Українські кінематографісти – Президентові Порошенку: «Це навіть не пограбування України, це плани самого її нищення»
25.07.2014
Президенту України
Порошенку П.О.
Вельмишановний пане Президенте!
За нашою інформацією уряд України планує до мінімуму скоротити витрати на утримання та розвиток гуманітарної сфери, в т.ч. кінематографа. Не сказав би, що подібні наміри нас дуже здивували. За всіх дотеперішніх президентів та урядів культура лишалась на периферії, попри урочисті клятви і гасла. Наслідок того відомий: упослідженість в Україні всього українською, цілковите здання «в оренду» національного інформаційного простору.
Так, ми розуміємо, в країні триває війна, одначе ж планована фактична ліквідація кінематографа буде означати чергову серію «зачищення» екранного простору – на користь інших країн, передусім Росії. А це вже буде нашою поразкою – так само у війні.
Не треба пояснювати, як буде сприйнято таку «державну культурну акцію» українською громадою – як зраду національних інтересів.
Усе це тим прикріше, що упродовж останніх 3-4 років (парадокс режиму Януковича) кінематограф в Україні почав потроху підніматися. Головне – з'явилося молоде покоління кіномитців, які пізнали і успіх на престижних міжнародних кінофестивалях, і повернення до глядача, який уже встиг забути про існування свого кіно. І що ж, тепер усе це затоптати, пустити по вітру? Просте порівняння: доменну піч легко зупинити, а от запустити її в роботу украй важко. Те саме стосується «домни кінематографічної».
Власне, про які гроші ми говоримо? Найбільший кінобюджет дотепер становив 137,4 млн. грн. (2012р.), минулорічний – 131,8 млн. грн.. Цьогорічні виплати сягнули аж 1,6 мільйони і подальшої перспективи не видно. Невже ці кошти можуть щось вирішити в загальнонаціональному масштабі? Зате їх відсутність остаточно обрушить кінематографічну галузь, яку тільки-но почали зводити заново.
Натомість кіно в Україні належить розвивати – й війна тільки підсилює цю необхідність. Потрібні не тільки фінанси, а й зміни законодавчого порядку. У першу чергу це стосується проблеми стимулювання виробництва телесеріального кіно.
Пане Президенте! Ми розраховуємо на Ваше розуміння і Вашу підтримку. Не можна дозволити чиновникам, для яких вочевидь уся сфера гуманітарного розвитку є чимось дражливо-непотрібним, продовжити звичну для них справу руйнації самого осердя нації.
Це навіть не пограбування України, це плани самого її нищення. Невже ми дозволимо реалізувати подібні наміри? Війни спершу програються в свідомості, у головах, а вже потім у самому житті. То скільки ж можна програвати?
З повагою,
Голова НСКУ Сергій Тримбач
***
Коментар Сергія Тримбача:
Трапилося так, що одразу по написанні листа Президентові я розмовляв з людиною, що нині перебуває в районі бойових дій у Донбасі. «Хлопці приїздять у футболках і тапочках, - розповів він. - Один автомат на п'ятьох. Медичного приладдя практично немає. Командири дістаються до місця бойових дій на старих «Жигулях» - цирк, їй-Богу!»
А що там кажуть нам високі чиновники? «Українська армія народжується, треба краще її фінансувати». Ніби ж правильно. Водночас читаємо: «Рівень грошового забезпечення учасників АТО зараз вкрай низький. Поки що українське громадянське суспільство (поки що) програє двобій міністерству оборони – чиновники не надто слухаються активістів, бо далекі від них. Мільярди, виділені на армію, зараз зависли невідомо де» (Ігор Луценко. Проблеми АТО.- Українська правда, 25.07.14).
Мільярди зависли, зрадливі й злодійкувати чиновники – іншого висновку тут не вигадаєш – продовжують грабувати країну. Все ті ж самі! Щось і хтось помінявся нагорі, решта сидить і робить те саме, що робили і за Ющенка, і за Януковича. Під безкінечні вигуки «Героям слава!» - це вони навчилися вимовляти. Ось, навіть у звільнених донбаських містах не завжди міняють тих, що зробили все, аби посприяти окупації російських найманців… Хочеться ущипнути себе і запитати: що це за держава, в якій ми живемо? «Где так вольно дышит» злодій, убивець і де продовжують душити культуру, скажімо. Українську культуру.
«Мільярди зависли невідомо де» - українською це означає, що їх украдено. Треба знайти заміну. Знайшли. Сфера гуманітарного розвитку, як усім відомо, у нас «жирує». Отже, треба зробити обрізання. Кіно, скажімо. Це ж треба – аж 130 мільйонів на фільмовиробництво. Покотити цю цифру до нуля… Стривайте. По-перше, ці гроші нікого не врятують. По-друге, бюджет одного лишень російського фільму «Сталінград» Федора Бондарчука утричі більший. А ви ж, чиновники, стільки тринділи останнім часом про необхідність очищення національного інформаційного простору, наповнення його вітчизняним продуктом. Себто телесеріальним кіно, просто кіно. Тепер, виходить, уже не потрібно. Бо вкрали все – не до якогось там «продукту».
І повторю сказане багато разів: війна була програна спершу у сфері інформації, у сфері культурного обігу. Оприлюднені плани скорочення державного бюджету не полишають сумнівів: фінансування культури, кінематографа в тому числі, ажніяк не є пріоритетом нинішньої влади. Вони пропонують нам, людям культури, здаватися без бою.
А може краще скоротити не бюджет, а чиновників? Навіть не про уряд йдеться, а про ту саму чиновну братію, котра продовжує несамовито грабувати і опускати Україну і українців. Ми є пасажирами судна, команда якого робить усе, аби корабель потонув остаточно. Що, братіє, будемо й далі дивитися, витріщивши очі: «може так і треба?» Команда вже напоготові – як тільки вода посуне в каюти, вони миттю опиниться на човнах, а потому й деінде, за кордоном передусім. То, може, не чекати сподіваної волі, її приспали під вигуки «Слава Україні!» А заходитися будить…
Той самий чоловік з Донбасу сказав мені: «Тут настрій такий – як тільки все закінчиться, їхати на Київ. Про це відомо. Відтак готують спецзагони міліції, які будуть роззброювати військових одразу по закінченні бойових дій»… Нічогенько, так? Навіть якщо це тільки про один із секторів Донбасу, навіть якщо це не є загальним настроєм (хоча навряд чи). Настрій і картинка зрозумілі і обґрунтовані: ворог не десь там, він у Києві, інших центрах, у кабінетах влади. Її слід нарешті почистити. Майдан минув, а все лишилося на своїх місцях.
Пане Президенте, чи не час діяти? Ми Вас обрали не для того, щоби Ви прикривали цю хижу злочинну зграю. І не для того, щоби справа понищення культури продовжувалася. Важко, але ж давайте! Народ Вас підтримає.