f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Загальний зшиток». Іпостась і деталі

02.12.2016

Сусанна Черненко, кінознавець

Прем’єрний показ документально-ігрового фільму «Загальний зшиток» відбувся в Синьому залі Будинку кіно 25 листопада 2016 року. Саме в це число і місяць Майстер нашого і світового кіно Олександр Довженко 60 років тому залишив цей матеріальний вимір. Але…

…Але знайшов спосіб виконати зі своєю партнеркою Юлією Солнцевою головну роль у фільмі «Загальний зшиток». Де йдеться про його службу на Землі під час Другої Світової Війни. Автором сценарію став відомий знавець і дослідник творчості Довженка Сергій Тримбач. Режисером – Юлія Лазаревська.

Проте без музики композитора Валентина Сильвестрова і камери Миколи Мандрича вдалий драматургічний хід – символічний поїзд, котрий йде і крізь війну – можливо й не прочитався б, виразно не прозвучав. Цей ефект синкопічного ритму руху поїзду досягнуто «проходом» фото Довженка по горизонталі кадру. Картини ж, що транслюються з екрану, вражають деструктивними подіями, людським горем, розрухою, в якій перебувала «Україна в огні». (Хоча сама кіноповість була заборонена цензурою не лише для екранізації, а й для друку). Детально показаний вщент знищений центр Києва, прокоментований Олександром Довженком. Де звучить, що знищили не німецькі окупанти, а «свої».

Загалом правомірно сказати, що, динамічний по монтажу відео, «Зшиток» таки зшито на нерві високої напруги. Емоційного згустку. Хоча його герої й перемовляються за кадром часом стримано, часом інтимно про свої справи, почуття, оцінки того фрагменту часу, який також пройшли і здолали.

Їхні думки органічно озвучують артисти Олексій Вертинський та Лариса Кадочникова. Проте сказати «озвучують» буде формально. Не точно. Діалог Довженка і Солнцевої чуттєво-сердечний. Це діалог духовно близьких людей, котрі мають свій код для спілкування. Отже довіряють одне одному як спільники, поїзд яких нині йде через війну, а рушив значно раніше до тиранії, репресій, зрад, стукачества.

І коли автор сценарію у своєму слові (звісно) після показу сказав, мовляв, хотів, щоб Солнцеву озвучувала інша актриса і вкладався в її роль інший підтекст, звучала інша тональність, то режисер не погодилась і наполягла на голосі Лариси Кадочникової. Бо не вбачала, не сприймала Юлію Іполитівну в ролі того «ворожого» елементу, який у певний час і не без успіху розкручувався. Та, якби не поклалась на своє відчуття образу, який вже безборонний з причини відсутності його володарки серед нас, то «Зшитку» б не було. Було б інше кіно з порваним нервом.

До речі, авторка даного погляду на творчий дует Довженка-Солнцевої з повним розумінням сприйняла трактовку Юлії Лазаревської щодо Юлії Солнцевої. І це не сейхвилинне бажання потрафити як режисеру, так і актрисі Лариси Кадочниковій. Адже у 2009 році в журналі УФО (Український фантастичний оглядач, №2(8)) під назвою «Майстер і Аеліта» виклала свою версію, яка тотожна погляду на роль Солнцевої у житті Довженка. Щоб не бути голослівною, дозволю собі викласти фрагмент з публікації:

«Та саме вона, Юлія Іполитівна, дружина, подруга, асистентка і виконавиця прихованих від загалу завдань Олександра Петровича – акторка Юлія Солнцева в однойменній екранізації фантастичного роману Олексія Толстого (режисер Яков Протазанов, 1924), на мій погляд, практично не розбудований елемент історичного портрету митця.

Попри те, що Юлію Іполитівну обвинувачували у шпигунстві за своїм чоловіком, достеменно відомо, що кінематографічний дует (Солнцевої та Довженка) якимось чином «водив за ніс» всемогутній НКВС і, хай там що, віртуозно обходив рифи та гострі кути. […] І як же не просто було Юлії Іполитівні вводити в оману НКВС. Майже як марсіанській дівчині Аеліті, з родини правлячої верхівки, врятувати коханого».

Отже, «Загальний зшиток» (кіностудія «Кінематографіст», 2016, продюсер Світлана Степаненко) виконує не лише свою художньо-мистецьку місію, а й просвітницьку, долаючи штампи відживаючих PR-ідіом. Доречно згадати, що цього року виповнилося 115-років від дня народження Юлії Солнцевої. У фільмі звучать її слова, що вони з Сашком мріяли оселитись у тихому українському селі. Тож, у фільмі зроблено і крок до здійснення тієї їхньої мрії. Нехай і POST MORTEM. Але в Україні.

Сусанна Черненко

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда