f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

«Сильніше, ніж зброя»: інстинкт збереження хроніки «Вавилона’13»

02.12.2014

Олена КоркодимТелекритика

У Києві представлено перший повнометражний документальний фільм об’єднання українських кінематографістів, зроблений за стандартами, яких «не пропйош».

27 листопада стіни кінотеатру «Київська Русь» ледве стримували емоції. Тут, на найбільшому кіноекрані України у масштабі 26х11м побачила світ перша повнометражна робота групи українських документалістів «Вавилон'13».

Свою назву - «Сильніше, ніж зброя» - вона отримала завдяки історії полонених у Криму кримськими сепаратистами операторів «Вавилона'13» Ярослава Пілунського та Юрія Грузінова. «Ваша камера сильніша, ніж зброя», - докоряли першому бойовики.

Фільм став підсумком колективної роботи понад 100 операторів, кінорежисерів та кінознавців. Титрів у ньому немає з принципових міркувань: таким чином учасники процесу підкреслюють, що це витвір колективний.

До 22 січня картину презентуватимуть у 23 містах по всій Україні. Надалі картина вийде в прокат, у тому числі й міжнародний. Також представники «Вавилона'13» ведуть переговори з Міністерством оборони щодо показів картини у військових частинах і в зоні АТО.

За задумом, картина мала показати еволюцію українських реалій від стихійної спроби захоплення Адміністрації Президента першого грудня до кривавих боїв у руїнах донецького аеропорту й надати глядачеві можливість відчути піднесення й розпач як майдану, так і війни на сході України.

Відштовхуючись від цього, вавилонівці продемонстрували зразок української документалістики нового рівня. Тут немає жодного штучного кадру: фільм нагадує сплав, у якому драматичні події перетікають в осмислення творення нового суспільства, а мистецьке переживання зафіксованої дійсності надовго відволікає від ігрового кіно. Екран - лише умовна межа, що відділяє глядача від дійсності.

Це фільм не лише український, а й європейський. Про патріотизм, питання вибору і героїчні вчинки у ньому йдеться без пафосу, а в фокусі операторів - смертна людина з характерними для неї вчинками й мотивами.

Це фільм-пожертва, який наочно демонструє, що Кіно може відбутися без грошей і авторських амбіцій. Для цього варто лише об'єднати зусилля таких людей, як Ярослав Пілунський, котрий без жодної іскри божевілля в очах стверджує: «Досвід із моїм полоном є дуже важливим як для художника і кінематографіста».

Це фільм громадянської ініціативи, який не варто відносити до громадянської документалістики - з огляду на професійний рівень роботи. «Наші фільми інспіровані громадянською позицією і соціальним запитом, який на цей момент є актуальним», - коментує кінорежисер, один із засновників «Вавилона'13» Володимир Тихий. 

Це фільм, прізвище ім'я та по батькові під яким може поставити кожен із вавилонівців. Адже професійний інстинкт кожного з них виявився сильнішим за обставини, в яких опинилася українська кіногалузь. Нагадаємо, до об'єднання входять такі кінорежисери: Володимир Тихий, Іван Сауткін, Крістіан Жерегі, Лариса Артюгіна, Роман Любий, Юлія Гонтарук, Юлія Шашкова, Олександра Чупріна та інші, а також кінооператори Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський, Андрій Котляр, Ігор Іванько, Євген Козеко, Юрій Дунай, Ілля Єгоров, Олександр Стеценко та інші. 

 

Завершивши участь у Майдані, зараз «Вавилон'13» працює в зоні бойових дій на сході. В планах кінематографістів - створити авторські повнометражні документальні фільми. Виходити вони мають із періодичністю раз на три місяці. «Свою зацікавленість у таких фільмах уже виявили ряд європейських телеканалів», - коментує один із продюсерів об'єднання Ігор Савиченко.

На черзі - стрічки Володимира Тихого та Ярослава Пілунського. Нині завершити ці роботи кінематографісти не мають можливості: фінал їхніх фільмів лишається відкритим.

 

Володимир Тихий: «Це позитивний момент для процесу, коли людям нічого ділити»

- Пане Володимире, на які тенденції орієнтувалися у створенні стрічки «Сильніше, ніж зброя»?

- У нас усе вийшло стихійно, як і «Вавилон'13» формувала сама ситуація. Фільм мав потужне енергетичне підґрунтя робіт об'єднання за рік. Але в цьому випадку було концептуально інше осмислення цього матеріалу. На жодний референс ми не орієнтувалися, радше спиралися на досвід показів наших попередніх новел про Майдан, навколокультурний контекст Майдану, який у себе включали й телепроекти.

- Як ви робили цей фільм, як це відбувалося?

- Не скажу! Тяжко це відбувалося: багато людей, багато специфічних нюансів. Були суперечності й суперечки, все це було непросто. Від кожного щось залежало, але сказати, що відповідальність можна покласти тільки, наприклад, на Юлію Гонтарук чи Ларису Артюгіну, було б абсолютно нечесно.

- Які функції виконують редактори - Марко Супрун та Володимир Войтенко?

- Вони серйозно впливають і на концептуальні аспекти, беруть безпосередню участь у створенні робіт. Марко є носієм західної культури, тоді як Володимир Войтенко виходить зі свого досвіду кінематографічного українського.

- Довершеність відео, представленого в цій документальній стрічці - це принцип?

- Ми розуміємо чудово, що соціальне значення того, що ми робимо, значно важливіше за естетичну складову. Водночас є професійні надбання, які, як кажуть, «не пропйош». Тому те, що знімається, й відповідає хорошому серйозному документальному кіно.

- Як розподілено авторські права учасників об'єднання?

- Ми є громадською організацією. Частину грошей залишаємо на потреби громадської організації, яких дуже багато. Ми взагалі перебуваємо в стані банкрутства. Так, якусь частину витрачаємо на авторські винагороди, але враховуючи кількість людей, про комерцію тут не йдеться. Хтось вважає, що нас фінансував «1+1», однак це були буквально копійки.

Це позитивний момент для процесу, коли людям нема чого ділити, крім, можливо, своїх авторських амбіцій.

- Чи вбачають вавилонівці своїм завданням передусім фіксувати хроніку подій, відкладаючи її осмислення до спокійніших часів?

- Приклад «Вавилона» показує, що це не зовсім хроніка. Все одно виходить особливий погляд авторів фільму за будь-яких обставин. Ми не знімаємо історії-розповіді, ми знімаємо історії-події. А такі речі, як висновки, є певним спрощенням. Те, що кіно має вчити чи робити висновки - соціалістичний пережиток. Ніфіга кіно не вчить і висновків не робить - це спекуляції, якими торгують, щоб вичавити гроші з політиків чи ще когось.

- Коли чекати на ваш авторський фільм «Бранці» в рамках «Вавилона'13»?

- За місяців п'ять. Він стосується розстрілу Небесної сотні й розслідування. Документальну частину відзняли, але в нас є велика кількість реконструкцій - поглядів на подію різних людей і з різних подій. Фільм спочатку матиме фестивальну історію.

Оператор Ярослав Пілунський: «Я шукав правди й естетики»

- Ярославе, коли сподіватися вашого авторського фільму в рамках «Вавилона'13»?

- Фільм перебуває у знімальній стадії. Робоча назва - «Перша сотня». Він про людей, які розпочинали Майдан і споруджувати перші барикади. На прикладі однієї барикади ми й фіксуємо дослідження щодо становлення громадянського суспільства. Наприклад, цю барикаду захищали від будь-яких політичних гасел. І там люди з усіма своїми помилками й перемогами рухаються й будують країну заново...

- Які зйомки ведете нині для «Вавилона'13»?

- У Дебальцевому знімав. Моє відео увійде до кліпа Маріанни Шиманович із портретами бійців. Вийде кліп і гурту «Тік», де подано історію волонтерів, створену на документальному матеріалі. Думав про нього, не можу сказати, що це пропаганда. Хоча, звісно, якоюсь мірою це пропаганда. Тому що людям потрібно говорити, де енергія країни і де б'ється серце, щоби вони підключалися до цього. Тому ми й знімаємо волонтерів, щоби волонтерський рух не згас. На них будуються основи нової держави, тоді як застарілі структури тихенько тягнуть нас назад. Волонтери - модель, що втілює переваги свідомого громадянського суспільства.

Помилок чимало - відбуваються злети й падіння. Поки ми на Майдані стояли і бачили ворога в конкретній персоні, нам, харизматам, було легко стояти пліч-о-пліч. А зараз настав найскладніший період, коли в кожного харизмата свій образ майбутньої України, і вони не можуть домовитися один з одним. Треба йти на компроміси, а ми не звикли цього робити. Тому що в нас такий спосіб боротьби - безкомпромісний. Ми її пережили і це лишило відбиток, із яким потрібно впоратися.

- Ви виступали оператором таких стрічок, як «Вій» у 3D, «Брати. Остання сповідь». Чи продовжують надходити пропозиції щодо зйомок ігрових фільмів?

- Влітку були дві пропозиції, однак я відмовився. У мене ж документальний сюжет, він у постійному розвитку: з Майдану хтось їхав в АТО, хтось ішов у політику, хтось намагається пробитися на нових політичних рухах. Має пройти час для осмислення, щоби люди, які стояли там і відстоювали свої погляди, для себе зробили висновки, якою буде країна, образ цієї країни. Образ, який ми бачили на Майдані, лежав у площині століття наперед. А зараз є реальні речі, і потрібно встигнути здійснити за своє життя те, що до цього образу може просто підвести бодай на крок.

Люди починають усвідомлювати, що потрібно трудитися послідовно. Для когось це відбувається з ломкою, а хтось почувається, як риба у воді. Всім нам потрібно притертися, як шестерням у механізмі. Поки в цій шестерні є випадні ланки, будемо підхрюкувати. Тому дуже раджу соціально активним людям зберігати психологічну тверезість і розуміти, що по собі людей не судять. Але реально міцних людей усе одно небагато - на них уся ця фортеця й будуватиметься. 

- Чи важливе для вас питання авторства?

- У форматі «Вавилона'13» - ні, не важливе. Це як хор кінематографістів: кожен знаходить свою тональність і в ній існує. Разом складаються такі фільми. І це також щось нове. «Вавилон» - теж маленька модель громадянського суспільства. У радянському кінематографі такого не було. Тут відбувається все центрострімко: люди притягуються одне до одного і вимальовується якийсь образ, який ми самі ще бачимо туманно, але складаємо.

- Чи можливе для вас завдання чи мета  під час документальної зйомки?

- У першу чергу, на рівні підсвідомості ми все одно знаємо, що те, що відбувається - цінне як хроніка, необхідна в структурі будь-якої держави. Кіно має бути і хронікальним також. Треба зберігати правду, особливо зараз, коли вона така розмита й маса людей перебуває в такому стані, що вони вже й не зрозуміють, що тут діється, вони вже насичені іншою інформацією. І зберегти це для нащадків і для дітей і є підсвідомим завданням - тваринним кіношним завданням: треба це побачити, треба зберегти. Потім уже в усьому цьому драматургія життя, як і в літературі - все циклічно, і ти розумієш, що, схопивши сюжет, можна його розвивати відомими прийомами.

Одне це завдання також умовне, тому що ти перебуваєш у пошуку. Будь-яка життєва ситуація - нескінченна: варіанти прикидуєш, а потім події складаються таким чином, що ти не міг собі й уявити. І це набагато крутіше й нескінченніше. Документальне кіно тим і цікаве, що сценарій у ньому - це просто придумка. 

- У фільм увійшло чимало відео потужної якості. Це результат відбору чи стиль вавилонівців?

- Тут від початку зібралися люди, заточені на якісний і видовищний кінематограф. Більшість наших операторів і режисерів мріють робити ігрове кіно й добиватимуться можливості реалізовувати свої ідеї. 

Тож таке відео - результат накопиченого досвіду. Звісно, ми дивимося на ситуацію дещо інакше. Я в Дебальцевому й потрапляв у червоний сектор тому, що я кінематографіст, а не воїн. Одразу був обстріляний - дякую, Боже, що вберіг мене у цей момент. Тепер я вже бойовий оператор, який знає правила виживання на війні. Я шукав правди й естетики. Відповідно, сподівався на те, що поки стріляє наш кулемет, вогню у відповідь бути не може, і йшов компонувати кадр.

- Чи не занадто багато це - ризик заради естетично довершеного кадру?

- У цьому і є мистецтво. Ризик завжди присутній, він просто має бути виправданим, і до нього ти маєш бути підготовленим. І, звісно, вести такі зйомки може лише професіонал. Досвіду в нас тут небагато, ми проходили якісь тренінги. Але коли людина побачила бій, зрозуміти, що це теоретично, вона не зможе. Недарма ж кажуть, що за одного битого чотирьох небитих дають. Для мене як для художника бій - дуже важливий досвід. І досвід із моїм полоном як для художника і кінематографіста - дуже важливий. 

- Як вам «Майдан» Сергія Лозниці?

- Це дуже споглядальний фільм, робота людини, яка спостерігала Майдан з балкона готелю «Україна». Така точка зору теж важлива, і до неї також треба дослухатися в цьому оркестрі й багатоголоссі подій. 

Фото - з Facebook-сторінок «Вавилону'13», радіо «Аристократи» та Володимира Тихого

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»