f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

НЕ ВІРИТЬСЯ… НАС ПОЛИШАЄ ДУША ХУДОЖНИКА ОЛЕКСІЯ ЛЕВЧЕНКА

20.09.2020

ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ і справляв враження людини нетутешньої, яка в от сих земних краях, на цій зупинці зійшла, аби трохи перепочити, а далі транзитом рушити далі. От він і одлітає…

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

Чудесний, славний ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ, зліплений з якоїсь Чеховської Небесної глини. Художник Божою милістю, свій талант він поклав на олтар кінематографічної церкви. «Чорна курка, або Підземні жителі» Віктора Греся, «Ніч коротка» і «Які ж були ми молоді» Михайла Бєлікова, «Володя великий і Володя маленький» та «Самітня жінка бажає познайомитись» В»ячеслава Криштофовича, «Смиренне кладовище» Олександра Ітигілова», «Храни мене, мій талісмане» і «Два місяці і три сонця» Романа Балаяна, «Урга - територія кохання» Нікіти Михалкова, «День народження Буржуя» Анатолія Матешка, «Таємний щоденник Симона Петлюри» Олеся Янчука - ці та інші стрічки збагачені надзвичайним талантом ЛЕВЧЕНКА, його особливим даром знаходити точні візуальні образні акценти.

Одного разу ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (я називав його тільки так, як і він мене - повним титлом, з усіма, сьогодні вже старожитніми, стильовими оздобленнями) розповів мені ось що. Він ріс у Каховці і Новій Каховці. Одного разу, було йому шість літ, він грався на вулиці. Аж тут його батько підійшов з якимось сивочолим чоловіком. Той поклав руку на його маківку і сказав напутньо-підбадьорливі слова. Називався той чоловік Олександром Довженком... Отак геній кіно легеньким жестом спрямував хлопчика у напрямку екранних богів. 

1993 року ЛЕВЧЕНКО дебютував як режисер повнометражними «Єлисейськими полями», дуже цікавою, багато в чому несподіваною картиною. Бути б продовженню, аж тут український кінематограф наші «державотворці» посунули до провалля. Заглядати туди художник і режисер не захотів. Працював, працював - багато. Останні два роки кінооператор Юрій Гармаш залучав Олексія Олексійовича до роботи у проєкті «Тисяча снопів вітру» (за нереалізованим задумом Івана Миколайчука). Проєкт рухається, тепер уже без Левченка.

Він справді був нетутешнім. Це й використовували іноді режисери, запрошуючи його на ролі персонажів, що існували поза даним життєвим текстом і контекстом. Як, наприклад, роль Сусіда у фільмі «Дрібниці життя» В»ячеслава Криштофовича (див. фотокадр з фільму, людина в навушниках). А чи не у першому кадрі "Таємного щоденника..." Левченко з"являється з макетом Ейфелевої вежі, на вулиці у Парижі. Такий собі сюрреальний план... Париж, Ейфель - ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ туди легко вписувався. Там, де був присутній стиль, там він і виглядав органічно.

Прощайте, дорогий наш друже! Не побачу вже я Вас у Будинку кіно, не розгорнете більше папку з новими малюнками, не зустріну на вулиці, куди Ви ну ніяк не вписувалися своїм контуром чеховських часів. Що ж, Ваш художній світ є прямим доказом існування інших вимірів. Там і зустрінемось колись…