f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Пилип Іллєнко: Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в сучасному світі

17.02.2016

Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно, про те, що допоможе українській кіноіндустрії "стати на обидві свої міцні ноги — і таким чином, щоб не стати на дві ліві чи дві праві ноги, а стати так, як треба" — спеціально для проекту "Знято в Україні", який ініціювали Delo.ua і "Медіа Група Україна".

Олена Гладських, Delo.ua

Пилипе, як ви оцiнюєте роботу ваших попередників, тобто як працювало Держкiно з 2011 року, коли можна казати, що Держкiно дійсно працювало? Які методи ви вважаєте вірними, а які — ні?

Я не погоджуюсь із тим, що Держкіно не працювало до 2011 року. Для того, щоб зрозуміти зміст нашої роботи, треба розуміти, що вона не відбувається у вакуумі, вона є коліщатком загальної системи. І так чи інакше з якихось причин, які можуть не залежати від самого коліщатка, іноді воно попадає на якусь передачу, де воно крутиться вхолосту, а іноді — на передачу, де його хтось починає крутити зі своєю метою. І в принципі не можна сказати, що попереднє керівництво Держкіно не намагалося налаштувати це коліщатко на роботу з максимальним ККД. Іноді це вдається, а іноді — ні.

Було дуже багато зроблено всіма моїми попередниками: Ганною Чмiль, Катериною Копиловою. Не з усім, що вони робили, я погоджуюся. Очевидно, що вони теж не погоджуються, мабуть, з усім, що я роблю. Але з рештою, в цілому, я не можу сказати, що аж так геть все було погано, навпаки…

Що почали робити, чого не було раніше? Є якісь напрямки, до яких ситуація була невчасною — сенсу б це не мало?

Певною мірою і навколишня ситуація так чи інакше підказує якісь кроки: йде розвиток в цілому системи, індустрії, країни. І на певних етапах виникають нові потреби, нові виклики. Наприклад, те, що я оцінюю як позитивну ключову річ, яка вплинула на розвиток кіногалузі за останні півтора роки, скільки я її очолюю — це налагодження співпраці з українським телебаченням.

Це реальна підтримка українського телебачення і початок конструктивної дискусії і прикладів конструктивної співпраці у різних форматах.

Яка кінцева мета цього?

Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в усьому світі, не зважаючи на те, що починають розвиватися різні інші медіа, такі як Інтернет, наприклад. Для нас телебачення не тільки медіаносій, який може демонструвати фільми, це ще і засіб масової інформації, який може популяризувати українське кіно і допомагати цьому продукту потрапляти до глядача.

Другий позитивний момент, який я хочу відмітити, це радикальні кроки з обмеження пропагандистського російського контенту. Але оскільки значна частина російського контенту як раз i була пропагандистською, таким чином ми суттєво очистили свій інформаційний простір від присутності іноземного продукту. Очевидно, що ще не повністю. Але в межах тих, як мені здається, розумних заходів, що були зроблені, це привело до того, що розпочалося власне виробництво серіалів в Україні.

Не виконання замовлень для інших країн, а виробництво власного продукту від ідеї, сценарію, теми до показу фільму з українськими акторами в головних ролях. Декілька знайомих моїх акторів, з якими я знаюся вже багато років, нарешті стали зірками. Тобто їх почали впізнавати на вулиці. Бо до того вони знімалися в епізодах серіалів або українських фільмів, що, на жаль, не виходили на широкі екрани.

І третє, що я хотів би відмітити, це консолідація представників кіноіндустрії, співпраця з представниками інших дотичних галузей, яка дозволила впритул підійти до важливих законодавчих реформ у галузі.

Якщо буде локальний серіальний продукт, що для цього вже готово і чи є якісь провальні сектора?

Відсутність достатнього досвіду продюсування власних фільмів і серіалів. Але це можна виправити, досвід приходить дуже швидко.

Він, мабуть, не дуже специфічний у порівнянні з іншими бізнесами, коли потрібне просування продукту?

Він дуже специфічний, тому що це креативна індустрія, а не просто просування молока чи газованої солодкої води. Це — креативний продукт. Кожен фільм, кожен серiал — це як стартап, який дуже суб'єктивний, який залежить від емоційної оцінки його результату. Тому нiде в свiтi нікому ще не вдалося продукувати виключно шедеври чи виключно блокбастери. Є приклади, коли нібито всі елементи блокбастера є, але фільм провалюється у прокаті.

Друге: як була побудована індустрія? До цього українські телеканали за окремими винятками були не виробниками, а покупцями серіального продукту, який вже був кимось придуманий, кимось вироблений, і їм тільки треба було його купити.

Наші вітчизняні кадри дуже добре освоїли виконавчу функцію: тобто продюсування, творча робота, зйомки, менеджерська робота. Але там є ще частина, яка була на іншій стороні: тобто вигадати ідею, зрозуміти, як цю ідею сформулювати в певну об'єктивну форму для певної аудиторії і т. д. В більшості випадків це було на боці російських каналів чи російських продюсерів. Але зараз дуже активно почали пробувати це робити самостійно.

Звісно, нема грошей таких великих, немає досвіду, але воно вже працює, воно вже є. На жаль, ще російською мовою. Але я впевнений, що вийде два-три серіали — не комедії, а драми, детективи, мелодрами українською мовою (бо в комедії, на жаль, дуже часто елементом комедійного обігрування є саме різні мови, якими спілкуються персонажі), всі побачать, що воно добре, воно піде — сам тренд.

Просто бізнес інертний. Ніхто не любить ризикувати, особливо ніхто не любить ризикувати своїми грошима. Ніхто не хоче бути першим, бо перший завжди може втратити. Добре бути десятим, двадцятим, коли вже схема відпрацьована, вже зрозуміло, що як працює, що й як робити, який потенційний результат.

Держава має втрутитися в цей процес?

Так. І не тільки як регулятор шляхом заборон, але і як носій можливостей стимулювати. Якщо ми грошима будемо готові підтримувати україномовний серіал на українську тематику і компенсуємо каналу чи виробнику певні ризики, які він несе у зв'язку з тим, що це дорого, цей напрямок буде розвиватися.

І в законопроекті, що прийнятий у першому читанні ВР, це закладено…

Це тільки один із пунктів, який там відображений. А там ще є цілий комплекс речей, які б стимулювали, допомогли українській кіноіндустрії стати на обидві свої міцні ноги — і таким чином, щоб не стати на дві ліві чи дві праві ноги, а стати так, як треба.

Є така думка, що цей законопроект буде вигідним для великих гравців ринку, а маленькі продакшени залишаться ні з чим…

По-перше, до його розробки було залучено дуже широке коло людей, і в тому числі він обговорювався на всіх профільних громадських платформах: це і Громадська рада при Держкіно, і Спілка кінематографістів і Реанімаційний Пакет Реформ, і Комітет ВРУ по культурі і духовності. Це і представники індустрії, починаючи від #КіноКраїни, куди дійсно входять великі гравці. В цьому процесі брали участь і ті продакшени, з якими Держкіно працювало, а серед них є і маленькі компанії, незалежні кінематографісти.

Там немає речей, які грали би виключно на руку великим гравцям. Це якраз спроба знайти здоровий баланс між всіма інтересами.

В чому була проблема українського кіно раніше, та й зараз є? У тому, що ми ніколи не хотіли об'єднатися: великі з маленькими, ті, що знімають серіали — з тими, що знімають арт-хаус; чиновники — з громадськими активістами, телеканали — з кінематографістами, Спілка кінематографістів — з іншими громадськими організаціями. І це все призводило просто до того, що вся ця енергія йшла на незрозумілу боротьбу. І нам здавалося, що це і є сенс життя — щось комусь там не дати, щоб, не дай Бог, хтось кудись проліз.

А в результаті це все — буря у стакані. Кінематографісти там билися ледь не на смерть, а про них ніхто навіть не знав. Це призвело до того, що галузь в певний момент стала повністю маргіналізованою. Ми випали з сучасних трендів — як технологічних, так і естетичних. А зараз ми маємо все це надолужувати, входити у сучасні контексти і процеси.

Ми маємо володіти всіма технологіями, вміти жити в сучасному світі, який є дуже динамічним.

Розмір нашого внутрішнього ринку достатній для того, щоб у нас було власне кіно, орієнтоване на внутрішній ринок?

Порівняно з іншими країнами Європи — достатній. Я маю на увазі потенційний розмір ринку.

Що треба, щоб цей ринок з'явився?

А це ми повертаємося до нашої історії про коліщатко, яке крутиться у великій системі. Не може бути окремо кінематографа і окремо іншої економіки. Має бути купівельна спроможність населення. Купівельна спроможність населення дасть можливість розвиватися кіно-театральним мережам, дасть можливість взагалі витрачати кошти на соціальне дозвілля, в тому числі і походи до кінотеатрів. Дасть можливість рости рекламному ринку. Таким чином телебачення стане прибутковим бізнесом і зможе інвестувати у власний продукт вже значно більше коштів, ніж може сьогодні. І третє, це очевидно, що має бути приведений до цивілізованих норм і правил гри простір Інтернету в плані захисту майнових прав інтелектуальної власності.

Народження нової форми існування кінематографа

Ви вірите в те, що згодом можна буде купувати можливість дивитися в Інтернеті за невеликі гроші?

Новий рік почався з того, що в Україну прийшов Netflix. Вони прийшли не тільки в Україну, це пов'язано взагалі з їхньою експансією, вони різко вийшли на багато нових ринків. Але Netflix — одна з найпотужніших платформ, і сьогодні саме такі платформи, як Netflix і деякі інші, породили новий жанр. Це продовжують називати серіалами, але це кіноромани, які дуже сильно відрізняються від того, що йде по ефірному телебаченню у вигляді серіалів. Це фактично народження нової форми існування кінематографа, коли ти не обмежений хронометражем так, як обмежений у прокатному кіно.

З іншого боку, ти не обмежений всіма умовностями, які пов'язані з телебаченням — від суто формальних обмежень щодо оголеного тіла, насильства, лайки, тем неполіткоректності, що дуже пильнує, насправді, у кожній країні телебачення. До, власне кажучи, художніх засобів, які значно ширші, ніж зазвичай у телевізійного продукту. Тому на ці проекти приходять знімати відомі кіношні режисери, у цих фільмах грають відомі актори.

А в нас є такі "дзвінки"? Є групи, що зацікавлені у цьому напрямку?

Звичайно, але треба наводити порядок. У нас зараз повний хаос в Інтернеті, нічого з цим ми не можемо зробити. Просто захист прав інтелектуальної власності в Iнтернетi йде в ручному режимі. Тобто якщо у тебе є ресурси, можливості, ти можеш захищати їх самостійно… Це як охорона громадського порядку. Наприклад, можна обгороджувати колючим дротом свій балкон і підводити туди 220В електрики, розсипати бите скло, заводити 10 ротвейлерів, 62 броньовані двері, 53 сигналізації і спати з мисливською рушницею. Так, очевидно тоді тебе ніхто не пограбує. Але, в принципі, функцію охорони громадського порядку і захисту приватної власності має виконувати держава, вона для того і існує. Саме вона має захищати право власності, в тому числі права інтелектуальної власності в мережі. Не самостійно ти маєш бігати шукати, який користувач з якого серверу порушив твої права, писати йому претензії, вимоги, скарги, а іноді це і фізично майже неможливо.

А це має здійснювати держава на підставі зрозумілих прозорих норм для того, щоб навіть маленький правовласник теж почував себе захищеним. Тому що мейджор завжди знайде спосіб суто фізично навіть відстояти свої інтереси, наприклад, охоронці в залі, які не дають камкордингу відбуватися, складні системи захисту інформації, моніторингу інформації.

А, наприклад, маленький український продюсер виходить у прокат, його фільм одразу ж потрапляє в Мережу і всі українські патріоти безкоштовно дивляться і впевнені, що вони просувають українську культуру, якщо вони на Фейсбуці постять посилання на українські фільми, які лежать на піратських сайтах. Їм в голову не приходить, що якщо не заплатити гроші за перегляд, то нам не буде за що зняти наступний фільм.

Треба робити модним культпохід на українське кіно

Зараз ми перейшли до глядачів, до культури вживання контенту… А чи є глядач українського кіно?

Звичайно є… По-перше, він завжди був. Питання завжди було знайти з ним правильну комунікацію, повернути його до сучасних кінозалів. Тому що дуже часто цей глядач, який має певні смаки, має гроші, просто не звик ходити в кінотеатри. Для нього це вже незвична форма соціального дозвілля. І цей стереотип, соціальний архетип треба модифікувати. І треба робити модним, стильним похід саме на українське кіно в кінотеатр, і не тільки на українське.

Подобається, як працює "Ліра" (київський кінотеатр, де показують тільки українське кіно)?

Мені подобається, що вона взагалі працює. Раніше такого майданчику не було. Звичайно, там є певні проблеми, але вони потроху вдосконалюються. Там за рік обладнання нове з'явилося, трошки вже формати вляглися і з'являється стабільна аудиторія. Це приємно.

Документалістика тільки починає шлях в ефірі

А що зараз відбувається з документальним кіно?

На сьогоднішній день документальне кіно — будемо називати його "неігрове" — має настільки величезне розмаїття форматів, жанрів, що про нього вже годі говорити "документальне кіно". У нас під "документальним кіно" значною мірою розуміють телепубліцистику або такі подієві сюжетні фільми, як, наприклад, фільми Вавілону'13, які є фіксацією тих чи інших подій. Це лише один із жанрів. А є й інші формати — наприклад, є реконструкція, є докудрама.

А хто у нас докудраму знімає?

Була у нас недавно проба пера у докудрамі, але в короткометражному форматі — "Олександр Довженко. Одеський світанок" (реж. Артем Антонченко). Це зараз дуже популярний формат. Є у нас продакшени, які знімали докудраму для Росії, але, очевидно, що вона для України не підходить. Бо якраз формат докудрами дуже часто буває ідеологічно навантажений тому, що це, як правило, стосується якихось історичних подій або дуже часто — якихось історичних персонажів.

Але ж були такі фільми, як "Леонардо"...

Так, були науково-пізнавальні фільми, просвітницькі, інші…

І який в них шанс дійти до глядача?

Канали у нас дуже форматовані. Більшість з них особливо не цікавляться документальним кіно. Якщо і цікавляться, для них це такий сегмент, який тільки починає шлях в їхньому ефірі. Питання в тому, що це стало просто технологічно виготовляти, то очевидно, що воно йде до такої простоти і в дистрибуції, тобто в Інтернет. Якщо б у нас була б хоч якась можливість ефективно монетизувати перегляд контенту в мережі, то в принципі, при такій фінансовій і матеріальній невибагливості при створенні, це цілком могло вже бути якимись ринковими речами. Звичайно, якщо телебачення і підходить до документалістики, то це має бути докудрама або якийсь фільм-розслідування про якихось екстрасенсів, містика якась.

Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага

Тобто, повинно бути розважальним?

Це все має бути розважальне. Хіба кіно коли-небудь не було розвагою? Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага. Кіно народилося в ярмарковому балагані, і туди воно і повертається весь час. Це нормальний процес. Не треба до цього ставитися як до чогось ганебного. Деякі високочолі естети вважають, що кіно має слугувати виключно високому мистецтву. Але кіно в першу чергу — це атракціон, це балаган.

Мій батько вживав такий термін, як "атракціон". В цьому розумінні весь фільм — атракціон, а в кожному плані, кожній сцені має бути свій атракціон. Тобто якщо у тебе є кадр і в ньому нема атракціону, то навіщо ти його знімав? І це треба пояснити всім молодим митцям, які думають, що хороше кіно знімається повільними довгими кадрами, де нічого не відбувається. Цим ми завдячуємо Тарковському, звичайно, але не тільки. Але у Тарковського, крім довжини, ще щось було в тих кадрах. А якщо наслідувати його формалістично, то дуже часто виходить сучасне артхаусне кіно.

Це як у Лозниці — повторити не можна…

Мистецтво взагалі не можна повторити. Але це не значить, що свідомо треба робити так, як ніхто ще не робив. У мистецтві дуже важливо — це розуміння, відчуття правильного співвідношення у творі традицій і новаторства, от і все. Якщо у вас нема новаторства у творі, то він не є хорошим твором мистецтва. Але так само, якщо у вас нема в ньому традицій, тоді це теж буде "чорт зна що". Тому знайти кожного разу цей баланс між новаторством і традицією, це найскладніше в мистецтві.

Фото Віталія Головіна

Олена Гладських, Delo.ua, 10 лютого 2016 року

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»