f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Віктор Вілгелм: «Люди повинні це бачити!»

26.11.2016

Чеський продюсер Віктор Вілгелм про фільм «Осінні спогади», талановитість українських акторів і перспективи фільм-комісій.

Ірина Гордійчук, «День»

Поява в національному кінопрокаті українських повнометражних картин (або знятих в копродукції з іншими країнами) вже сама по собі подія, що привертає увагу. Оскільки – явище нечасте. Ірано-чесько-українська стрічка «Осінні спогади» – взагалі окремий випадок: знята без державної підтримки і в максимально короткі терміни (зйомки фільму проходили рік тому, зокрема, у селі Доброгостів, що за 20 кілометрів від Трускавця).

В основі сюжету «Осінніх спогадів» – проста і зворушлива сучасна історія про любов і війну. Про кохання – без чесних олігархів, бідних попелюшок, одиноких бізнес-леді модельної зовнішності, невмілої еротики і метушливого хепі-енду. Про війну – без пострілів та крові, штучних і дешевих сцен боїв, жорсткі реальні кадри якої ми кожен день спостерігаємо по телебаченню.

«Осінні спогади» – переплетення доль чотирьох людей: музиканта, волонтера, воїна АТО Толіка (Дмитро Лінартович), який після поранення приїхав для реабілітації на Західну Україну, і біженки з Іраку Іме (Назанім Ахмадішахпоурабаді), сільського скульптора Саші (Олександр Ігнатуша) і Наталі, сестри його покійної дружини (Тетяна Юрікова), яких пов'язує якась таємниця...

Над фільмом працювала інтернаціональна команда. Режисер – іранець Алі Фахр Мусаві, продюсер – чех Віктор Вілгелм. А ось виконавці всіх ролей, крім головної героїні, – українські актори. Популярні і дебютанти в ігровому кіно. Що особливо приємно, бо доводить відому, але благополучно забуту аксіому, наскільки багата наша земля талантами.

Допрем'єрні покази картини відбулися на Першому МКФ DreamCity в Рівному і на Шостому міжнародному кінофестивалі «Корона Карпат» у Трускавці. Творча група виїжджала на зустрічі з глядачами до Львова і Запоріжжя, у яких естафету підхопив одеський кінотеатр «Інотеатр», який, хочеться відзначити особливо, не упускає з поля своєї уваги глибоке авторське кіно. А 6 жовтня фільм «Осінні спогади» вийшов в національний прокат. Ще складно судити, яким буде результат, чи полюблять його глядачі, однак перші відгуки вже є.

Марія Старожицька, журналіст, драматург (Київ): «Не буду вдавати із себе кінознавця – я просто глядач. І мені щиро боліло під час перегляду… Не очікувала такої сміливості у демонстрації ролі байдужого суспільства в поглибленні психологічної кризи добровольців – майданівців по війні…»

Ростислав Шикула, науковець, доброволець АТО, інструктор з виживання (Рівне): «Цей фільм має кілька історій. Історія воїна з АТО, якого зіграв Дмитро Лінартович, типова для багатьох наших хлопців. Дуже важливо, якими вони повертаються з війни і як після цього жахіття адаптуються до мирного життя. Герой Лінартовича дає дуже важливий приклад: робота, творчість, кохання, співпереживання, відсутність будь-якої агресії… Думаю, «Осінні спогади» варто показувати всім, хто пройшов крізь цю війну».

Любов Долик, глядачка (Львів): «Чудова, неймовірно чутлива, трепетна кінокартина – саме так, кінокартина! Я жила в цьому карпатському селі, я вмирала від розпачу, від розчулення, я стискала кулаки і втирала сльози… Поема кохання, болю, віри, святої любові. Сучасна. Про нас».

У перерві між поїздками продюсер «Осінніх спогадів» Віктор Вілгелм відповів на запитання «Дня».

ЧЕСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО

– Пане Вікторе, відкрийте секрет, чому іранський режисер і чеський продюсер вирішили знімати фільми саме в Україні?

(Сміється.) Мабуть, мене давно можна називати не тільки чеським, а й українським продюсером, бо живу в Україні з 2002 року. Більше того, я одружений з українкою і дуже люблю цю країну.

Першим моїм проектом в Україні був молодіжний фільм-роман «Англійська полуниця» (2008, виробництво Чехія – Словаччина – Україна. – Авт.) – про радянського солдата, який в 1968-му, коли Радянська армія окупувала Чехію, вирішує скористатися ситуацією і не повертатися в СРСР. Світова прем'єра картини відбулася на Московському міжнародному кінофестивалі, фільм брав участь ще в кількох МКФ.

Потім за сценарієм Костя Коновалова (знову у співпраці з Чехією) ми стали працювати над чорною комедією «Клофелін», однак у нас стався серйозний конфлікт з одним з українських співпродюсерів, аж до звернення в правоохоронні органи, і в підсумку фільм вийшов у прокат під назвою «Люблю і крапка».

Наступним став чесько-американо-український проект «Упир» (Ghoul) про трагедію Голодомору. Картина повністю знята в Україні, в ній брали участь кілька маловідомих українських акторів (режисерові потрібні були невідомі глядачам обличчя, бо за сюжетом ці люди – герої документальної хроніки). Фільм демонструвався в прокаті в США і Чехії, де став найуспішнішим проектом року в своєму жанрі. Мені здається, що прийшов час показати його і в Україні, але поки це тільки мрії...

До речі, на кастингу «Упиря» я познайомився з Олександром Ігнатушею, його проби справили на мене велике враження, і коли колеги з Чехії попросили допомогти підібрати російських акторів для серіалу «Чеське століття» про події 1968 го року, порекомендував їм звернути увагу на українця Ігнатушу. У підсумку Саша зіграв Леоніда Ілліча Брежнєва, і режисер був у захваті від його гри!

ТАЛАНТИ І ШАНУВАЛЬНИКИ

– З цієї миті можна детальніше? Бо особисто мені здається, що у вітчизняних режисерів – шори на очах, якщо вони не бачать величезний потенціал актора Олександра Ігнатуші! З його надзвичайною органікою в кадрі і водночас тонкою майстерністю перевтілення. З прекрасною українською мовою до того ж. На мою думку, Ігнатуша – наш Жан Габен або Ліно Вентура, Жерар Депардьє в кращих його ролях, а його акторський дар використовують шаблонно, пропонуючи грати переважно ролі міліціонерів або олігархів... Виходить, вибір Олександра Ігнатуші на одну з головних ролей у фільмі «Осінні спогади» не був випадковим?

– Та що ви! Я провів поруч з Ігнатушею всі знімальні дні на майданчику «Чеського століття», бачив, як він працює, і просто мріяв, щоб Олександр зіграв колись у моєму проекті. Тому, обдумуючи історію «Осінніх спогадів», роль скульптора Сашка однозначно писав під нього. Нікого іншого я в цьому образі навіть уявити не міг. Вислав синопсис, він Ігнатуші сподобався, і Олександр дав принципову згоду зніматися. Але, коли я повідомив йому про час зйомок, з'ясувалося, що у нього прем'єра вистави, і постійно перебувати на майданчику Сашко не може. Однак ми підлаштувалися під його графік і фільм був знятий. Правда, Олександру довелося протягом місяця постійно їздити з Трускавця до Києва і назад, у нього не було жодного вихідного, але, мені здається, це було того варте...

– В «Осінніх спогадах» є ще одна головна роль – піаніста з Майдану, волонтера, воїна АТО Толіка, якого зіграв Дмитро Лінартович, який став популярним після фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Його кандидатура також не обговорювалася?

– З Лінартовичем все було набагато складніше. Дійсно, коли я побачив його фотографію у Михайла Герасимовича Іллєнка, одразу зрозумів – це наш Толік! Але Дмитро в той момент перебував на навчаннях на Рівненському полігоні – його призвали на службу в АТО. І, зрозуміло, навіть на день не міг відлучитися звідти. Почалися дзвінки і ходіння в Міністерство оборони України з проханнями відпустити Дмитра з полігону на час зйомок. Цю проблему, до речі, допоміг вирішити нам тодішній міністр культури В'ячеслав Кириленко. Багато моїх колег не дуже добре висловлювалися про його роботу, скаржилися на нерозуміння, я ж, окрім слів подяки, нічого про В'ячеслава Анатолійовича сказати не можу. Якщо б не він, ми б не побачили актора Дмитра Лінартовича в «Осінніх спогадах». У нас навіть був другий претендент на цю роль – Ярослав Кучеренко...

ГОЛЛІВУДСЬКІ МОЖЛИВОСТІ І СХІДНИЙ МЕНТАЛІТЕТ

– Ну а тепер про жінок, які тримають інтригу «Осінніх спогадів»...

– Це, дійсно, дуже важливий момент. Для мене образ Наталії (сестра покійної дружини скульптора Олександра) взагалі був найцікавішим. У ньому є непережита драма, болюча таємниця, глибоке страждання. Я бачив у цій ролі актрису Людмилу Єфименко. Ми навіть вели переговори, але не склалося... Коли почали шукати іншу артистку і чеський кастинг-директор запропонував спробувати Тетяну Юрікову, я спочатку навіть чути про це не хотів! Серіальна актриса, крім того, знімається в рекламі! Як то кажуть, «замилене» обличчя... «Вона готова, зможе, дуже хоче працювати в повнометражному кіно, згодна навіть безкоштовно зніматися!» – вмовляли мене. Терміни підганяли, і я, згнітивши серце, погодився. Тетяна приїхала на третій або четвертий знімальний день – така сучасна панянка... Жодного враження, чесно зізнаюся, спочатку не справила. Наступного дня знімали сцену в майстерні у скульптора, куди героїня Юрікової приходить, щоб нагадати йому про їхнє спільне минуле і спробувати повернути близькі стосунки. Я побачив Тетяну на моніторі й обімлів: голлівудське обличчя!!! Зрозумів: актриса з таким обличчям може зіграти абсолютно все: молоду і стару, веселу і сумну, добру і злу, душевну і паскудну! Й у Тетяни все вийшло, мені здається. Багато в чому завдяки взаєморозумінню з режисером Алі, який зумів грамотно і точно пояснити актрисі, що він хоче побачити і відчути в кадрі. Тож я сьогодні не шкодую, що роль Наташі зіграла не Людмила Єфименко. Упевнений, вона була б, безперечно, хороша в цьому образі, але це було б зовсім інше кіно.

– Не можу, даруйте, обійтися без ложки дьогтю в бочку меду... Коли я подивилася «Осінні спогади», перші емоції, які відчула, можна висловити хрестоматійною фразою: «Не вірю!» Не вірю я, що два красивих розумних мужики різного віку безоглядно закохуються в беземоційну, загальмовану, дорослу жінку, яку автори наполегливо представляють глядачам як «молоду дівчину». Жалість, співчуття, людська участь в долі людини, яка опинилася в чужій країні і потрапила в біду – так! Але «не з головою у вир»... Може, я чогось не розумію, але, на мою думку, образ Іми, який зіграла іранська актриса Назанін Ахмадішахпоурабаді – найслабше місце фільму. Ви згодні зі мною?

– Не зовсім. Почну з того, що кандидатура актриси на роль Іми була пріоритетом іранських партнерів. Через скромний бюджет режисер фільму не міг полетіти в Іран на кастинг – він живе в Празі. Довірилися іранському співпродюсеру. Він не зовсім точно виконав наші вимоги, це правда. Однак трагедії не бачу: мені ж не потрібна була східна красуня-модель – вона б не пропала і в чужій країні, про неї будь-хто подбав би. (Сміється.) А певна скутість актриси пояснюється зовсім іншим менталітетом, ніж у наших співвітчизниць. Що ж стосується безоглядної любові... вона, як відомо, сліпа... (Посміхається.)

ЗАКОРДОННІ FILM COMMISSION НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ҐРУНТІ

– Рік тому я була присутня на знімальному майданчику «Осінніх спогадів» і знаю, що локації в Прикарпатті вам допомагала вибирати Трускавецька фільм-комісія, яку створив у своєму регіоні невгамовний директор Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олег Карпин. Зізнаюся, до того моменту я й гадки не мала, що подібні інституції давно існують в західній кіноіндустрії. Можете пояснити, що це за організації і як вони працюють, наприклад, у тій же Чехії?

– Дійсно, так звані Film Сommission існують в багатьох західних країнах. Зазвичай вони створюються при муніципалітетах або щільно співпрацюють з ними, досконально знають всі пам'ятки регіону, допомагають знімальним групам з різних країн контактувати з громадськими та державними організаціями. Фільм-комісії не тільки сприяють розвитку кіновиробництва, а й роблять реальну рекламу своїй країні – завдяки зйомкам фільмів привертають туди туристів, надають нові робочі місця жителям.

У Чехії фільм-комісії існують в кожному регіоні. Навіть у Празі недавно зрозуміли, що така організація потрібна і столиці, хоча раніше дотримувалися зворотної точки зору. Мовляв, місто гарне, кіношники і без фільм-комісій сюди, як бджоли на мед, злітаються. Це правда. Однак нерідко іноземні кінематографісти імітують у Празі і Париж, і Відень, й інші міста, що, природно, не може подобатися її патріотам, яким хочеться, щоб за картинами, що знімаються тут, світ дізнавався про прекрасну Прагу. Зараз чеські фільм-комісії виділяють фінансування знімальним групам. У тій же Празі до кінця нинішнього року передбачено освоїти 10 мільйонів крон (це 10 мільйонів гривень). Приблизно 400 тисяч доларів. У майбутньому році – близько мільйона доларів. Гроші для Чехії в принципі невеликі. Але ж фільм-комісії самі вирішують, кому виділяти фінансування, кому – ні. Головна мета цих організацій – створювати позитивну думку про рідне місто, регіон, країну.

В Україні піонером цього руху, ви маєте рацію, дійсно став директор Трускавецького міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олег Карпин. Коли ми підписали угоду з іранськими партнерами про зйомки «Осінніх спогадів», перед нами постали дві сакраментальні проблеми – час і гроші. Спочатку думали знімати у Львові, але цей регіон виявився нам не по кишені, тим більше що місцем дії повинно було стати звичайне село. Тоді я і згадав про Прикарпаття, бо кілька разів бував на фестивалі і добре знав Олега. І сьогодні, коли фільм уже живе самостійним життям, хочу ще раз подякувати йому за воістину неоціненну допомогу, яку Трускавецька фільм-комісія надала нашій знімальній групі. Без неї ми б просто не впоралися з тими обсягами робіт, які змогли здійснити в рекордно короткі терміни.

До речі, «Осінні спогади» передали естафету українсько-італійській групі комедійного фільму «Ізі», яка також частину зйомок провела в цьому регіоні. Досвідом Трускавецької фільм-комісії всерйоз зацікавилися Міністерство культури України та Державне агентство України з питань кіно. На Шостому кінофестивалі «Корона Карпат», який пройшов місяць тому, відбувся Міжнародний форум Film Commission Workshop «Створення і розвиток фільм-комісій в Україні», де були присутні експерти з Італії, Великої Британії, Грузії, які поділилися досвідом роботи подібних організацій у своїх країнах. Тож будемо сподіватися, що крига скресла...

«БЕЛЬМОНДОВКИ» ЯК СТИМУЛ ВИБОРУ ПРОФЕСІЇ

– Чудові прогнози, і професіонали, думаю, оцінять перспективи регіональних фільм-комісій. А ось читачі, як говорив Штірліц, запам'ятають останні фрази у вашому інтерв'ю. У фільмографії продюсера Віктора Вілгелма – проекти найрізноманітніших жанрів: документальні стрічки, молодіжний роман, чорна комедія, сучасна мелодрама. Пошуки жанру, інакше кажучи. А які фільми були улюбленими у сьогоднішнього професіонала-кінематографіста в дитинстві?

(Сміється.) «Бельмондовки»! Так у Чехії називають фільми за участю Бельмондо. Я обожнював цього артиста, обожнюю і буду обожнювати! По-моєму, він – один із найкращих акторів світу. Бельмондо завжди був для мене взірцем справжнього чоловіка. З неповторним почуттям гумору, елегантністю, поняттями честі і гідності. Умів і вдарити, умів і погладити, вмів воювати і жити! Я в дитинстві хотів бути актором – таким як Бельмондо. Потім почав відвідувати кіногурток, щоб навчитися знімати фільми, в яких би міг грати Бельмондо. Потім захопився спортом, бадмінтоном, мав виступати за збірну Чехії. Мене вже готували до Олімпійських ігор у Барселоні, де був представлений бадмінтон. Але я кинув спорт... Кіно перемогло.

– Найприємніший комплімент, який ви отримали від глядачів вашого останнього проекту – «Осінніх спогадів»?

(Посміхається.) Хтось написав у Фейсбуці: «Люди повинні це бачити!».

Ірина Гордійчук, «День», 14 жовтня 2016 року

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда