МИКОЛА РАШЕЄВ. ПРОЩАЙТЕ І ПРОСТІТЬ
05.10.2021
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Сьогодні, уранці легендарний кінорежисер МИКОЛА РАШЕЄВ (8 квітня 1935 - 5 жовтня 2021) вирішив попрощатись з нами, з цим світом благословенним. Причастившись і отримавши благословення, учора, на вічну путь від священика…
РАШЕЄВ за першою своєю професійною освітою - сценарист, і неабиякий. Досить пригадати картину саме за його сценарієм «Висота», з Володимиром Висоцьким… Як режисер поставив фільми «Маленький шкільний оркестр» (1968, у співавт. з О.Муратовим, картину було заборонено, вона дивом збереглась), «Бумбараш» (1971, у співавт.), «Заячий заповідник» (1973, сатиричну картину одразу поклали на «полицю»), «Театр невідомого актора» (1976), «Королі і капуста» (1978), «Яблуко на долоні» (1981), «Розсмішіть клоуна» (1984), «Любов до ближнього» (1988), «Оберіг» (1991, за повістю Володимира Дрозда «Самотній вовк»). 30 останніх років Микола Георгійович фільмів не знімав. Хоча було кілька проектів - серед них «Закоханий чорт» (мюзикл!) за повістю Олекси Стороженка. Шандор Калаш і музику вже написав, і Богдан Ступка мав зіграти головну роль… І все розсипалось - не до кіна було тоді, і не до ума.
Маленький школьный оркестр
https://www.youtube.com/watch?v=4zLKkSwEVGc&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY
Два роки тому Рашеєв закінчив книгу мемуарів під назвою «Внутрішній емігрант. Записки склеротика». Читається на одному подихові - справжня література, де невигадані історії набувають якогось особливого шику і шарму. Це про своє життя, яке почалося в Києві, де він народився - у родині болгарського політемігранта Георгія Рашеєва.
Бумбараш 1 серія
https://www.youtube.com/watch?v=cQN9BoHZTEo&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=2
Бумбараш 2 серія
https://www.youtube.com/watch?v=EnUp8PfVlvc&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=3
Першим фільмом Рашеєва, який я побачив, як і більшість глядачів, був «Бумбараш» (у фільмових титрах ще одне режисерське прізвище - А.Народицького, тільки справжній автор тут один). Було це у 1971-му році, в студентському гуртожитку Шевченкового університету, у величенькій кімнаті з телевізором (картину зроблено для телебачення). Народу - напхом напхано: сиділи, стояли, постогнуючи і посміюючись від задоволення. Традиційний матеріал - громадянська війна, про доблесть червоних вояків, що одвойовують право на мрію, мрію вибудувати світ на нових, неодмінно справедливих і неодмінно прекрасних основах.
Заячий заповедник
https://www.youtube.com/watch?v=mc796CPjYZk&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=4
Матеріал традиційний, а виконання ж так ніц, ніяк не традиційне. Хлопчина Бумбараш (Валерій Золотухін з московського Театру на Таганці, тоді супермодного і супермодернового дітища Юрія Любимова), побувавши в австрійському полон, повертається у рідне село. А там - війна не війна, суцільний тобі бедлам. І всі намагаються героя по голові ударити - щоби боляче було, щоби життя у перехідному революційному періоді медом не видавалось.
Театр невідомого актора
https://www.youtube.com/watch?v=jHrYJlbOLQA&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=5
А він, той Бумбараш (фільм, до речі, поставлено за твором знаменитого у ті часи Аркадія Гайдара), почувається карнавально чи то пак ярмарково, свобідно перелітаючи (іноді буквально так) з одного сегменту часо-простору в інший, з низин догори і з гори долу, не затримуючись у жодній точці, ще й наспівуючи. А затримуватись, фіксуватись на чомусь смерті подібно - бо ж ти весь час під прицілом: війна називається (нині ми, несподівано, знову наближаємось до чогось подібного, і ворог так само не завжди нам явлений і оприявлений).
Королі і капуста Золота колекція
https://www.youtube.com/watch?v=Uzbt7Jr3x0s&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=6
У своїх мемуарах, отих самих, нібито «склеротичних», а насправді дивовижно пам’ятливих, Рашеєв згадує своїх учителів на Вищих режисерських курсах та їх уроки. Деякі з них прозирають у «Бумбараші». Зокрема, цитується формула драматургійного розвитку, запропонована Леонідом Траубергом. Формула називається «два удари палицею». Що за удари такі? А ось воно чим є: «Перший удар треба завдати по глядачеві на початку, аби він прийняв правила гри режисера і слідував їм упродовж усього фільму». Йок? А вдруге ж коли лупнути того глядача? А ближче до кінця картини, щоби глядач не був у змозі передбачити фінал…».
Яблоко на ладони
https://www.youtube.com/watch?v=0auB19sV10M&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=9
Ніби й проста наука, тільки спробуйте її застосувати. Рашеєв застосовує - весело й звитяжно. Як і урок товариша Траубергового по славетному ФЕКСу Григорія Козинцева (ще один викладач Рашеєва), який, цитую книгу, «пояснював нам cутність ексцентрики як відхилення від центру, відхилення від звичного, шаблонного, стандартного. І тільки це відхилення дозволяє створити образ не тільки одного персонажа, а й усього фільму в цілому».
Рассмешите клоуна 1 серия
https://www.youtube.com/watch?v=tF8bEEGcoEc&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=10
Рассмешите клоуна 2 серия
https://www.youtube.com/watch?v=jZUocvl38n8&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=11
А власне все життя Миколи Рашеєва - суцільне тобі відхилення від норми. Як і фільми його. То ж і не дивно, що чи не кожна стрічка режисера, знята за радянських часів, або ж заборонялась і клалась на полицю, або ж її добряче вижмакували в «єжових цензорсько-редакторських рукавицях». Той же «Бумбараш» - подивившись його художня ради кіностудії імені Олександра Довженка звинуватила режисера «в глумлінні над ідеалами революції». Якщо одверто - іронії (але все ж не глумління) там вистачало, так що для кондових хранителів цінностей системи пожива була. Добре, що картину робили на замовлення Всесоюзного телебачення, чиї керівники виявились куди ліберальнішими.
Любовь к ближнему
https://www.youtube.com/watch?v=17d_WPgHo_A&list=PLaVercZoOg7eZgsWMV42akUmCPWxu32JY&index=12
Потім, в кінці 1960-х, Рашеєв ставить, разом з Олександром Муратовим, фільм «Маленький шкільний оркестр». Як на мене - здорово. Легкий кивок убік Нової французької хвилі, але тільки легкий. Зроблено ніби із самого повітря - але це повітря самого життя. Про шкільний джазовий оркестр, який об’єднує школярів. З музикою тоді ще нікому не відомого Мікаела Тарівердієва…
Інтерв`ю Миколи Рашеєва
Одначе ж то був 1968-й, радянські танки увійшли в Чехословаччину… На такому тлі фільм у Москві не прийняли: мовляв, отакі патлаті персонажі робили погоду і «бесчінствовалі» у Празі, такі й нам тут усьо поламають. Фільм веліли відкласти куди подалі, просто забути… Він узагалі вважався втраченим, тільки недавно кінознавець Євген Марголіт віднайшов його в одному з московських архівів.
Далі й трапився «Бумбараш», який зробив Рашеєва знаменитим, улюбленцем як масового глядача, так і рафінованих кіноестетів. Одначе ж не в українських культначальників. Запускаючи новий фільм Рашеєва, його неодмінно попереджали: тільки без Бумбарашів!
Останнім фільмом виявився «Оберіг», за повістю Володимира Дрозда» «Самотній вовк». Режисер пригадує, що коли на студії оголошували річний темплан і проказали «Самотній вовк Микола Рашеєв» у залі почулися смішки. Бо ж так воно і є, в ньому справді щось затаєно «емігрантське», щось таке, що погано контачить з навколишнім світом. А кіно вийшло - про містику перетворень, про те, що зміни життя незрідка змушують людей мінятись відповідно: мовляв, час підлий, то і я буду.
Останні два роки Микола Георгієвич потерпав від хвороб, які наїжджали на нього з дивовижною регулярністю. Його подруга, Люба Журавльова, робила все, і навіть більше, аби захистити, аби одвернути. Сьогодні уранці, Миколина душа вирішила приєднатись до перших сонячних променів, до чистого синього неба…
Ні, неможливо звикнути до того, що людина, яку ти знав (а я знав Рашеєва 45 років), з якою ще так недавно спілкувався (востаннє посиділи за столом у Національному центрі Довженка у червні, після презентації його книги) залишає нас. І тому услід не тільки подячна усмішка, а й сльози…
Прощайте, дорогий Миколо Георгієвичу, прощавайте, дорогий! Ви прожили славне, достойне життя. І чималеньке, попри все. Хай одпочине Ваша душа, хай одпочине.
Ще зустрінемось…