f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Наймичка» в контексті сьогодення - в Будинку кіно відбувся показ і обговорення музичного фільму

03.02.2014

28 січня в київському Будинку кіно відбувся ювілейний перегляд музичного фільму «Наймичка», приурочений до 200-річчя Тараса Шевченка та 50-річчя з дня виходу фільму на екран.

Показ був організований Національною спілкою кінематографістів України спільно з Національною оперою ім. Тараса Шевченка та Національним центром Олександра Довженка.

Гості та глядачі зробили спробу переосмислити фільм, що був знятий 1963 року і вийшов на екрани 9 березня 1964 року. «Наймичка» знята за однойменною поемою Тараса Шевченка та оперою Михайла Вериківського. За участі Б. Гмирі, Л. Руденко, В. Донської-Присяжнюк. Сценарій М. Ткача, постановка І. Молостової, В. Лапокниша. Оператор-постановник С. Лисецький, художник М. Рєзнік. У ролях: М. Кочур, А. Подубинський, О. Мовчан. Вокальні партії: Л. Лобанова, Є. Чавдар, В. Тимохін.

Музикознавець Олена Таранченко розповіла про композитора Михайла Вериківського та контекст створення опери, за якою було знято фільм: «Опера «Наймичка» вперше була поставлена у роки Другої світової війни в Іркутську, в евакуації. В той час Михайло Вериківський перебував в евакуації в Уфі, але приїхав в Іркутськ, де була зосереджена трупа нашого оперного театру. Сама опера була написана 1939-40 року, ба навіть раніше – тут важливо пам’ятати ще одне ім’я, автора лібрето Костя Герасименка – прекрасного молодого поета, який загинув під час війни. Михайло Вериківський працював із ним дуже плідно.

Я продовжую розмірковувати – що ж у цій опері є такого, що вона й досі чіпляє нас за душу і серце? У 43-му році Михайло Вериківський уже був не просто відомим композитором, не просто знаковою постаттю, але легендарною. Він один з тих, кого називають «першопроходці». Його життєвою енергією творилася наша національна культура в 20-і роки. Михайлові Івановичу було всього 25 років, коли йому запропонували стати професором Музично-драматичного інституту, де він викладав диригування. На той час він ще недавно сам закінчив консерваторію в легендарного вченого, музикознавця, композитора Болеслава Яворського, який також був вчителем Миколи Леонтовича, Кирола Стеценка, Пилипа Козицького, Григорія Верьовки. Всі ці композитори були буквально захоплені інноваціями Яворського, які формували нове музичне мислення.

Михайло Вериківський разом із Пилипом Козицьким став засновником спершу комітету пам’яті Леонтовича, а потім Всеукраїнського музичного товариства імені Леонтовича. Ця унікальна організація не просто координувала весь музичний рух, а й консолідувала всю інтелігенцію. Туди входили і Георгій Нарбут, і Юхим Михайлів, і Павло Тичина, і багато інших видатних діячів. Після 1928 року, після дискусії навколо ВАПЛІТЕ, на жаль, товариство буде спершу переформатоване на іншу ідеологічну платформу, а зрештою фактично знищене.

Попри все, Вериківський завжди залишався насамперед композитором. І не випадково його вирізняють як композитора із сучасним звуковим мисленням. Ми говоримо про Михайла Вериківського як одного з представників українського музичного авангарду 20-х років. Хоча він працював дуже плідно і в наступні роки, але саме в 20-і роки він по-новому розробляв закони, скажімо, ставлення до народної пісні. Інспірував появу жанрів, яких так бракувало українській музиці – симфонія, камерна музика, опера…

Інтерес до опери у Вериківсього завжди був великий, хоча працювати він у цьому жанрі почав фактично в 30-і роки, але до цього він створив перший український балет – «Пан Каньовський», – першу симфонічну поему «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» і багато іншого. В 30-і роки Михайло Іванович створив кілька опер… В «Наймичці» він фактично зібрав усе, що знаходив у 20-і роки в композиторській творчості. Новим у цій опері було також те, що у 1939-40, коли на оперній та театральній сцені панує образ колективного, масового героя, або героя, який несе колективну свідомість у маси, з’являється опера «Наймичка», де в центрі – образ Ганни. Опера випередила свій час, бо є камерною, монологічною – такий стиль буде розвинутий тільки у 60-70-і роки…».

Оператор «Наймички» Сергій Лисецький згадав свій досвід роботи над фільмом: «Важко робити кінооперу – це, перш за все, випливає з того, що мистецтво взагалі – умовна штука. Опера – специфічно умовна, кіно – більш натуралістичне. Яким чином суперумовне сценічно-музичне дійство перенести на кінематографічний, реалістичний ряд, тим паче, що сюжетно дія розгортається а абсолютному побуті? Як знайти співзвучність між музичним і візуально-пластичним? Це було, певне, основне завдання – не скажу, що усвідомлене – адже пояснити ЯК це зробити, ніхто не міг – у школах нас того не вчили… Підсвідомо, певне, я спирався перш за все на Шевченка.

На жаль, доля фільму нещаслива. Спочатку його показували на всі шевченківські свята по телебаченню й у кінотеатрах, коли раптом знайшли в титрах ім’я хормейстера Колесника, який на той час лишався за кордоном. Картину зняли з показу, і вона років двадцять пролежала під забороною».

Марія Форманюк-Кочур, виконавиця ролі Катрі, яка на час зйомок закінчила четвертий курс Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого: «З роками я зрозуміла, яке щастя на початку мого творчого життя мені випало – бути серед не тільки видатних майстрів, а й чистих, справжніх людей.

Де б ми не показували цей фільм – скрізь глядачі плачуть. Значить, це справжній фільм, справжня енергія, яка й надалі хвилюватиме українців».

Поет Дмитро Павличко зізнався, що також не стримав сліз під час перегляду: «Мати відчуває такий обов’язок до дитини, бо це не просто дитина – це Україна. Соняшники, дерева, вода, пісня – це ж усе Україна!» Поет наголосив на важливості популяризації фільму сьогодні: «Я дивлюся на цей фільм і на нинішній день – на жінок, яких я сьогодні бачив на Майдані – вони там зібралися з усієї України, не тільки з Заходу. Стояли між «Беркутом» і нашим Євромайданом, зверталися до беркутівців, щоб ті знали – матері й за них переживають… Материнська ідея настільки високо поставлена «Наймичці», що ми в наш час уже не розуміємо цього». Дмитро Павличко закликав показати фільм на Євромайдані.

Поет Іван Драч також продовжив ідею нагальності фільму і поеми сьогодні: «Кожен з тих, хто сидить у цьому залі може навести десятки прикладів того, як сюжет «Наймички» повторюється в реальному житті».

Режисер Едуард Митницький поділився спогадами про автора опери «Наймичка» зі свого власного життя: «Своєю режисерською долею я завдячую Михайлові Вериківському. Протягом десяти років я був чоловіком його молодшої дочки. Я багато знаю про внутрішній світ Михайла Івановича, він як людина такий самий, як і його музика, і ніколи не поступався принципами.

Кінознавець, головний редактор журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька: «Справді видатний фільм з’являється, коли є порозуміння між режисером і оператором. Ми мало знаємо про Лапокниша як режисера, Молостова відома як видатна театральна режисерка, а Сергій Лисецький – молодий тоді оператор. Ми бачимо, як вони дивовижно поєдналися». Лариса Брюховецька звернулася до Сергія Лисецького з проханням написати мемуари, адже українські кінематографісти надто рідко діляться спогадами у порівнянні, наприклад, із російськими.

Літератор Станіслав Чернілевський на вечорі в Будинку кіно вперше подивився фільм: «Дивовижна тема – самозречення в ім’я найріднішого, якому потім воно буде явлене, як одкровення. Це наскрізна тема, починаючи від Гомера – так відмовляється від себе Ахілл, Одіссей, Гамлет, Дон Кіхот, але один Шевченко втілив це через душу жінки, матері – через матрицю світу. І фільм також вражаючий: там є сцена, в якій діти дивляться у хату через вікно – ми знаємо цей кадр із фільму «Тіні забутих предків», а «Наймичка» з’явилася на рік раніше. Ми бачимо, як там скаче кінь – виїжджає з брами подвір’я – точно таку сцену спостерігаємо в «Пропалій грамоті». З «Наймички» росте українське поетичне кіно!»

Продовжуючи святкування 200-річчя Тараса Шевченка, у березні Національна спілка кінематографістів планує показ фільму «Сон», режисера Володимира Денисенка.

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»

19 грудня, середа, Червоний зал ВЕЧІР З НАГОДИ 90-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КІНОСТУДІЇ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА