f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Агенти справедливості». Фекальні історії

05.03.2016

Навряд чи глядач нового скриптед-реаліті на каналі «Україна» відчує торжество справедливості...

Інна Долженкова, «Детектор медіа»

Після перегляду кількох перших серій українського скриптед-реаліті «Агенти справедливості», не можу позбутися однієї нав'язливої думки. Вона точить, відколи дізналася про відрізану безумною нянькою голову московської дитини. Думка досить крамольна й кровожерлива — московський сюжет цілком придався би сценаристам нового детективного серіалу, що виходить на каналі «Україна».

Будучи палкою шанувальницею детективів, не менш палко вітаю будь-які спроби українських телевізійників зняти власну альтернативу російським телесеріалам, де мужні поборники справедливості (не зажди це закон) завжди добиваються результату. Відтак у фіналі злочинця знайдено, добре ім'я несправедливо звинувачених відновлено, а мужні детективи почуваються щасливими, довівши заплутану справу до кінця.

Коли телеканал «Україна» після невдалої спроби «перелицювати» російський серіал «След» на український лад усе-таки зняв і запустив в ефір справді власну альтернативу — «Агентів справедливості», шанувальники жанру аж підстрибували на радощах.

«Агенти справедливості» — власна розробка телеканалу «Україна». На відміну від уже згаданого «Следа», який є адаптацією формату Basic Evidence компанії Film Television Services LTD і де мотиви злочинів та спосіб їх скоєння часто-густо не налазять на голову пересічного українського глядача.

Український серіал, натомість, як не стомлюються нагадувати його творці в кожній серії, базується на реальних подіях. Судячи з того, що канал «Україна» вже показав, сценаристи брали ідеї для сюжетів із публікацій «Газети по-українськи». До такого висновку підводять демонстровані в серіалі фрагменти газет із публікаціями одного з головних героїв серіалу журналіста-розслідувача Євгена Михайлюка.

Дуже вже характерний шрифт і дизайн, який неможливо сплутати з іншим виданням. Та й справи, які успішно розслідують приватний детектив Наталія Дзюбенко (Лариса Пономаренко) та журналіст Євген Михайлюк (Денис Гранчак), здається, родом теж із «Газети по-українськи». Тут якраз дуже полюбляють шокувати читача «нестандартними» злочинами. На кшталт — онук зґвалтував рідну бабусю, а потім по-звірячому її зарізав за те, що не дала грошей на пиятику.

Але менше з тим, адже справа не в джерелах, а в їх інтерпретаціях та художньому втіленні на телеекрані.

Якщо, знову ж таки, порівнювати «Агентів справедливості» з російським «Следом», то в українському серіалі, на відміну від російського, мінімальна кількість персонажів. Головних героїв двоє — вже згадані Наталя Дзюбенко (вітання поетесі, прозаїку та журналістові Наталі Дзюбенко-Мейс!) та Євген Михайлюк. Вони цілком успішно розкривають складні злочини самостійно, без допомоги правоохоронних органів. Останні приїжджають на виклик детективів під час тріумфу дедуктивних здібностей героїв, в'язати вже тепленького вбивцю, який під тиском незаперечних доказів рюмсає чи колотиться в істериці.

Водночас «Агенти справедливості» (так називається детективне агентство, створене головними героями) подеколи все-таки звертаються по допомогу до поодиноких експертів — криміналіста, психолога, фізіогноміста, балістика й патологоанатома.

Ключові слова — «подеколи» та «поодиноких». Адже переважно парочка супермен-супервумен може впоратися зі складними злочинами самостійно.

Від детективного жанру, надто ж у телевізорі, ніхто не очікує документально запротокольованих слідчих дій. Це жанр, який існує за давно усталеними законами.

І з цим в «Агентах справедливості» все гаразд. Є вбивство, яке здається поліції очевидним, тобто обставленим численними доказами причетності до нього затриманого, або ж узагалі вважається самогубством.

Проте рідні й близькі жертв чи затриманих не згодні з таким розвитком подій і звертаються до «Агентів справедливості», щоби ті встановили істину. І Наталя Дзюбенко, колишній слідчий прокуратури, та Євген Михайлюк, якого, виявляється, кожний собака знає, настільки він популярний журналіст, провадять віртуозну роботу та знаходять справжніх убивць. Принагідно рятуючи честь та свободу неправедно обвинувачених.

На перший погляд, це така собі українська версія оповідань Артура Конан-Дойла про Шерлока Холмса та доктора Ватсона навпаки — детектив-слідчий Дзюбенко в ролі останнього, а журналіст Михайлюк — першого.

Проте між британським оригіналом та його українською версією — прірва. Бодай тому, що «Агенти справедливості», на відміну від своїх прототипів, діють поза правовим полем. Ну немає в Україні закону про приватну детективну діяльність. Законопроекти щодо неї досі не те що не впроваджено, а навіть не розглянуто. Останній такий проект застряг у надрах Верховної Ради торік.

На це можна було б не зважати, адже, підкреслю, «Агенти справедливості» знято за законами жанру, який, будучи досить умовним, може й нехтувати скрупульозним відтворенням соціуму з усіма його складними зв'язками. Як горизонтальними, так і вертикальними.

Але проблема саме в тім, що кожна серія «Агентів справедливості», як уже було сказано, супроводжується слоганом «засновано на реальних подіях». Від реальних подій тут лише сюжетна канва. Все інше — інтелектуальні зусилля двох (!) приватних детективів, один із яких іще й примудряється регулярно дописувати до провідних видань, видається дещо фантастичним.

Українська журналістика, звісно, знає чимало прикладів, коли один журналіст, заповзявшись добитися справедливості щодо невинно засудженого, добивався свого. Але це коштувало їм нелюдських зусиль і кількох років ненастанного грюкоту в двері так званої правоохоронної системи. Згадаймо бодай приклад із Максимом Дмитренком, хлопцем, якого ув'язнили за злочини пологівського маніяка Сергія Ткача. Це був справжній журналістський подвиг кореспондента «ТСН. Тижня» Станіслава Ясинського.

Тим часом один із засновників «Агентів справедливості», Євген Михайлюк, разом із напарницею розслідує всі злочини з неймовірною легкістю. Сценаристи ж, аби, можливо, замаскувати цю очевидну невідповідність свого «реаліті» реаліям справжнім, перебивають можливі запитання глядача вбивчими сюжетами.

В першій серії, «Розплата за любов», коли до детективів звертається мати задушеної в парку дівчинки, щоб вони зняли підозри з її другого чоловіка, фігурують і педофілія (нібито через домагання до названої дочки, зафіксовані в її щоденнику, його й затримали), і підліткова жорстокість (убита всіляко принижувала однокласницю, вмочаючи її головою в унітаз, показуючи, хто в цій школі королева).

Всі ці версії скрупульозно реконструюються. Тобто нам показують, як вітчим чіплявся до падчерки, як вона топила нещасну однокласницю в унітазі шкільного туалету. На додачу дуже натурально, та ще й не раз (відповідно до кожної версії) показано, як саме душили дівчинку той чи інший гіпотетичний злочинець. Включно з агонією.

Втретє, коли нарешті виявляють справжнього злочинця, на це дивитися просто неможливо. І попри те, що лиходія все-таки вирахували, глядач залишається пригніченим, геть не відчуваючи торжества справедливості.

Друга серія, «Жорстока розправа», вражає натуралізмом іще більше. Тут теж убивають юнку, але вже сокирою. Кадри, як вона падає з розрубаною головою, а по обличчю течуть криваві ріки, повторювані кілька разів упродовж серії, теж змушують відвертатися від екрана людину з нормальною психікою.

Але цього сценаристам мало. Вони зробили злочинницею... вагітну другу дружину батька вбитої дівчини. Та, бачте, не хотіла, щоб її чоловік подарував київську квартиру своїй рідній дитині.

Серія номер три під назвою «Потопельниці», дякувати богові, обійшлася без натуралістичних реконструкцій. Бо витримати видовище, як жінки тонуть у вигрібних ямах сільських убиралень, — це, мабуть, було б занадто навіть для «Агентів справедливості». Отож, тут просто показали, як жінка або сама туди йде, аби нібито скоїти самогубство, або ж її за двері вбиральні штовхає ревнивий чоловік.

Коли ж браві детективи з «Агентів справедливості» знайшли справжнього серійного вбивцю, який, кілька років тому втопивши в вигрібній ямі на дачі зрадливу дружину, в такий спосіб помщався всім схожим на неї жінкам, тут показали, як саме маніяк тягнув до вбиральні свою жертву. Чергова реконструкція подій із вигрібною ямою в головній ролі, знову ж таки, викликає відразу в нормального глядача.

Боюся, сценаристи «Агентів справедливості» в гонитві за рейтингами можуть використати й московський сюжет із відрізаною головою чотирирічної дитини. При цьому без жодних сумнівів. Адже це справді буде сюжет, заснований на реальних подіях. Єдина поправка — він наразі не наш. Але тут ключове слово «наразі».

Інна Долженкова, «Детектор медіа», 3 березня 2016 року

20 січня, неділя, Червоний зал Художній фільм «БРАТИ СІСТЕРС»

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»