Опівночі з 27 на 28 вересня на «1+1» у програмі «Арґумент-Кіно» – фільм Кіри Муратової «Чулий міліціонер»
26.09.2015
Володимир Войтенко, «Арґумент-Кіно»
Опівночі з 27 на 28 вересня на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: фільм культової одеської режисерки Кіри Муратової «Чулий міліціонер» (1992).
«Чулий міліціонер» є першим фільмом Кіри Муратової часів української Незалежности, спільне виробництво України та Франції, 1992 рік. Стрічка культової режисерки, що вона власними творами – від початку 1960-х і буквально до наших днів – наполегливо й неухильно, долаючи всі можливі перешкоди, створювала свою особливу кінематографічну планету.
Так собі сталося – міліціонер Толя знайшов немовля. Зрозуміло – в капусті. Й ця несподівана знахідка змінила для нього все – він знову почав помічати прекрасні дрібниці буття. І зрозумів, що в житті немає нічого випадкового – все міцно сплетене, взаємопов’язане. І всі потребують любови та співчуття.
Власне, сюжет фільму «Чулий міліціонер» фіксується на багатостраждальному процесі усиновлення Толею та його дружиною Клавою знайденого в капусті малюка. Сам посил – фактично з різдвяної історії, а розвиток сюжету пропонує, сказати б, класичний конфлікт пізньосталінської драматургії, себто боротьбу хорошого з іще кращим.
Та все це позірно. Бо сентиментальний сюжет натикається на авторський несентиментальний погляд на персонажів і на все дійство, що й перетворює картину на особливий, неповторний артефакт. Артефакт, у якому буяє вже класична рефлекторність муратовських людей-символів та несподівана водевільність дійства.
За компартійних радянських часів режисерці не давали фільмувати, бо підозрювали в антирадянщині. Певне, небезпідставно. Бо її твори абсолютно позбавлені робленого, вимушеного оптимізму, що, як не крути, крилося в основі ідеологічно «єдино правильного творчого методу» комуністів – соцреалізму.
Згодом, коли комуністична ідеологія потрапила на смітник, Муратову продовжували звинувачувати в песимізмі на всіх можливих платформах. Та й досі їй дістається за буцім-то «нелюбов до людини та людства в цілому». І дарма, бо Муратова просто реаліст, вона розплющеними очима дивиться на багатовіковий поступ людства.
Її світогляд і погляд на мистецтво маніфестуються відкрито: «Якщо говорити про моє кіно, то я люблю, щоб було конкретне й водночас узагальнене. Вічне, але в конкретному вбранні. Коли таке поєднання вдається, я собою задоволена. Про мій «Астенічний синдром» казали, що це діагноз своєму часові, а я вважаю, що це діагноз усьому людству, всьому й повсякчас… Люди однакові завше й усюди. І в поганому, і в хорошому. В головному. Змінюються дишень зовнішні речі. Раніше не можна було цілуватися на вулиці, а зараз можна. Раніше тортури були значно вигадливіші, а зараз менш. Але завжди цілувалися й завше катували».
Таким чином, як і в своїх публічних судженнях, так і у власних кінотворах режисерка не виказує думок про якусь там деградацію людини, але й жодним чином не замиловується людською натурою, що та здатна водночас на високе та нице, попри конкретні час та простір.
Хоча Муратова якось і сказала, що свого часу зневірилася в реальності людського прогресу та в силі мистецтва щось змінити, а тим паче – змінити світ, після чого в її творах етика поступилася естетиці.
Вже згаданий «Астенічний синдром», зафільмований 1989 року й нагроджений на міжнародному кінофестивалі в тодішньому Західному Берліні престижним «Срібним ведмедем», спеціальним призом журі, був останньою стрічкою Муратової, створеною за часів Радянського Союзу.
Тим часом, «Чулий міліціонер» – перший фільм часів української Незалежности. Далі було ще вісім повнометражних і три короткометражні стрічки – фактично, Муратова, як ніхто з українських режисерів, щодвароки створювала повнометражну картину. І саме про її творчість цього періоду йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті.
Кіра Муратова протягом усього свого кіношляху, про завершення якого оголосила нещодавно, фактично лишалася в лоні російської культури, але усвідомлює себе українською громадянкою – гаряче вітала Українську революцію й рішуче засуджує російську агресію.
Колись, після завершення роботи над «Чулим міліціонером», Муратова сказала, що цей фільм, на відміну від її попередніх стрічок, є абсолютно чистосердечна історія, без каверзи, майже казка, а естетика картини – щось близьке до вітрини фотоательє, де на тебе витріщаються рожевощокі малюки та усміхнені молодята.
Володимир Войтенко, «Арґумент-Кіно», 26 вересня 2015 року