f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Голова НСКУ Сергій Тримбач і троє членів Експертної комісії при Держкіно України проти заборони фільму «Тарас Бульба»

23.01.2015

Троє членів Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів (кінознавці Людмила Новикова, Оксана Волошенюк, Георгій Черков), тієї самої, що й заборонила недавно фільм «Тарас Бульба» російського режисера Володимира Бортка, висловились проти такої заборони, докладно аргументувавши свою позицію (див. нижче).

Їх підтримав голова Спілки Сергій Тримбач, який звернувся з відповідним листом до віце-прем’єр-міністра, міністра культури України В’ячеслава Кириленка.

У листі, зокрема, сказано:

«Цілком поділяю аргументи членів експертної комісії. Заборона фільму «Тарас Бульба», окрім всього, створює небезпечний прецедент. За подібною логікою можна заборонити і повість самого Миколи Гоголя, а за тим і значну частину уже власне української літературної та мистецької класики. Фільм «Арсенал» Олександра Довженка, до прикладу, чи «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка – бо ж завжди знайдуться «фахівці» по винайденню в текстах чогось «кричуще антиукраїнського».

Окрім того, «Тарас Бульба» – це ще й робота видатних українських митців. Виконавця головної ролі Богдана Ступки, акторів Ади Роговцевої та Леся Сердюка, художника Сергія Якутовича. За віщо на них кинуто тяжке й нічим неаргументоване звинувачення?

За подібними акціями стоїть дешеве політиканство, прагнення набрати «очки» в ідеологічних оборудках сумнівного штибу.

Пропоную якнайшвидше зібрати експертну комісію Держкіно України і переглянути рішення щодо заборони фільму «Тарас Бульба». Інші варіанти розв’язання конфлікту  тільки збурюватимуть суспільство. В ім’я чого і кого?»

 
Особлива думка Членів Експертної комісії з питань
розповсюдження та демонстрування фільмів
Державного агентства України з питань  кіно

Про заборону розповсюдження фільму «Тарас Бульба» (2009)

22 грудня на сайті Державного агентства України з питань кіно, з посиланням на висновок Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів, оприлюднено рішення про відмову у видачі прокатного посвідчення фільмові «Тарас Бульба» (Росія, 2009). Посилання на висновок Еспертної комісії означає, що його ухвалено більшістю членів цієї комісії.

Оскільки наша оцінка даного екранного твору не збігається з вище означеною, ми голосували проти його заборони й за обставин, що склалися, вважаємо за необхідне офіційно висловити свої міркування. В опублікованому на сайті Держкіно рішенні наведено наступне обгрунтування відмови у прокатному посвідченні: «Фільм «Тарас Бульба» викривляє історичні події, фальсифікує і дискредитує українську національну ідею, і загалом є кричуще антиукраїнським, ставить під сумнів саме існування українського народу. Варто відзначити, що Володимир Бортко екранізував саме другу редакцію однойменної повісті Миколи Гоголя, створену на вимогу російського царату, де суттєво зміщені акценти на Русь і російське, а Україна та українське майже відсутні (http://uk.wikipedia.org/wiki/Тарас_Бульба_(повість))».

Наведене посилання на Вікіпедію не відповідає за своїм науковим рівнем статусові рішень Державної установи, оскільки навіть подане у ньому датування подій повісті М.В.Гоголя XVII-им сторіччям не відповідає оригінальному текстові «Тараса Бульби», де йдеться про XV– XVI століття. Всі викладені у висновку Експертної комісії, у складі якої немає жодного історика чи літературознавця, звинувачення мають суто декларативний характер й ніяк не обґрунтовані. Це щонайменше дивно, коли йдеться про екранізацію одного з базових творів національної літератури, заборона якої може спричинити низку ускладнень в українському суспільстві.

Коли було зроблено спробу у приватному обговоренні проблеми з переконаним прибічником цієї заборони п.Сергієм Осначем з’ясувати конкретні її причини, єдиним аргументом стало вживання у фільмі епітету «руський» на означення українських понять. Подібні міркування можуть дозволити собі пересічні глядачі, але не члени Експертної комісії, яким має бути ввідомо, що найбільше поширення у світі назва Русь – як Росія – дістала починаючи з ХVIII ст., і причиною цього стало взяття її у якості нового найменування Московського царства, яке у той час активно розбудовував та розширював цар Петро I.

Оскільки Гоголь писав про події, які відбувалися щонайменше на півтора століття раніше, він вживав похідний він назви Київської Русі епітет «руський» в розумінні «український», а не «російський». Не є аргументом і посилання на те, що В.Бортко екранізував другу редакцію повісті, а не першу, яка була проукраїнською. Власне, у першій редакції письменник вочевидь навіть для себе ще не дійшов остаточного рішення, як називати Україну, бо знайдемо в тексті «Украйну», «Малоросію», «Новоросію». Тоді як у другій редакції чітко йдеться про Русь, а це не просто властиве XV – XVI ст. визначенняУкраїни, але й підкреслення її ролі як спадкоємиці Київської Русі. Відтак і особливо критикована згадка про всемогутнього царя, який постане з «руської землі» у фіналі другої редакції «Тараса Бульби» є далеко не однозначною, надто беручи до уваги мрії гетьманів про «Велике руське князівство».

Доречно навести уривок з інтерв’ю художника-постановника фільму Сергія Якутовича: «Українцями нас назвали тільки в ХVII столітті, тоді як події фільму розгортаються в шістнадцятому (на тогочасних польських мапах, зокрема, теперішні українські території позначали: «Руське воєводство», а його центр – «Київ». Виходячи з цього твердження, в новій екранізації «Тараса Бульби» йдеться передусім про руську ідентичність України, котра в сучасному дискурсі видається з одного боку контроверсійною, а з іншого – вельми важливою для ідентифікації українців (котрі мешкають на вітчизні й поза її межами)».

Поширюване в рішенні Деpжкіно, а відтак і в ЗМІ заперечення  правомірності застосування епітет «руський» до українських понять згаданих вище історичних періодів містить два небезпечних компоненти:

  1. у такий спосіб ми добровільно зрікаємося доби Київської Русі як частини національної історії й самої назви Русь на користь Росії, що цілком відповідає затвердженій В.Мєдвєдєвим 3 березня 2011 р. концепції 1000-літньої історії Росії;
  2. додаємо аргументів сепаратистським настроям на Заході України, в основі яких – ідея про відмінність тамтешніх русинів від українців.

Коли вирішується питання про заборону фільму В.Бортка, слід також брати до уваги, що подібне рішення дискредитує задіяних у створенні картини кількох ключових діячів вітчизняної культури: н.а. України, Героя України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Б.Ступку, народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, члена Національної спілки художників України, члена-кореспондента Академії мистецтв України С.Якутовича, н.а. України Леся Сердюка, творчість яких є визначальною для творення національних смислів української культури новітньої доби. І саме для цих смислів вони працювали й на фільмі Бортка цілком свідомо, а не як нетямущі жертви інформаційної війни Росії проти України. Для всіх вище названих митців, як і для М.С.Грушевського йдеться про таке поняття, як Україна-Русь, а не Русь-Росія. Постає питання, чому для Експертної комісії, яка без попереднього обговорення, лише на підставі анкетування її членів (імовірно – неповного), ухвалила заборону екранізації «Тараса Бульби», визначення Русь-Росія має бути основним?

Подібний зверхній підхід до художніх творів створює прецедент для ухвалення аналогічних рішень до багатьох творів мистецтва. Наприклад, для заборони радянських екранізацій «Запорожця за Дунаєм», оскільки в них присутні проросійські мотиви тощо.

Все це шкодить українській культурі і культурним зв’язкам, створює вкрай негативний культурний резонанс.

Така заборона означає рішенням на рівні держави заплямувати пам’ять Богдана Ступки, одного з найвидатніших вітчизняних акторів, викривити його творчий доробок важким звинуваченням; а з ним поставити під сумнів і твір М.Гоголя, що входить у скарбницю світової культури, митця, яким пишається українська земля.

Не можна не врахувати і суто адміністративні наслідки такого рішення як прецеденту і прикладу для подальших чиновницьких інвенцій на різних рівнях, скажімо, на рівні учбових закладів, адміністрації яких можуть «за зразком» почати вилучання «небажаних» творів за горезвісним «аби чогось не вийшло». Адже тут наявна тривожна тенденція низводити художній образ до буквальної трактовки – дуже простий рецепт для переймання і подальшого адміністративного використання.

Система заборон в царині культури є політичним актом, а відтак вимагає від нас високої відповідальності за свої рішення перед суспільством. Заборону фільму В.Бортка «Тарас Бульба» вважаємо необґрунтованою і такою, що потенційно може загострити протиріччя в сучасному українському соціумі.

Волошенюк О.В.
директор МБФ «Академія української преси»

Новікова Л.Є.
кандидат мистецтвознавства

Черков Г.А.
кандидат мистецтвознавства

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)