Визначному кінорежисеру ГЕОРГІЮ ШКЛЯРЕВСЬКОМУ – 85
06.12.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Узагалі-то він починав по-чеховськи – став лікарем, працював у Львівському медінституті. Уже 30-літнім дістав кіноосвіту. 55 літ тому прийшов на студію «Укркінохроніка». У ті часи, в кінці 60-х, документалістів знову почали навертати до паркетного кіно – щоби все красиво було, пафосно, життєствердно. Одначе молодий режисер з такими наверненнями був не згодний. Йому цікавіше було діагностувати стан суспільства, у його конкретних проявах. Скажімо, одна з перших стрічок молодого режисера називалась «Мода, смаки, час». Це тоді, коли слова «мода» і «модник» були заледве не лайливими і асоціювались з чимось на кшталт «тлетворного влияния Запада». Або – «Довгожителі СРСР», де зачіпалась інша проблема: як жити не тільки довго, а і якісно, щасливо…
Словом, жив собі, був собі радянський режисер-документаліст. Колись, як відомо, декабристи розбудили Герцена. А в даному випадку перебудовчі події, а ще більше Чорнобильська катастрофа збудила Шкляревського. У ньому прокинувся сильний, яскравий публіцист. Та ще й такий, що зберігав гостроту образного, іноді просто метафоричного мислення.
Ніколи не забуду його фільм «МІ-КРО-ФОН!" 1989 року. Про вплив чорнобильського вибуху на довкілля, в Київській і Житомирській областях. Там є страшні кадри і страшні викриття, не просто конкретних випадків, а системи в цілому.
Так, образний світ картини доростав до звинувачення системі як такій. І акумулював опір народу, того громадянського суспільства, яке відроджувалося – на очах. Не можна було без сліз дивитися на фінальні кадри фільму, коли народ, що зібрався побіля Центрального стадіону на мітинг, скандував «Мі-кро-фон, мі-кро-фон» - себто вимагав слова. Без'язика, упродовж десятиліть, юрба, знову почувалась народом. То вже й був Майдан, то вже й була Революція, - і як же натхненно оповідав про те режисер.
Чорнобилю і його наслідкам Шкляревський присвятить ще кілька картин – і «Тінь саркофагу», і «Зону тривоги нашої», і «Таємничий діагноз»… Це було і лишається кіно морального неспокою, що будило і будить наші моральні, наші громадянські почуття.
А ще згадаю блискучу картину "ЩАБЛІ ДЕМОКРАТІЇ", недавно повернуту до життя Центром Довженка. Хвилюче образний фільм про народження духу непокори, отого самого, що "тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю", і який "живе, він ще не вмер".
Відчувалася і лікарська жилка – передусім у прагненні діагностувати хвороби суспільства, хвороби, що загрожують самому існуванню людини.
З 1998 року режисер викладав в Національному університеті культури і мистецтв, у нього чимало успішних учнів. Хоча все більше дають про себе знати болячки, з якими боротися непросто, як і з хворобами усього суспільства. За ними режисер продовжує стежити з особливим інтересом…
Шановний Георгію Яковичу, з ювілейним Днем народження! Здоров'я і щасливого настрою, на многії ще і премногії літа!
І спасибі за многолітній труд, за фільми, що будили і будять в людях людське.