f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Сергій Тримбач: Для розвитку кінематографії Україна має випускати у кінопрокат 50 фільмів щороку

30.04.2016

Олександр Трохимчук, "Укрінформ"

Із головою Національної спілки кінематографістів України Сергієм Тримбачем вдалося поспілкуватися під час ІІІ фестивалю екранних мистецтв "Пілігрим", який від 21 по 23 квітня 2016 року проходив у Житомирі. Сергій Тримбач у складі журі оцінював 90 короткометражних фільмів від учасників із Грузії, України, Латвії та Росії. 

В інтерв'ю для "Укрінформу" голова НСКУ поділився своїми думками про заборону російського кіно в Україні, державну підтримку та оптимальну кількість фільмів, які українці мусять випускати щороку, аби галузь розвивалася.

 Сергію Васильовичу, виступаючи перед учасниками фестивалю "Пілігрим", ви закцентували увагу на тому, що протягом двох останніх десятиліть Україна віддала свій екранно-інформаційний простір одній великій державі. Вочевидь, мова йшла про Росію. А як ви при цьому ставитесь до заборони російських кінофільмів і серіалів в Україні?

 Зрозуміло, що в ситуації фактичної війни будь-які кінотексти пропагандистського змісту, тим більше, агресивно-пропагандистського, повинні бути заборонені. Інша річ, коли забороняють класику. Наприклад, коли 80-річна акторка Валентина Тализіна щось там кинула дійсно недостойне в бік України, то її оголосили персоною нон грата. Але навіщо при цьому оголошувати забороненим фільм "Іронія долі, або З легкою парою", коли поруч із нею (Тализіною) у кадрі Лія Ахеджакова, котра за Україну рве жили? Оце, очевидно, недолугість.

Я нещодавно був на засіданнях парламентського Комітету з питань культури та духовності, де якраз і цей момент обговорювався, бо саме тривала підготовка до другого читання закону про державну підтримку кінематографа. Там уже включений пункт, щоб під заборону потрапляли фільми, відзняті тільки після 1991-го року. Тому що потрапило під заборону й українське кіно. Наприклад, заборонили блискучі фільми Романа Балаяна "Каштанка" і "Полёты во сне и наяву", бо там знімався Олег Табаков. 

Так, Олег Табаков  персона нон грата в Україні, і це правильно. Але якщо я дивитимусь "Каштанку", то це ж не значить, що опромінюватимуся якоюсь пропагандою від Табакова. Навіть у сучасному російському кіно є багато мистецьких творів. Тому треба відрізняти мистецькі твори від пропагандистських. Це не так просто. Але так має бути, бо інакше не буде у тих заборонах здорового глузду. Лінійкою не можна міряти тонкі матерії.

 Те ж саме, певно, стосується і фільмів, у яких знімалися українські актори? Наприклад, героїчна драма "Тарас Бульба" потрапила у "чорний список", незважаючи навіть на гру героя України Богдана Ступки.

 Я тоді офіційно виступив проти цього, але не допомогло. Тому що фільм, ніби ж, антиукраїнський. Зрештою, фільм достатньо посередній, але все ж таки  це Гоголь, і там у головній ролі  Богдан Ступка. Один чиновник якось сказав мені, мовляв, Ступці треба було думати, де зніматися. Але вибачте, далеко не кожне десятиліття актору пропонують зіграти Тараса Бульбу.

 Вочевидь, заборони сприятимуть розвитку піратства?

 Уже сприяють. Розумієте, хто хоче, той все одно перегляне фільм в Інтернеті.

 А скільки фільмів на рік має з'являтися в українському кінопросторі, щоб можна було говорити про розвиток галузі?

Часом дехто порівнює, що от в Америці або Росії так. Але ми мусимо усвідомлювати, що потужність нашої економіки інша. Є співмірні країни. От, скажімо, Польща. Там на рік випускають близько 50-и повнометражних ігрових фільмів. Тобто, щотижня у прокат надходить польський ігровий фільм. Оце десь оптимальна норма і для нас, я думаю. Крім того, звичайно, має бути анімація і документальне кіно.

 Нові імена в галузі кінематографії. Кого б ви відзначили?

 Безумовно, це  Мирослав Слабошпицький (режисер найтитулованішого українського ігрового повнометражного фільму "Плем'я",  ред.). Він отримав уже понад 40 нагород, більшість із яких  міжнародні. Один Слабошпицький зробив у сфері української культури більше, ніж весь Кабмін.

 Ви знавець творчості Олександра Довженка, з відповідними лекціями виступали в багатьох країнах світу. Під час цього візиту до Житомира чи ставили перед собою ще й дослідницьку мету?

 Так. Зокрема мене дуже порадувала робота студентки Житомирського коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Анастасії Іванюк, яка наразі завершує зйомки фільму про перше любовне захоплення Довженка, яке пов'язують із Житомиром. Цей роман, як відомо, завершився одруженням із Варварою Криловою. Житомир став заразом і стартовим майданчиком для Довженка у житті, у його педагогічної діяльності. Він намагався ще в Києві набрати свого часу групу студентів, але йому це не дозволили,  у ВДІКу він же був у опалі після війни. І тільки в 1955-му році Довженкові дали можливість набрати курс, із якого випустилися геніальні діячі  зокрема Лариса Шепітько, Микола Вінграновський. Олександр Довженко вмів віднаходити таланти.

 Повертаючись до державної фінансової підтримки кінематографії, якою вона має бути в Україні?

 Відповідний законопроект уже йде на друге читання. Але там було близько 300 поправок, не певен, що вже всі пройшли...

Зараз режисери і творці кіно мають подавати свої фільми на конкурс до Держкіно. Якщо ви його виграєте, то отримуєте тільки 50% фінансування з державного бюджету. Анімація, дитячі та документальні фільми мають 100%. Також передбачається фінансування й телесеріалів, що є правильним, бо більша частина аудиторії дивиться саме їх. Але на державне фінансування можна претендувати лише за умови, якщо в серіалі  90% української мови.

Цього року на кінематографію передбачено близько 270 млн. грн. Деякі інтелектуали-"патріоти" обурилися виділенням такої "величезної суми". Мені довелося пояснювати, що це  всього лише 10 млн. доларів США. Наприклад, останній фільм Микити Михалкова "Сонячний удар" мав бюджет у 30 млн. доларів. Тобто втричі більше за весь бюджет нашого кінематографа. Абсурд ситуації ще й у тому, що у нас професійні кадри для кіно готують у чотирьох вишах, а виробництво при цьому стагнує, бо ці кадри  для закордону. Та ж Польща полює на наших фахівців.

Тому нам треба щороку нарощувати бюджет на кінематографію, поступово збільшуючи його.

Фото Сергія Анісенка

Олександр Трохимчук, Житомир, "Укрінформ", 25 квітня 2016 року

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»