ДОРОГИЙ БОГДАНЕ, ПОДИВИСЯ НА МЕНЕ, СИРОТУ ТЕАТРАЛЬНУ!
25.09.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кноакадемія
Відкритий лист народному артистові України БОГДАНУ БЕНЮКУ, який гастролював у моїй Олександрії.
Богдане, надзвичайно вдячний тобі і всьому Київському драматичному театру на Подолі за приїзд в Олександрію і виступ у місцевому театрі. Театрі, театральному домі, якому минає нині 120 років! Мабуть, тобі розповіли історію про те, як пристосоване складське приміщення, де грали вистави олександрійські аматори, купець Чибісов 1902 року доволі фундаментально реконструював і він став таким, як от се зараз (див. фото), опісля новітньої реконструкції. У ті часи театр дістав сцену, облаштування якої було уповні сучасним.
Ти ступив на цю сцену разом з іншими акторами, що витворили, під орудою режисера Віталія Малахова, виставу "Сто тисяч". Серед них і земляк наш, артист Сергій Сипливий, якому нещодавно виповнилось 60!
Театр в Олександрії, між іншим, з'явився у 1880-х роках. На теренах нинішньої Кіровоградщини, як відомо, український театр і народився. А Олександрія перших десятиліть ХХ століття була уповні театральним містом, тут гастролювали театри з багатьох центрів театральної культури тодішньої Російської імперії. У місті навіть видавалсь газета «Олександрійський театральний листок». Кажуть, єдина така газета на всю Україну і навіть імперію - у невеликому провінційному місті.
До чого це все я пишу тобі, дорогий Богдане. На жаль, у своєму совітському провінційному дитинстві в Олександрії ми, тодішні діти, були сиротами, відлученими від Театру. Професійного театру, оскільки аматорський іноді траплявся - у школі, ніяк інакше. Не було у нас такої радості - досі почуваюсь окраденим.
Та ти й сам виріс не в столицях... Відтак моя пропозиція, помножена на твої, наскільки я розумію, цілком позитивні враження від Олександрії та її мешканців. Уже зараз подумати про те, щоби у повоєнний період зробити все, аби у районних центрах, інших містах, містечках і навіть великих селах, була можливість приймати гастрольні вистави з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Полтави... А там і Варшави, Праги, Лондона, Парижа, Венеції...
Скажуть: утопія, та ще й посеред страшної війни. Ні, не утопія - вже нині ми повинні думати про те, як розвиватиметься культура, у тому числі й театральна, у новій Україні. У ній не повинно бути театральних сиріт, з таким різновидом сирітства треба закінчувати.
Богдане, звертаюсь до тебе не тільки як до великого актора, а й громадського і навіть державного діяча. Розумію, що це лише ідея, конкретизація якої дуже і дуже складна. Тільки ж так хочеться дожити до Нової України - і театральної у тому числі.Ще раз дякую тобі за те, що ти ощасливив моїх земляків посеред лихої години, та ще й нагадав їм славні культурні традиції міста! На фото:
Це я сам побіля реконструйованого театру в Олександрії, який ви можете бачити і на окремому фото.
Богдан Бенюк у виставі "Сто тисяч" на сцені Олександрійського театру; на парному фото із Сергієм Сипливим, артистом і ювіляром (фото Тетяни Антонової з її сторінки у ФБ).
А ще - такими-от листівками олександрійці вітали знаменитих артистів і режисерів, які наїздили до нашого міста. У даному разі адресатом листівки є Микола Садовський.