Новини

Відкритий лист кінематографістів до депутатів Верховної Ради України

02.06.2021

Медіапростір – один з найголовніших полів битви в російській гібридній війні проти України, у війні, котра є передусім війною за ідентичність. Вочевидь тому Росія й проросійський олігархат в Україні завше спрямовували особливі зусилля саме на русифікацію засобів масової інформації.

Ухвалення 2019 року довгоочікуваного Закону про мову дозволило зупинити московську мовну експансію. Процес формування цілісного українського мовно-культурного простору має незаперечну суспільну підтримку та вирішальне значення для національної безпеки Української держави.

16 липня 2021 року набуває чинності частина 6 статті 23 Закону про мову, яка передбачає, що фільми в Україні демонструються українською мовою. Це стосується й кінопрокату, й інтернетплатформ, і, головне, – телебачення, яке досі нав’язує глядачам фільми й серіали російською мовою.

Однак 24 травня депутати монобільшості Микита Потураєв та Євгенія Кравчук, а 28 травня – Олександр Санченко, зареєстрували законопроєкти №5554 і №5554-1, які в разі прийняття відкладають вступ у дію цієї норми на невизначене післякарантинне майбутнє.

У зв'язку з цим спільнота українських кінематографістів заявляє:

1. Спроба зірвати вступ у дію з 16 липня норми закону про демонстрування фільмів українською мовою є актом підтримки російської гібридної агресії проти України.

Намагання виправдати цю спробу коронавірусом не витримує жодної критики, це просто кумедно. Так само, які твердження, що телеканалам не вистачає українськомовних фільмів для заповнення ефіру. Це мізерно, нікчемно та підло, ми усі знаємо, що це неправда. Щоб виконати закон, достатньо озвучити українською мовою хоча б ті фільми, які згадані депутати й олігархічна телеіндустрія збиралися нав’язувати російською. Для мільярдерів-власників цих телеканалів витрати на таке озвучення – копійки.

Кожен із депутатів, який підтримає згадані русифікаторські законопроєкти, відверто стане на бік ворожого Кремля. Жодні вказівки«згори» чи партійна дисципліна не можуть виправдати зраду національних інтересів.

2. Засилля російськомовної преси в Україні є штучним і неприйнятним. Лише вимога до друкованих видань мати українськомовну версію здатна нарешті покласти цьому край. Твердження, що Закон про мову зобов’язує газети й журнали друкувати «додаткову» версію українською мовою й нести додаткові видатки, є маніпуляцією. Навпаки, всеукраїнські видання зможуть виходити або лише українською мовою, або, за власним бажанням, друкувати тиражі ще й іншими мовами. А заяви, що українці не купуватимуть пресу українською мовою – така ж нісенітниця, як і поширені свого часу вигадки, що українці через українську мову не ходитимуть до кінотеатрів, не слухатимуть радіо чи не відвідуватимуть крамниць.

Наміри «Слуг народу» не дати людям можливості нарешті читати пресу у власній країні власною мовою так само є відверто антиукраїнською дією, яка не має жодних виправдань.

3. У разі послаблення в законопроєкті «Про медіа» норм, які стосуються захисту української мови й Переліку осіб, що становлять загрозу національній безпеці України, або з’яви в тексті будь-яких нових русифікаторських положень, ми зробимо все можливе, щоб цей законопроєкт ніколи не був ухвалений.

Ми, українські кінематографісти,закликаємо:

дати, нарешті, спокій Закону про мову;
народних депутатів, незалежно від партійної приналежності, усвідомити персональну відповідальність за майбутнє країни й не голосувати за русифікаторські законопроєкти;
українських громадян – у разі ігнорування владою цих вимог – бути готовими до рішучих дій для захисту нашої мови і держави.