"А НА ОЧАХ БЛИЩИТЬ СЛЬОЗА..."
09.10.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Ніни більше не буде, Ніни Матвієнко. Тільки це констатація для історичного протоколу, десь так. Бо її голос є самою українською історією, самим українським Космосом. У ньому смертельна туга втрат, у ньому крик і біль жіінок, матерів і дочок, дружин, чиї чоловіки й діти гинули від чужинецьких навал, котрі ніяк не закінчувались.
Але ж не тільки крик від дикого, божевільного болю. У Ніни завжди є політ мелодійний, є акустична точка, в якій моя душа слухацька зависає над тим болем, - аби побачити і почути Український Всесвіт. Такий голосистий, такий дивовижно упорядкований і гармонізований. Райський спів, янгольський - безпомилково знаходить точку катарсису, очищення піднебесного...
Мої мама і бабуся обожнювали спів Ніни. Коли від радіоприймачика линув голос Матвієнко, мамині очі погрозливо спалахували - що означало: аніруш! Жоден шерех не мав права на існування в озоні Ніниної пісні, жоден звук! Я застигав у немислимих позах, іноді майже польотно-повітряних. Одного разу оповів Ніні про особливості маминого сприйняття її пісень і свої польоти в її мелодійному космосі - вона засміялась своїм неповторним тембральним сміхом.
В середині 1970-х, за щербатої чорносотенної маланчуківщини, пісні Матвієнко перестали звучати по радіо. Бабуся ніяк не могла дочекатись, коли вже її голос визволять з клітки... Не дочекалась. Може, тепер?
У піснях Ніни всі барви життя, весь спектр радощів і прикрощів людських. Голос, що пригортає тебе до кожної хвильки буття, наповнює вдячністю за доровану можливість бути тут, бути завжди.
Востаннє бачив Ніну на початку лютого, цьогоріч, на похороні Марічки Миколайчук. Я говорив після неї - про безсмертну душу Маріччину, про "Золоті ключі" трьох сердець (Ніна, Марічка, Валентина Ковальська), які прочиняють і очищають душі. У фільмі "Пропала грамота", зокрема. Та й в інших. Потому вона підійшла, сказала добрі слова: давно ж не бачились...
Іван Миколайчук колись поєднав ті голоси своїм магічним ключем. Ніна розповідала, що коли Іван був уже смертельно хворий, вони з Ковальською прийшли його одвідати. Марічка кудись відлучилась, ніхто не відкривав. Потому за дверима обізвався Миколайчук, сказав, що не відімкне, бо страшний од хвороби, краще не бачити. "Ви заспівайте",- попросив. І вони заспівали... Й коли скінчилась пісня, вони почули, у тиші тій, як Іван плаче...
Так я запам'ятав ту оповідку Нінину. Тепер Іван зможе своїм ключем золотим відкрити двері. А там уже й Марічка... Ніна увійде, почнеться процес нового узнавання...
Ніно, ніхто з нас, хто Вас обожнював і обожнює, не хоче прощатися з Вами. Ви, голос Ваш, душа Ваша з Україною і українцями назавжди!
Найщиріші співчуття родині, Валентині Ковальській, всім українцям.
Прощання з Ніною Матвієнко відбудеться 11 жовтня, в середу, об 11.00, у Філармонії. А 10 жовтня у Ніни - день народження. Скільки разів буде нвроджуватись - знов і знов - її душа щоразу, коли оживатиме її голос?!