«ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ» МУСИЛИ МАТИ ПРОДОВЖЕННЯ…
05.09.2022
ОДНАЧЕ МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ПОМЕР, ТАК І НЕ НАПИСАВШИ ПОВІСТЬ «ГОДОВАНЦІ».
І НЕ ЗБУДУВАВШИ СОНЯЧНОЇ ХАТИ…
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
На початку 1913 року М.Коцюбинський, в листі до Володимира Гнатюка писав: «Пора вже настала обертатися в дерево або в горох. Що ж, і то добре. Шкода тільки гуцульського матеріалу, бо дурно загине». 25 квітня 1913 року Коцюбинський помер, так і не написавши повість «Годованці». Було йому лишень 48 літ. Господи, усього лишень сорок вісім.
Етнограф, фольклорист, мистецтвознавець Володимир Гнатюк (1871-1926) зіграв видатну роль у тому, що «Тіні забутих предків» побачили світ - упродовж років він прикликував Коцюбинского на Гуцульщину, провокував його написати твір на матеріалі життя гуцулів. Аж поки той не приїхав, аж поки не поселився у Криворівні і почав ходити горами-полонинами…
«Коли у житті щось пішло криво, то в цьому селі воно вирівняється», - казав Іван Драч, маючи на увазі саме Криворівню. У Коцюбинського вирівнялось, а потому й випружилось у веселкову дугу над Карпатами - у «Тіні…». Які потім стали ще фільмом-легендою Сергія Параджанова.
І ще один задум Коцюбинського і Гнатюка не зреалізувався. Учора краєзнавець з Криворівні Іван ЗелЕнчук розповів мені: вони обидва часто хворіли, любили сонце й відтак захотілось їм збудувати СОНЯЧНУ ХАТУ - у Криворівні, звичайно. Щоби троє стін у тій Хаті були зі скла. От прокидаються уранці й одразу йдуть у сонячний куток, гріються…
Не збудувалась та хата, не постала. А най би викрасувалась, най би вирівнялась перед очима гуцулів - може і життя Коцюбинського потривало довше. І отих «Годованців» написав би. І фільм би зняли - після «Тіней…». Параджанову не дали б, скотиняки з ЦК, то, може, Леонід Осика поставив би. Хіба ж не видавався він уже згаданому Драчеві таким собі кінематографічним Наполеоном - куди подивиться, куди замислить: туди й світ екранний прямує.
Перший павільйон Одеської кіностудії. 1907 рік.
The Edison Studios…Home Of The First Motio. 1907 - 1908
Михайле Михайловичу, дорогий мій, рідний, як же так, у сорок вісім? Дорогий, бо народились ми з ним в один сонцепоклонний день - 17 вересня, правда він трохи раніше…
Раптом побачив, ніби наснилось: Сонячна хата, що нагадує знімальний павільйон початку ХХ століття. Сонце пронизує-прогріває-просвітлює увесь простір хатній. Заходять Володимир Гнатюк і Михайло Коцюбинський, кожен із горнятком кави, мружаться на лоскітні доторки сонця. А я причаївся в куточку і так хочеться мені крикнути «Мотор!», аби зупинити ту мить, аби її зафільмувати. Мить, яка справді прекрасна!
На фото:
Михайло Коцюбинський з Володимиром Гнатюком та Наталією Будзиновською на дарабі. Криворівня, 1911 р. Фото з фондів ЦДАМЛМ України.