Володимир Тихий: «Брама» – це історія про постапокаліпсис, який досі існує в житті людей
16.12.2016
Кінорежисер Володимир Тихий про роботу над фільмом “Брама”.
Ірина Ковальчук, Львівська кінокомісія
У вересні – листопаді 2016 року відбулися зйомки повнометражного художнього фільму “Брама” режисера родом із Львівської області Володимира Тихого, що створюється за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Картина є екранізацією п’єси “На початку та наприкінці часів” львівського драматурга і режисера, художнього керівника Львівського театру ім. Лесі Українки Павла Ар’є.
Це історія про сім’ю, що мешкає у Чорнобильській зоні відчуження. Головує у ній Баба Пріся, котра товаришує з русалками, поїдає галюциногенні гриби, а за часів війни якось зарізала дванадцятьох есесівців. З нею живуть онук Вовчик і хвороблива донька Слава, яку свого часу покинув чоловік. Неочікувано їхнє розмірене життя закінчується – Баба Пріся отримує містичне попередження про катастрофу, яка станеться найближчим часом.
Зйомки фільму тривали 30 днів у Київській і Житомирській областях, про що розповів режисер Володимир Тихий – автор стрічки “Зелена кофта”, а також творець проектів “Мудаки. Арабески”, “Україно, Goodbye!”, “Вавилон’13”, “Зима, що нас змінила”, “Наша Надія” та ін.
– Події у п’єсі відбуваються в Чорнобильській зоні відчуження, яка є певним кордоном між цивілізацією і героями. Як відбувався підбір локацій? Які критерії Ви враховували під час пошуку?
– “Брама” – це історія про постапокаліпсис, який досі існує в Чорнобильській зоні і житті людей, які там проживають. Саме тому для зйомок ми шукали якесь глухе місто, де зустріти людину практично неможливо. За цими критеріями ми й знайшли хутір Граки біля села Лучанки (Житомирська область) з певною специфічною природою та архітектурою. Також ми провели масштабні зйомки в зоні відчуження: знімали центр Прип’яті, річковий вокзал, напівзатонулий дебаркадер.
– Раніше Ви вже працювали над екранізацією літературних творів. Відомо, що їх адаптація до специфіки ігрового кіно є досить складним процесом. Якими правилами Ви керуєтесь у таких випадках?
– Хороша література – це, перш за все, хороша література, а вже потім – матеріал для екранізації. Водночас вона означає набагато більше, ніж просто хороша література. Це образи, це мова, яка є універсальною, яка працює як в літературі, так і в кіно. При адаптації літературного твору ти стикаєшся з певною органікою самого твору, його настроєм. При класичному (більш індустріальному) форматі екранізації людина, яка вже знайома з п’єсою, йде в кінотеатр і отримує те, на що вона йшла, а не якийсь абсолютно неочікуваний, інколи навіть шокуючий результат. Тут ти маєш, по суті, не лише підкорювати самим матеріалом, а й враховувати його інтонацію, його існуючу художню цінність. Потрібно не боротися з нею, а максимально близько переказати твір мовою кіно.
– На які акценти можна очікувати у “Бабі Прісі” у Вашій інтерпретації?
– “Баба Пріся” – історія про певну травму, яку пережили не тільки українці, а й увесь світ. Ця п’єса є досить камерною, такою, що її можна поставити на будь-якій сцені. Свій успіх у Києві вона починала саме з камерної сцени, куди могли потрапити 50-60 людей, а актори грали на відстані витягнутої руки від глядача. Така дистанція диктувала певні художні засоби. У фільмі ми намагалися вийти на цей глобальний рівень проблеми, яка є основою твору, не порушуючи при цьому її камерної інтонації. Разом з Павлом (автором п’єси) ми дописали певну кількість епізодів, які не просто ілюструють те, про що розповідають герої, але й добре піднімають драматичний градус цієї історії.
Ми сподіваємося, що реліз фільму відбудеться вже восени 2017 року. До цього часу ми плануємо показати фільм на декількох міжнародних кінофестивалях.
Фільм “Брама” є переможцем 8-го конкурсного відбору кінопроектів Держкіно і виробляється компанією “Директорія Кіно”. Продюсери – Ігор Савиченко та Дмитро Кожема. Головні ролі у фільмі виконують Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, Ярослав Федорчук, Дмитро Ярошенко та Дмитро Тубольцев.
Ірина Ковальчук, Львівська кінокомісія, 25 листопада 2016 року