Відбулася прем’єра фільму «Моя бабуся Фані Каплан» Олени Дем’яненко
20.07.2016
19 липня 2016 року відбулася світова прем’єра фільму «Моя бабуся Фані Каплан» Олени Дем’яненко. Картину включено до конкурсу національних повнометражних стрічок 7-го Одеського МКФ.
Сергій Тримбач, голова НСКУ
Вщерть заповнений великий глядачевий зал кінотеатру «Родина» схвально прийняв нову стрічку, робота над якою тривала три роки.
Легендарна Фані Каплан 1918 року нібито стріляла у Володимира Леніна... Нібито, бо тепер є чимало підстав думати по-іншому – Фані (вона ж Фейга) стала жертвою пристрасної, майже божевільної любові до анархіста, потому есера і вже далі більшовика-чекіста Віктора Гарського. Катерина Молчанова і грає саме це – самозречену любов до чоловіка, який спершу стає винуватцем її 10-літньої каторги, а 1918-го знову підставляє її, запрошуючи на побачення до заводу Міхельсона, де виступав вождь пролетарської революції.
Інша іпостась чоловічої, мужчинської природи локалізовані в образі лікаря й водночас брата Леніна Дмитра Ульянова. Відомий режисер Мирослав Слабошпицький у цій ролі акцентує м’якість натури, навіть беззахисність. Він так само самозречено любить Фані – не отримуючи навзаєм нічого. Словом, інтелігент – з породи, яку брат його не шанував. У цьому світі виживають тільки отакі шакалисті, отакі звіроподібні як Гарський (Іван Бровін) чи сам Ленін (у цій ролі російський актор і великий симпатик України Олексій Девотченко, який загинув у Москві за загадкових обставин).
Автори фільму використали одне із свідчень того, як підліток Володя Ульянов виступив у ролі Некрасовського діда Мазая, рятуючи під час повені зайців. Ага, тільки кожен заєць отримав від майбутнього дєдушки Леніна по голові...
У підсумку це народжує блискучий фінальний образ – зайці рятуються од новітніх «мазаїв» уплав. «Ця плавба у вас виглядає неправдоподібно», – дошкулила після фільму одна із глядачок. «Ви маєте рацію, – негайно відреагував співсценарист і продюсер картини Дмитро Томашпольський. – У природі зайці взагалі не плавають». Мистецька умовність, так. escortdate.co.nz
Картина про те, як мені видається, що революції (а тероризм є їх складовою) як повені – нищать саму основу життя. Примушуючи нас, людей з нормальною психікою і мораллю, кучкуватись на острівках у надії, що підпливе добрий «дєдушка» і стриб-стриб до нього у човен – і порятовані.
Ага.
У кожної революції – свій Мазай, який обіцяє вивезти нас на велику і щасливу землю, на молочні ріки і кисільні береги. Та підпливає такий дєдушка, і ми вже от-от зробимо стриб-стриб – як хрясь по голові прикладом гвинтівки... Ось же недавно теж були в нас революції, аж дві, і до нас щоразу пливли наші мазаї...
Не вміємо ми плавати, а доведеться, мабуть, – не в човен дєдушки-революціонера, радетеля народно-заячого щастя, а у воду стрибати.
Плавати не вмієте? Так учімося, коли жити хочете. Он же в Олени Дем’яненко вони попливли.
От, а ви кажете, що фільм зроблено на історичному матеріалі.
Сергій Тримбач