f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Віктор Вілгелм: «Люди повинні це бачити!»

26.11.2016

Чеський продюсер Віктор Вілгелм про фільм «Осінні спогади», талановитість українських акторів і перспективи фільм-комісій.

Ірина Гордійчук, «День»

Поява в національному кінопрокаті українських повнометражних картин (або знятих в копродукції з іншими країнами) вже сама по собі подія, що привертає увагу. Оскільки – явище нечасте. Ірано-чесько-українська стрічка «Осінні спогади» – взагалі окремий випадок: знята без державної підтримки і в максимально короткі терміни (зйомки фільму проходили рік тому, зокрема, у селі Доброгостів, що за 20 кілометрів від Трускавця).

В основі сюжету «Осінніх спогадів» – проста і зворушлива сучасна історія про любов і війну. Про кохання – без чесних олігархів, бідних попелюшок, одиноких бізнес-леді модельної зовнішності, невмілої еротики і метушливого хепі-енду. Про війну – без пострілів та крові, штучних і дешевих сцен боїв, жорсткі реальні кадри якої ми кожен день спостерігаємо по телебаченню.

«Осінні спогади» – переплетення доль чотирьох людей: музиканта, волонтера, воїна АТО Толіка (Дмитро Лінартович), який після поранення приїхав для реабілітації на Західну Україну, і біженки з Іраку Іме (Назанім Ахмадішахпоурабаді), сільського скульптора Саші (Олександр Ігнатуша) і Наталі, сестри його покійної дружини (Тетяна Юрікова), яких пов'язує якась таємниця...

Над фільмом працювала інтернаціональна команда. Режисер – іранець Алі Фахр Мусаві, продюсер – чех Віктор Вілгелм. А ось виконавці всіх ролей, крім головної героїні, – українські актори. Популярні і дебютанти в ігровому кіно. Що особливо приємно, бо доводить відому, але благополучно забуту аксіому, наскільки багата наша земля талантами.

Допрем'єрні покази картини відбулися на Першому МКФ DreamCity в Рівному і на Шостому міжнародному кінофестивалі «Корона Карпат» у Трускавці. Творча група виїжджала на зустрічі з глядачами до Львова і Запоріжжя, у яких естафету підхопив одеський кінотеатр «Інотеатр», який, хочеться відзначити особливо, не упускає з поля своєї уваги глибоке авторське кіно. А 6 жовтня фільм «Осінні спогади» вийшов в національний прокат. Ще складно судити, яким буде результат, чи полюблять його глядачі, однак перші відгуки вже є.

Марія Старожицька, журналіст, драматург (Київ): «Не буду вдавати із себе кінознавця – я просто глядач. І мені щиро боліло під час перегляду… Не очікувала такої сміливості у демонстрації ролі байдужого суспільства в поглибленні психологічної кризи добровольців – майданівців по війні…»

Ростислав Шикула, науковець, доброволець АТО, інструктор з виживання (Рівне): «Цей фільм має кілька історій. Історія воїна з АТО, якого зіграв Дмитро Лінартович, типова для багатьох наших хлопців. Дуже важливо, якими вони повертаються з війни і як після цього жахіття адаптуються до мирного життя. Герой Лінартовича дає дуже важливий приклад: робота, творчість, кохання, співпереживання, відсутність будь-якої агресії… Думаю, «Осінні спогади» варто показувати всім, хто пройшов крізь цю війну».

Любов Долик, глядачка (Львів): «Чудова, неймовірно чутлива, трепетна кінокартина – саме так, кінокартина! Я жила в цьому карпатському селі, я вмирала від розпачу, від розчулення, я стискала кулаки і втирала сльози… Поема кохання, болю, віри, святої любові. Сучасна. Про нас».

У перерві між поїздками продюсер «Осінніх спогадів» Віктор Вілгелм відповів на запитання «Дня».

ЧЕСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО

– Пане Вікторе, відкрийте секрет, чому іранський режисер і чеський продюсер вирішили знімати фільми саме в Україні?

(Сміється.) Мабуть, мене давно можна називати не тільки чеським, а й українським продюсером, бо живу в Україні з 2002 року. Більше того, я одружений з українкою і дуже люблю цю країну.

Першим моїм проектом в Україні був молодіжний фільм-роман «Англійська полуниця» (2008, виробництво Чехія – Словаччина – Україна. – Авт.) – про радянського солдата, який в 1968-му, коли Радянська армія окупувала Чехію, вирішує скористатися ситуацією і не повертатися в СРСР. Світова прем'єра картини відбулася на Московському міжнародному кінофестивалі, фільм брав участь ще в кількох МКФ.

Потім за сценарієм Костя Коновалова (знову у співпраці з Чехією) ми стали працювати над чорною комедією «Клофелін», однак у нас стався серйозний конфлікт з одним з українських співпродюсерів, аж до звернення в правоохоронні органи, і в підсумку фільм вийшов у прокат під назвою «Люблю і крапка».

Наступним став чесько-американо-український проект «Упир» (Ghoul) про трагедію Голодомору. Картина повністю знята в Україні, в ній брали участь кілька маловідомих українських акторів (режисерові потрібні були невідомі глядачам обличчя, бо за сюжетом ці люди – герої документальної хроніки). Фільм демонструвався в прокаті в США і Чехії, де став найуспішнішим проектом року в своєму жанрі. Мені здається, що прийшов час показати його і в Україні, але поки це тільки мрії...

До речі, на кастингу «Упиря» я познайомився з Олександром Ігнатушею, його проби справили на мене велике враження, і коли колеги з Чехії попросили допомогти підібрати російських акторів для серіалу «Чеське століття» про події 1968 го року, порекомендував їм звернути увагу на українця Ігнатушу. У підсумку Саша зіграв Леоніда Ілліча Брежнєва, і режисер був у захваті від його гри!

ТАЛАНТИ І ШАНУВАЛЬНИКИ

– З цієї миті можна детальніше? Бо особисто мені здається, що у вітчизняних режисерів – шори на очах, якщо вони не бачать величезний потенціал актора Олександра Ігнатуші! З його надзвичайною органікою в кадрі і водночас тонкою майстерністю перевтілення. З прекрасною українською мовою до того ж. На мою думку, Ігнатуша – наш Жан Габен або Ліно Вентура, Жерар Депардьє в кращих його ролях, а його акторський дар використовують шаблонно, пропонуючи грати переважно ролі міліціонерів або олігархів... Виходить, вибір Олександра Ігнатуші на одну з головних ролей у фільмі «Осінні спогади» не був випадковим?

– Та що ви! Я провів поруч з Ігнатушею всі знімальні дні на майданчику «Чеського століття», бачив, як він працює, і просто мріяв, щоб Олександр зіграв колись у моєму проекті. Тому, обдумуючи історію «Осінніх спогадів», роль скульптора Сашка однозначно писав під нього. Нікого іншого я в цьому образі навіть уявити не міг. Вислав синопсис, він Ігнатуші сподобався, і Олександр дав принципову згоду зніматися. Але, коли я повідомив йому про час зйомок, з'ясувалося, що у нього прем'єра вистави, і постійно перебувати на майданчику Сашко не може. Однак ми підлаштувалися під його графік і фільм був знятий. Правда, Олександру довелося протягом місяця постійно їздити з Трускавця до Києва і назад, у нього не було жодного вихідного, але, мені здається, це було того варте...

– В «Осінніх спогадах» є ще одна головна роль – піаніста з Майдану, волонтера, воїна АТО Толіка, якого зіграв Дмитро Лінартович, який став популярним після фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Його кандидатура також не обговорювалася?

– З Лінартовичем все було набагато складніше. Дійсно, коли я побачив його фотографію у Михайла Герасимовича Іллєнка, одразу зрозумів – це наш Толік! Але Дмитро в той момент перебував на навчаннях на Рівненському полігоні – його призвали на службу в АТО. І, зрозуміло, навіть на день не міг відлучитися звідти. Почалися дзвінки і ходіння в Міністерство оборони України з проханнями відпустити Дмитра з полігону на час зйомок. Цю проблему, до речі, допоміг вирішити нам тодішній міністр культури В'ячеслав Кириленко. Багато моїх колег не дуже добре висловлювалися про його роботу, скаржилися на нерозуміння, я ж, окрім слів подяки, нічого про В'ячеслава Анатолійовича сказати не можу. Якщо б не він, ми б не побачили актора Дмитра Лінартовича в «Осінніх спогадах». У нас навіть був другий претендент на цю роль – Ярослав Кучеренко...

ГОЛЛІВУДСЬКІ МОЖЛИВОСТІ І СХІДНИЙ МЕНТАЛІТЕТ

– Ну а тепер про жінок, які тримають інтригу «Осінніх спогадів»...

– Це, дійсно, дуже важливий момент. Для мене образ Наталії (сестра покійної дружини скульптора Олександра) взагалі був найцікавішим. У ньому є непережита драма, болюча таємниця, глибоке страждання. Я бачив у цій ролі актрису Людмилу Єфименко. Ми навіть вели переговори, але не склалося... Коли почали шукати іншу артистку і чеський кастинг-директор запропонував спробувати Тетяну Юрікову, я спочатку навіть чути про це не хотів! Серіальна актриса, крім того, знімається в рекламі! Як то кажуть, «замилене» обличчя... «Вона готова, зможе, дуже хоче працювати в повнометражному кіно, згодна навіть безкоштовно зніматися!» – вмовляли мене. Терміни підганяли, і я, згнітивши серце, погодився. Тетяна приїхала на третій або четвертий знімальний день – така сучасна панянка... Жодного враження, чесно зізнаюся, спочатку не справила. Наступного дня знімали сцену в майстерні у скульптора, куди героїня Юрікової приходить, щоб нагадати йому про їхнє спільне минуле і спробувати повернути близькі стосунки. Я побачив Тетяну на моніторі й обімлів: голлівудське обличчя!!! Зрозумів: актриса з таким обличчям може зіграти абсолютно все: молоду і стару, веселу і сумну, добру і злу, душевну і паскудну! Й у Тетяни все вийшло, мені здається. Багато в чому завдяки взаєморозумінню з режисером Алі, який зумів грамотно і точно пояснити актрисі, що він хоче побачити і відчути в кадрі. Тож я сьогодні не шкодую, що роль Наташі зіграла не Людмила Єфименко. Упевнений, вона була б, безперечно, хороша в цьому образі, але це було б зовсім інше кіно.

– Не можу, даруйте, обійтися без ложки дьогтю в бочку меду... Коли я подивилася «Осінні спогади», перші емоції, які відчула, можна висловити хрестоматійною фразою: «Не вірю!» Не вірю я, що два красивих розумних мужики різного віку безоглядно закохуються в беземоційну, загальмовану, дорослу жінку, яку автори наполегливо представляють глядачам як «молоду дівчину». Жалість, співчуття, людська участь в долі людини, яка опинилася в чужій країні і потрапила в біду – так! Але «не з головою у вир»... Може, я чогось не розумію, але, на мою думку, образ Іми, який зіграла іранська актриса Назанін Ахмадішахпоурабаді – найслабше місце фільму. Ви згодні зі мною?

– Не зовсім. Почну з того, що кандидатура актриси на роль Іми була пріоритетом іранських партнерів. Через скромний бюджет режисер фільму не міг полетіти в Іран на кастинг – він живе в Празі. Довірилися іранському співпродюсеру. Він не зовсім точно виконав наші вимоги, це правда. Однак трагедії не бачу: мені ж не потрібна була східна красуня-модель – вона б не пропала і в чужій країні, про неї будь-хто подбав би. (Сміється.) А певна скутість актриси пояснюється зовсім іншим менталітетом, ніж у наших співвітчизниць. Що ж стосується безоглядної любові... вона, як відомо, сліпа... (Посміхається.)

ЗАКОРДОННІ FILM COMMISSION НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ҐРУНТІ

– Рік тому я була присутня на знімальному майданчику «Осінніх спогадів» і знаю, що локації в Прикарпатті вам допомагала вибирати Трускавецька фільм-комісія, яку створив у своєму регіоні невгамовний директор Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олег Карпин. Зізнаюся, до того моменту я й гадки не мала, що подібні інституції давно існують в західній кіноіндустрії. Можете пояснити, що це за організації і як вони працюють, наприклад, у тій же Чехії?

– Дійсно, так звані Film Сommission існують в багатьох західних країнах. Зазвичай вони створюються при муніципалітетах або щільно співпрацюють з ними, досконально знають всі пам'ятки регіону, допомагають знімальним групам з різних країн контактувати з громадськими та державними організаціями. Фільм-комісії не тільки сприяють розвитку кіновиробництва, а й роблять реальну рекламу своїй країні – завдяки зйомкам фільмів привертають туди туристів, надають нові робочі місця жителям.

У Чехії фільм-комісії існують в кожному регіоні. Навіть у Празі недавно зрозуміли, що така організація потрібна і столиці, хоча раніше дотримувалися зворотної точки зору. Мовляв, місто гарне, кіношники і без фільм-комісій сюди, як бджоли на мед, злітаються. Це правда. Однак нерідко іноземні кінематографісти імітують у Празі і Париж, і Відень, й інші міста, що, природно, не може подобатися її патріотам, яким хочеться, щоб за картинами, що знімаються тут, світ дізнавався про прекрасну Прагу. Зараз чеські фільм-комісії виділяють фінансування знімальним групам. У тій же Празі до кінця нинішнього року передбачено освоїти 10 мільйонів крон (це 10 мільйонів гривень). Приблизно 400 тисяч доларів. У майбутньому році – близько мільйона доларів. Гроші для Чехії в принципі невеликі. Але ж фільм-комісії самі вирішують, кому виділяти фінансування, кому – ні. Головна мета цих організацій – створювати позитивну думку про рідне місто, регіон, країну.

В Україні піонером цього руху, ви маєте рацію, дійсно став директор Трускавецького міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олег Карпин. Коли ми підписали угоду з іранськими партнерами про зйомки «Осінніх спогадів», перед нами постали дві сакраментальні проблеми – час і гроші. Спочатку думали знімати у Львові, але цей регіон виявився нам не по кишені, тим більше що місцем дії повинно було стати звичайне село. Тоді я і згадав про Прикарпаття, бо кілька разів бував на фестивалі і добре знав Олега. І сьогодні, коли фільм уже живе самостійним життям, хочу ще раз подякувати йому за воістину неоціненну допомогу, яку Трускавецька фільм-комісія надала нашій знімальній групі. Без неї ми б просто не впоралися з тими обсягами робіт, які змогли здійснити в рекордно короткі терміни.

До речі, «Осінні спогади» передали естафету українсько-італійській групі комедійного фільму «Ізі», яка також частину зйомок провела в цьому регіоні. Досвідом Трускавецької фільм-комісії всерйоз зацікавилися Міністерство культури України та Державне агентство України з питань кіно. На Шостому кінофестивалі «Корона Карпат», який пройшов місяць тому, відбувся Міжнародний форум Film Commission Workshop «Створення і розвиток фільм-комісій в Україні», де були присутні експерти з Італії, Великої Британії, Грузії, які поділилися досвідом роботи подібних організацій у своїх країнах. Тож будемо сподіватися, що крига скресла...

«БЕЛЬМОНДОВКИ» ЯК СТИМУЛ ВИБОРУ ПРОФЕСІЇ

– Чудові прогнози, і професіонали, думаю, оцінять перспективи регіональних фільм-комісій. А ось читачі, як говорив Штірліц, запам'ятають останні фрази у вашому інтерв'ю. У фільмографії продюсера Віктора Вілгелма – проекти найрізноманітніших жанрів: документальні стрічки, молодіжний роман, чорна комедія, сучасна мелодрама. Пошуки жанру, інакше кажучи. А які фільми були улюбленими у сьогоднішнього професіонала-кінематографіста в дитинстві?

(Сміється.) «Бельмондовки»! Так у Чехії називають фільми за участю Бельмондо. Я обожнював цього артиста, обожнюю і буду обожнювати! По-моєму, він – один із найкращих акторів світу. Бельмондо завжди був для мене взірцем справжнього чоловіка. З неповторним почуттям гумору, елегантністю, поняттями честі і гідності. Умів і вдарити, умів і погладити, вмів воювати і жити! Я в дитинстві хотів бути актором – таким як Бельмондо. Потім почав відвідувати кіногурток, щоб навчитися знімати фільми, в яких би міг грати Бельмондо. Потім захопився спортом, бадмінтоном, мав виступати за збірну Чехії. Мене вже готували до Олімпійських ігор у Барселоні, де був представлений бадмінтон. Але я кинув спорт... Кіно перемогло.

– Найприємніший комплімент, який ви отримали від глядачів вашого останнього проекту – «Осінніх спогадів»?

(Посміхається.) Хтось написав у Фейсбуці: «Люди повинні це бачити!».

Ірина Гордійчук, «День», 14 жовтня 2016 року

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»