f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Василь Цалогов: «Кіно – навколо нас»

14.09.2015

Антон Філатов, UkrCinema

По 4 жовтня у Pinchuk Art Centre демонструється фільм художника Василя Цаголова «Молочні сосиски» (1994).

Ця стрічка стала знаковою як для українського мистецтва тих років, так і для самого художника, який завдяки їй освоїв новий для себе жанр — кіно — а також отримав запрошення на престижну виставку в стокгольмському музеї.

Стрічка розповідає про маніяка-психіатра, який вважає себе богом, і вершить людські долі. Фільм наповнений сумною романтикою 90-х, криміналом і містикою.

«Молочні сосиски» перегукуються з шедевром Станіслава Клименка «Кому вгору, кому Вниз» (1991). Обидва фільми діагностують наш одурманений соціум на зламі епох на початку 90-х.

Про те, наскільки авантюрно створювався цей фільм, про те, що між маніяком і арт-критиком, трапляється, немає ніякої різниці, а також про те, що все навколо нас — кінематографічно, розповідає Василь Цаголов.

У 1994 році зняти кіно в Україні було вкрай важко. Змонтувати відео, накласти звук, обробити зображення — все це в домашніх умовах зробити було неможливо. Як узагалі будувався процес роботи над фільмом?

Директор галереї «Бланк Арт» запропонував мені зробити у нього виставку. Але презентувати свої старі полотна мені було не цікаво, а спішно писати нові картини я не хотів. Тому я запропонував зняти фільм. Хоча до цього кінематографом я не займався. Зйомки тривали близько 10 днів. На фільм директор галереї виділив мені 500 доларів. Всі ці гроші пішли оператору.

Сценарій писався на ходу. Спочатку у мене був задум, але конкретно кожну сцену я розписував за день до зйомок. Практично всі діалоги у фільмі імпровізовані. Місцями вони вийшли дуже вдалими, тому що це повна маячня (посміхається).

Більшість наших художників, що в ті роки щось знімали, — займалися відео-артом. А мені хотілося зробити саме сюжетну стрічку.

Коли я знімав цей фільм, то захоплювався Вімом Вендерсом, Райнером Вернером Фассбіндером і Аланом Паркером.

Головного героя, маніяка, у фільмі зіграв арт-критик Олег Сидор-Гібелинда. Завдання арт-критика, серед іншого, – впорядковувати арт-світ і проводити в ньому розстановку сил. А у вашому фільмі він зведений на більш високий рівень, коли він впливає не тільки на художників, а взагалі на весь соціум. Вимальовується цікава алюзія, що людьми маніпулює, скажімо, не бізнесмен або політик, що звично, а саме арт-критик...

Ну, можна про це говорити. Але я знімав цей фільм, орієнтуючись на звичайного глядача, який би не знав, хто саме виконує головну роль. Олега я запросив на роль маніяка, тому що він і в житті такий (посміхається)... До того ж ми вчилися разом і багато спілкувалися про літературу і кіно.

У Pinchuk Art Centre показується не краща копія фільму. У ній не можна розібрати всіх діалогів, а зображення місцями збивається. Невже немає більш якісної копії?

Ми знімали на плівку, а потім фільм був переведений у цифру. Копія, яка показується на виставці, взята зі стокгольмського музею сучасного мистецтва. У мене може десь ще залишилася касета з фільмом — треба пошукати. Хоча за всі ці роки плівка, швидше за все, вже зіпсувалася.

Як фільм потрапив у музей сучасного мистецтва в Стокгольмі?

Його куратор був у Києві, і активно передивлявся роботи українських художників. Крім «Молочних сосисок» він у підсумку відібрав для масштабної виставки After The Wall фотографії Савадова і Михайлова. Після того, як мій фільм потрапив на неї, то і ставлення до нього змінилося.

Крім стокгольмського музею і київської галереї «Бланк Арт», фільм за 21 рік ще десь показувався?

Якісь окремі його фрагменти показувалися на різних виставках. Ну, а повноцінний показ був ще на київському фестивалі Dream catcher («Пастка для снів»), який художники проводили в одному з дворів Андріївського узвозу, щоб показувати свої фільми. Покази тривали усю ніч. Через те, що стрічок, знятих саме художниками, було небагато, то ми запрошували і режисерів, які знімають звичайні фільми. Шапіро, братів Альошечкіних та інших. Серед художників тоді відео-артом займалися Савадов, Гнилицький, Подольчак, Ройтбурд, Гирич...

За пару років цим фестивалем зайнявся Михайло Іллєнко і тепер його знають, як «Відкрита ніч».

Сьогоднішні технології значно спростили роботу над фільмом. Але ви вже нічого не знімаєте. Чому?

За 500 доларів я робити не хочу. А те, що хочеться робити, потребує команди і бюджету. Просто тоді мені хотілося більше зробити, і спробувати себе у різних жанрах. А тепер озираєшся і розумієш, що половину можна було взагалі не робити.

Я спеціально не хотів утвердитися в одному жанрі. Раніше я хотів бути непередбачуваним: коли від мене чекали картини — я приносив фільм, а коли думали, що я знову зніму кіно — я видавав щось інше.

У цьому році вийшла книга Галини Скляренко, у якій є стаття про вашу творчість. У ній написано: «Картини Цаголова виростають із кінематографа і телебачення. Але не з артхаусного кіно з його підкреслено авторським, індивідуальним баченням і візуальною мовою, а з «кінопродукції класу В» — мильних серіалів і бойовиків». Невже справді між популярним кіно і вашими картинами — така пряма залежність?

Саме по собі бачення людини — кінематографічне. Адже у світі все постійно знаходиться в русі і куди не поглянеш — все змінюється.

Щодо статті Галини Скляренко, то, як на мене, це дуже поверхневий текст. Вона наводить багато притягнутих за вуха тез. У цій статті вона взагалі мало не звинувачує мене у тому, що сьогодні відбувається в Україні.

Окрім «Молочних сосисок» ви також зняли фільм «Новини», у якому з'являються ваші друзі-художники...

Це була відео-робота у форматі випуску новин. У кадрі сидів диктор, який щось розповідав, а в проміжках показувалися постановочні репортажі про те, як у Мексиці спіймали наркобарона або як реконструюється Хрещатик... Всі новини були вигаданими.

У фільмі брали участь Гнилицький, Соловйов, Цюпка, Осоева, Голець, Братков, Подольчак і Дюрич.

Відео-роботи Василя Цаголова:
«Карла Маркса — Пер-Лашез» (1993) документація перформансу
«Молочні сосиски» (1994) ігровий фільм (36 хв)
«Кримінальна тиждень» (1994) фотофільм 
«The end» (1995) документація перформансу в реанімації
«Новини» (1997) постановочний випуск новин (30 хв.)

Антон Філатов, UkrCinema, 4 вересня 2015 року 

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»