматургійну філософічність!), одначе це був не Шаєвич, хоча й дуже подібний. «Софокленко!» - презентувався чолов’яга і простягнув руку. Я обережно потиснув її.
«Той самий?» - знічев’я поцікавився я. - «Ні, - почув я скромну відповідь.- Не зовсім. Я тепер для цирку пишу. Київського. Мене директор, Влад Корнієнко, запросив. Платить по десять драхм за сторінку…» -
«Щось мало»,- не стримався я.- Ви все-таки класик».- «Та бачите, тиграм котлети потрібні щодня, а я й борщем переб’юсь, пісним…». Тут я повідав Софокленку, що чимчикую з вистави, за його п’єсою про царка Едипа. Котрому на роду було написано батька свого убити. Він одвертав од себе, одвертав ту недолю, але ж не вийшло.
- Вас що, пане Софокл…
- Софокленко, так за паспортом,- виправив мене співрозмовник і глипнув до моєї торбинки, з якої стирчала пляшка вина.
- … вас театр не запросив на прем’єру? Зараз подзвоню Богдану Бенюку, він тепер у них головний. О, як він зрадіє! Сам Софокл у його театр прибуде…
- Софокленко,- знову виправив мене співрозмовник і вдруге поглянув на пляшечку вина.
- Хочете? То давайте відзначимо прем’єру,- похопився я і витягнув пляшечку.
-Тільки скляночок немає… Софокл-Софокленко мовчки втягнув з кишені дві пластикові посудинки, я налляв. Ух-х, випили.
- То ж ви не тільки трагедії писали,- обережно нагадав я,- а й стратегом служили. Як то по-грецьки? Στρατηγός!! Що, військом командували? Чи радником були, розпорядником?
- Ким я тільки не був,- загадково відповів Софокленко.
- То, може, ви й тепер могли б? Скажімо, радником у Кличка? А чи й в самого!- ткнув я пальцем кудись у небеса. Випили ще по одній, потім й по третій - за Бенюка.
- Я би до нього пішов,- сказав Софокленко і моргнув на пляшечку. Я розлив рештки вина. - До кого?
- До Бенюка. У нього теж тигри працюють?
- Ні, у нього складніше - люди. Актори і акторки. А це, знаєте… Аж тут біля нас пригальмувало таксі. З нього визирнув водій:
- Хто машинку до Богдана Бенюка замовляв?
- Я,- швидко відповів Софокленко.
- Вулиця імені античних героїв, так?
- Усе правильно. 50 драхм - і ви вже там. Богдан Михайлович чекає. Стіл накрив... Драматург простягнув руку.
- Як кажуть у нас в Грецландії, данке шьон! - Грец… Грецландії?
- Еге ж.
Поїхав, поки люди трапляються. І зник - наче й не було. А власне, що це було? Телефонуватиму завтра Богданові Михайловичу - може він щось прояснить? Чи Владислав Корнієнко? А ще ж і Михайло Шаєвич! Чи, мо’, сам Софокл? Уявляєте, коли завтра з’ясується, що Бенюк прийняв Софокла на ставку головліта Театру? А про виставу й Едипа - так само завтра. Вибачте, стільки несподіванок за один вечір.
На фото: Софокл. Скульптурний портрет (праворуч), хто знає, це викапаний Михайло Шаєвич. Щоб ви не сумнівались... Люди з талантами і кебетою мають звичку мандрувати епохами.
