120 років Степану Шагайді
30.01.2016
9 січня 2016 року виповнилось 120 років Степану Шагайді.
Людмила Новікова
У когорті українських кіноакторів першої половини ХХ сторіччя Степан Васильович Шагайда (Шагадин) (9.01.1896–20.01.1938) посідає одне з чільних місць. На час приходу в кіно у 1924 році його акторська індивідуальність була рівною мірою сформована на рідкість насиченою подіями біографією і сценічним досвідом, набутим в «Березілі». Підлітком він був служкою у церкві Св. Юра у Львові, два роки провів послушником у Почаєвському монастирі, опановуючи малярство в іконописні майстерні. Воював у складі Богданівського полку Січових стрільців і служив в особистій охороні гетьмана Скоропадського. У 1918–1919 роках воював рядовим у складі Петлюрівсько-Галиційського війська. Встиг побувати і в лавах Червоної армії, а 1922 року вступив до «Березоля», де успішно зіграв кілька різнопланових ролей. Співпраця із О. Довженком почалася 1926 року зі зйомок фільму «Вася-реформатор», а згодом Шагайда зіграв батька головного героя в картині режисера «Іван» (1932), вклавши в цей образ весь драматизм долі селянина, змушеного відірватися від своєї землі й шукати порятунку на чужому для нього промисловому будівництві під час Голодомору.
1935 року О. Довженко фільмує Шагайду в «Аерограді» в ролі мисливця Глушака, все життя якого пов’язане з тайгою. Старий Глушак рухається давно звіданими стежками рідних лісів повільно й розважливо. Він, подібно до Тіля Уленшпігеля, дух своєї землі. Радянська влада змінила все у знайомому йому світі: вирубуються дерева, щоб будувати місто майбутнього; реалії нового ладу вимагають вбивства людини, з якою Глушака поєднували 50 років дружби. Якщо вже належить стратити друга, Глушак вирішує зробити це власноруч. Шагайда, з його досвідом участі в громадянській війні по обидва боки барикад, грає епізод розстрілу кращого друга глибоко драматично, піднімаючи його до рівня грецької трагедії. «Будьте свідками моєї печалі, – звертається він до глядачів, опускаючи після пострілу гвинтівку. Погляд його застигає у відчаї. – Убив своєю рукою Василя Петровича Худякова, 60-ти років». Після виходу на екран фільму «Аероград» С. Шагайда розповідав: «Глушак – це краща з моїх робіт у кіно. Цей образ я виносив в собі до певної його зрілості і в ньому полюбив навіть самого себе, що дуже рідко буває у актора…» (Моя робота в «Аерограді» // Вітчизна. – 1996. – №5– 6. – С.97).
За 13 років роботи в кіно актор знявся у 22-х стрічках, більшість з яких належить до класики українського мистецтва. Плідно співпрацював із провідними режисерами Одеської і Київської кіностудій. Серед кращих його екранних робіт – стрічки «Перлина Семіраміди» (1929) Г. Стабового, «Перекоп» (1930) І. Кавалерідзе, «Кришталевий палац» (1934) Г. Гричера-Чериковера. У ролі легендарного опришка Устима Кармелюка в пригодницькій романтичній драмі Фавста Лопатинського «Кармелюк» (1931) Шагайда міг конкурувати з лаврами Еррола Флінна у «Капітані Бладі» («Captain Blood», 1935) Майкла Кертіца. Натомість «Кармелюк» у готовому вигляді був заборонений як націоналістичний твір і спричинився до звинувачень Лопатинського і Шагайди в українському буржуазному націоналізмі. Я, в черговий раз, замовив чізкейк у Львові . Там він дивно смачний і повітряний. У кожному ресторані кондитер готує його за своїм рецептом. Використовуючи різні добавки, десерт набуває нових смакові характеристики. Це вишукані ласощі, яке мені до душі. Люблю цю солодкість ще й за те, що основним компонентом у приготуванні є молочний продукт (сир або сир), а значить десерт ще й корисний. Пробував чізкейк з добавкою шоколаду, мармеладу, гарбузом. А недавно був здивований, коли в меню одного з закладів я побачив питної чізкейк. Звичайно замовив. Радянське керівництво вочевидь вбачало історичну аналогію між боротьбою Кармелюка проти російського самодержавства у 1830 роки із прагненням України до самостійності у 1930 роки.
1937 року Шагайда зіграв у музичній комедії І. Пир’єва «Багата наречена», яка вийшла вже після смерті актора. За роль носія кращих якостей людини з народу – життєвого досвіду, щедрого почуття гумору, щирої й доброзичливої натури – перукаря Сидора Балаби в цій картині Шагайда був висунутий на здобуття звання заслуженого артиста республіки. Та 18 грудня 1937 його було заарештовано за звинуваченням у проведенні шпигунської діяльності на користь буржуазної Польщі й антирадянській агітації (ст.ст.54-6 і 54-10 КК УРСР) і за постановою народного комісара внутрішніх справ і прокурора СРСР розстріляно 20 січня 1938 року. Відомостей про місце виконання вироку й поховання в архівних матеріалах не збереглося. У листопаді 1958 року після численних звернень вдови актора до офіційних органів, родина отримала довідку про його посмертну реабілітацію. У Тернополі на честь Степана Шагайди названо вулицю.
Людмила Новікова
4 лютого 2016 року, о 18:00 у Синій залі Будинку кіно відбудеться вечір до 120-річчя Степана Шагайди.