f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Сергій Тримбач: «Кіно — найдешевший і найефективніший засіб популяризації нашої країни за кордоном»

13.07.2015

Голова НСКУ Сергій Тримбач узяв участь у круглому столі, організованому редакцією газети «День», присвяченому тим викликам, які постали перед гуманітарною сферою в Україні внаслідок російської агресії.

Як зазначили організатори круглого столу, культурна ситуація, яка склалася нині в Україні, є унікальною. Російське мистецтво і масова культура, які досі займали непропорційно велике місце у внутрішньоукраїнському середовищі, втратили моральне право на свої колишні позиції. Водночас російська агресія стимулювала нарешті звернутися до правдивої української історії та культури й західноєвропейську публіку, для якої вони досі були сховані під масою невиразного й недоосмисленого «радянського» і «загальноросійського» спадку. Тож сьогодні маємо виняткову нагоду відкрити Україну не лише світу, а й власне самій Україні та українцям. Адже до цих пір ми нерідко бачили себе «чужими очима», що, власне, значною мірою й допомогло ворогові окупувати Крим та Донбас.

Відповідаючи на питання організаторів про те, яким чином можливо протистояти російській пропаганді та вписати українське мистецтво у загальносвітовий контекст і що заважає втіленню цих завдань, голова Спілки Сергій Тримбач наголосив на ролі вітчизняного кінематографа, а також — поміркував над особливостями вітчизняного менеджменту культури, який нерідко стає на заваді втіленню прогресивних нагальних ініціатив. Подаємо тези його виступу.

— Увімкнувши телевізор, я бачу ті самі російські серіали, бойовики прибрали хіба. Американське хороше кіно показують близько півночі. Прайм-тайм під російським впливом. Потужність російської культури в рази перевищує нашу, і ми не можемо нічого зробити, тим паче у мафіозній державі. Недавно відбулося розширене засідання колегії Мінкультури, і вперше в новітній історії на ній був присутнім прем’єр-міністр, який досить докладно говорив про кіно. Але що говорив? Що заберемо ігорний бізнес і переведемо грошові потоки на кіно та культуру. Так само — про лотерею, що в низці країн мало успіх... Забрати в одних і віддати іншим — чистісінький популізм. Хоча треба, треба шукати гроші на кіно у позабюджетній сфері — ми катастрофічно програємо Росії у всьому, що стосується аудіовізуальних мистецтв. Якщо так буде далі — програємо Україну.

Наш політикум абсолютно безкультурний. Події 2013—2014 років — заслуга не еліти, це спонтанний вибух, значною мірою, виступ середнього класу. [Нині] не чути голосу розуму й совісті від російської культурної еліти. А від нашої ви чуєте? Украй рідко. Старше покоління інтелектуалів нерідко пропонує повернутися до організації культури часів СРСР, було ж так добре. Молодше покоління — інакша ситуація. Скажімо, молоді кінематографісти об’єдналися під час революції та заснували студію «Вавілон-13». Самі заснували, не за чиєюсь вказівкою. А зараз — фінансування кіно радикально обрізали. Добре, що почали прокидатися телеканали, які зрозуміли, що потрібен власний телесеріальний продукт. 

[Сьогодні] йдеться про створення аналогу німецького Гете-Інституту — Українського інституту чи Інституту Шевченка як мережі культурних представництв України за кордоном. Однак є велика підозра, що ця розмова триватиме ще років десять. Там справді більше гасел. Взагалі таке враження, що наші чиновники (від культури чи не від культури) приходять на рік-два, аби, як Ленін, кудись рукою показати і піти геть. «Концептуалісти» здебільшого, «теоретики».

Тим часом далеко не всі розуміють, що кіно — найдешевший і найефективніший засіб популяризації України за кордоном, особливо нині, коли фільм можна в кишені перевезти. Ось недавно я брав участь у фестивалі українських фільмів у Голлівуді. Там було більше двадцяти наших кінострічок: від 1920-х років до найновіших. А держава не вклала туди жодної копійки. Фестиваль, до речі, показав, наскільки у нас багате, цікаве кіно. У нас назбирається кілька таких колекцій, і, запевняю вас, вони не посоромлять Вітчизну. [Також] Мирослав Слабошпицький зараз представляє «Плем’я» в Голлівуді. Оце і є приклад, коли Україну починають пізнавати через персоналії, через особистості.

У чому сила російської, німецької, американської культури? В міфології. Колись Іван Дзюба написав про недостатність українських міфів. Не в тому сенсі, що їх мало, а в тому, що вони не досить універсальні. Це питання: як зробити міфологію придатною не тільки для домашнього вжитку? 

Ми не повинні сподіватися, що приїде чиновник і все зробить. Ми бачимо, хто потрапляє у високі крісла. Державні структури — це незрідка мафіозні породження. Призначають поки що за принципом: я тебе знаю, ми з тобою «в ділі», я тебе запрошу й посаджу в крісло. І тому песимізм мій просто тотальний. Але все одно державний сегмент потрібен. Це Америка може відмовитися від державного фінансування, а так навіть Франція не дозволяє собі покладатися тільки на приватні кошти. Державна підтримка існує в більшості європейських країн. Потрібен комплексний підхід. [До того ж,] створення альтернативних джерел — це процес, і тривалий. Поки сонце зійде, роса очі виїсть.

10 років тому Оксана Забужко на Раді при тоді ще президентові Ющенкові запропонувала просту річ: щоби держава фінансувала переклади з української літератури на мови світу. Хоч одна копійка пішла на це діло? Сумніваюсь. Враження таке, що коли хтось і робить, то волонтери й громада. Ми багато років проговорюємо одне й те саме. А воно не змінюється. Не йде, не йде до нас «Апостол правди і науки».

Суспільство — це потоки інформації. Якщо в потоці української інформації не буде культурного складника, інформація не сприйматиметься, не перетворюватиметься в людський матеріал, не працюватиме на розвиток суспільства та особистості, а ми програватимемо і Росії, і Америці і будь-кому.

Попри все, події минулого року показали, що виросло зовсім інше покоління. Моєму онуку 16 років. Це зовсім інша людина. Я в 16 років був продуктом іншої системи. Про це треба думати. І ще про інтелектуальну складову. На розвиток інтелекту нації мало що працює. Система освіти передусім, яка перетворилася на базар, де торгують дипломами, яким гріш ціна. Дивовижно, однак, що нині є чимало молодих кінематографістів, які знають усе кіно: французьке, італійське, грецьке, не кажучи вже про американське. І, до речі, російським, коли й цікавляться, то аж ніяк не більше, ніж німецьким чи американським.

Власна інформація НСКУ

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»