f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Загальний зшиток». Іпостась і деталі

02.12.2016

Сусанна Черненко, кінознавець

Прем’єрний показ документально-ігрового фільму «Загальний зшиток» відбувся в Синьому залі Будинку кіно 25 листопада 2016 року. Саме в це число і місяць Майстер нашого і світового кіно Олександр Довженко 60 років тому залишив цей матеріальний вимір. Але…

…Але знайшов спосіб виконати зі своєю партнеркою Юлією Солнцевою головну роль у фільмі «Загальний зшиток». Де йдеться про його службу на Землі під час Другої Світової Війни. Автором сценарію став відомий знавець і дослідник творчості Довженка Сергій Тримбач. Режисером – Юлія Лазаревська.

Проте без музики композитора Валентина Сильвестрова і камери Миколи Мандрича вдалий драматургічний хід – символічний поїзд, котрий йде і крізь війну – можливо й не прочитався б, виразно не прозвучав. Цей ефект синкопічного ритму руху поїзду досягнуто «проходом» фото Довженка по горизонталі кадру. Картини ж, що транслюються з екрану, вражають деструктивними подіями, людським горем, розрухою, в якій перебувала «Україна в огні». (Хоча сама кіноповість була заборонена цензурою не лише для екранізації, а й для друку). Детально показаний вщент знищений центр Києва, прокоментований Олександром Довженком. Де звучить, що знищили не німецькі окупанти, а «свої».

Загалом правомірно сказати, що, динамічний по монтажу відео, «Зшиток» таки зшито на нерві високої напруги. Емоційного згустку. Хоча його герої й перемовляються за кадром часом стримано, часом інтимно про свої справи, почуття, оцінки того фрагменту часу, який також пройшли і здолали.

Їхні думки органічно озвучують артисти Олексій Вертинський та Лариса Кадочникова. Проте сказати «озвучують» буде формально. Не точно. Діалог Довженка і Солнцевої чуттєво-сердечний. Це діалог духовно близьких людей, котрі мають свій код для спілкування. Отже довіряють одне одному як спільники, поїзд яких нині йде через війну, а рушив значно раніше до тиранії, репресій, зрад, стукачества.

І коли автор сценарію у своєму слові (звісно) після показу сказав, мовляв, хотів, щоб Солнцеву озвучувала інша актриса і вкладався в її роль інший підтекст, звучала інша тональність, то режисер не погодилась і наполягла на голосі Лариси Кадочникової. Бо не вбачала, не сприймала Юлію Іполитівну в ролі того «ворожого» елементу, який у певний час і не без успіху розкручувався. Та, якби не поклалась на своє відчуття образу, який вже безборонний з причини відсутності його володарки серед нас, то «Зшитку» б не було. Було б інше кіно з порваним нервом.

До речі, авторка даного погляду на творчий дует Довженка-Солнцевої з повним розумінням сприйняла трактовку Юлії Лазаревської щодо Юлії Солнцевої. І це не сейхвилинне бажання потрафити як режисеру, так і актрисі Лариси Кадочниковій. Адже у 2009 році в журналі УФО (Український фантастичний оглядач, №2(8)) під назвою «Майстер і Аеліта» виклала свою версію, яка тотожна погляду на роль Солнцевої у житті Довженка. Щоб не бути голослівною, дозволю собі викласти фрагмент з публікації:

«Та саме вона, Юлія Іполитівна, дружина, подруга, асистентка і виконавиця прихованих від загалу завдань Олександра Петровича – акторка Юлія Солнцева в однойменній екранізації фантастичного роману Олексія Толстого (режисер Яков Протазанов, 1924), на мій погляд, практично не розбудований елемент історичного портрету митця.

Попри те, що Юлію Іполитівну обвинувачували у шпигунстві за своїм чоловіком, достеменно відомо, що кінематографічний дует (Солнцевої та Довженка) якимось чином «водив за ніс» всемогутній НКВС і, хай там що, віртуозно обходив рифи та гострі кути. […] І як же не просто було Юлії Іполитівні вводити в оману НКВС. Майже як марсіанській дівчині Аеліті, з родини правлячої верхівки, врятувати коханого».

Отже, «Загальний зшиток» (кіностудія «Кінематографіст», 2016, продюсер Світлана Степаненко) виконує не лише свою художньо-мистецьку місію, а й просвітницьку, долаючи штампи відживаючих PR-ідіом. Доречно згадати, що цього року виповнилося 115-років від дня народження Юлії Солнцевої. У фільмі звучать її слова, що вони з Сашком мріяли оселитись у тихому українському селі. Тож, у фільмі зроблено і крок до здійснення тієї їхньої мрії. Нехай і POST MORTEM. Але в Україні.

Сусанна Черненко

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»