«ОСЬ БАЧ…»
04.10.2022
Sergiy Trymbach
4 жовтня 97 річниця від дня народження кінорежисера МАРЛЕНА ХУЦІЄВА (4 жовтня 1925, Тифліс- 19 березня 2019, Москва).
Марлен Мартинович навчався на знаменитому курсі Ігоря Савченка (фільми «Богдан Хмельницький», «Тарас Шевченко» та ін.) у ВДІКу, разом із Сергієм Параджановим, Володимиром Наумовим і Олександром Аловим та іншими відомими режисерами. Учителя свого Хуцієв не тільки любив, а й захищав. Незрідка, як тільки бачив мене, запитував:
- Сережа, вот скажи, пожалуйста, за что твой Довженко так не любил нашего Игоря Андреевича? Рыжим евреем его называл?!
- Не ко мне вопрос, Марлен Мартынович. Вот когда мы с вами окажемся на одном уровне,- показував я нагору,- с Довженко, тогда и спросим. У него спросим.
Хоча дещо я все ж таки знав. Довженко спершу добре ставився до Савченка (1906, Вінниця - 1950, Москва), запросив його на Київську кіностудію, у розрахунку на те, що той працюватиме на українському матеріалі. Той почав виправдовувати сподівання, екранізувавши знаменитий у ті часи роман «Вершники» Юрія Яновського (однойменний фільм 1939 року). Та потім виник «Богдан Хмельницький», який хотів робити й Іван Кавалерідзе, і, наскільки я знаю, навіть Довженкова дружина Юлія Солнцева, та ще один персонаж.
У підсумку переміг уже впливовий тоді Олександр Корнійчук, який і п’єсу напише, і сценарій, і навіть лібретто опери Костя Данькевича (подробиці у книзі Андрія Пучкова «Тривкий тролінг трикстера. Метадраматургія Олександра Корнійчука. «Дух і літера», 2021). Наскільки я знаю (чимало деталей ще належить з’ясувати) саме Корнійчук вирішив справу на користь режисури Савченка. Фільм Довженку категорично не сподобався. За одним із донесень у спецслужби він давав картині нищівну оцінку: немає справді українського колориту, «немає Богдана. Немає Січі Запорозької». Та й сам Богдан - російський актор Мордвинов - не той і не так. І взагалі, на хіба він був запрошений, коли є Амвросій Бучма?
Марлен Хуцієв, увесь вдіківський курс працювали на іншому фільмі Савченка - «Тарасі Шевченку». Картину і режисера замордували цензурно-ідеологічними вимогами переробок: великий поет мусив виглядати на екрані як похідне від російських революціонерів, відтак гнули в цей бік. Перегнули - 44-літній режисер не витримав тих наруг, помер. Учні закінчували фільм, який, зрештою, Сталіну сподобався.
Потому Хуцієв і його однокурсник Фелікс Миронер були спрямовані на роботу в Одесу, де саме тоді заходились відроджувати кіностудію. Марлен Мартинович не раз говорив мені, що тільки категорична підтримка студійного директора Олександра Горського (потужний був чоловік, батько Алли Горської) дозволила йому й Миронеру зробити свій дебютний фільм «Весна на Зарічній вулиці» (натурні зйомки, до речі, відбувалися у Запоріжжі). Картина 1956 року, в ній досі чується веселий, переможний подих звільнення від оков сталінського рабства. Тих оков, які росіяни нині хочуть «подарувати» українцям.
Далі, у тій же Одесі, Хуцієв зніме фільм «Два Федори». Зворушлива історія солдата-фронтовика (Васілій Шукшин), який бере на виховання хлопчика-сироту. Радянський неореалізм - саме в такій якості письменник Віктор Некрасов у своїй статті 1959 року протиставив картину Хуцієва «Поемі про море», поставленій Юлією Солнцевою за сценарієм Довженка (уже після його смерті) і зробленій багато в чому за фальшованими нотами.
Далі була вже Москва і фільми Хуцієва "Застава Ильича" (спершу заборонений волею самого Нікіти Хрущова), "Июльский дождь", "Был месяц май", "Послесловие", "Бесконечность"... Скільки себе пам’ятаю - завжди було кіно Хуцієва, його інтонація, його погляд - мудрий і трохи наївний. До останніього, уже перейшовши 90-літній рубіж, продовжував працювати - над фільмом "Невечерняя", про Льва Толстого і Чехова.
Одного разу, було це в Белых Столбах, у Госфільмофонді, Марлен Мартинович, мені:
- Сережа, я сочинил про тебя стих!
- Про меня??
- Да, про тебя. На украинском языке! Ты же знаешь, я на Украине начинал, немножко помню. Только извини, стих коротенький...
- Да от вас любой. А короткий лучше запомнится. Так какой же?
- А такой... "Ось бач - іде ТримбАч!" -
Боже, спасибо огромное! Сколько жить буду - гордиться буду, что классик стихотворение про меня написал.
Й одразу я примусив М.И. записати ці слова у блокнот і поставити підпис (див. фото; на ще одному ми з ним у тому ж Фільмофонді).
Добре, що Хуцієв не бачить того, що відбувається нині. Не знаю, як би він це пережив…
Марлен Мартинович, дорогий, з Днем народження! Весна ще прийде на наші вулиці - неодмінно!