Ахтем Сеїтаблаєв: Кіно може «зшити» єдину країну
16.08.2016
Режисер, актор, телеведучий Ахтем Сеїтаблаєв був гостем Літньої школи журналістики «Дня». Подаємо бесіду, присвячену українській культурі, героям, кінематографу, роботі над фільмом «Її серце» та виступам у зоні АТО.
Марина Сніжинська, Христина Петренко, «День»
ПРО КУЛЬТУРУ
— Я думаю, причина того, що сьогодні відбувається в Україні, зокрема в Криму і на сході, породжена абсолютною відсутністю культурної стратегії нашої держави [...].
Вважаю, що кіно, література, театр, мистецтво, розслідування у ЗМІ можуть набагато більше сказати і щільніше побудувати містки і «зшити» єдину країну. Мене після «Хайтарми» часто запитували: «Люди перевиховалися після цього фільму, вони зрозуміли, що кримські татари найсвятіші люди на землі?» Ні! Неможливо за допомогою одного фільму змінити весь світогляд. Але щиро вірю, якщо людина у якійсь складній ситуації раптом згадає епізод із фільму, книги, газети, або фотографію, — це допоможе їй утриматися від того, щоб палицею вдарити іншу людину тільки тому, що вона вийшла на площу і заспівала гімн своєї держави. Абсолютно переконаний, що патріотами треба виховувати з раннього дитинства. Тому що і мультфільми, і дитяча література, й оточення — все разом формують свідомість людини.
Я прихильник того, щоб на 20 років верховна юрисдикція всіх судів України була, наприклад, у Лондонському суді, поки не прийдуть такі, як ви, молоді люди, до влади. Я абсолютно переконаний, що країною повинні керувати люди років 30 — 35 років із блискучою освітою. Бо кожна гривня, вкладена в культуру та освіту, повернеться в стократ у суспільство.
Впевнений, що треба у першу чергу ухвалити Закон про підтримку кінематографа, і це може стати потужним інструментом для того, щоб, не нав’язуючи, не проливаючи кров, продукувати українськими стрічками сенси нашої країни, яка оновлюється і взяла курс на Європу
ПРО ГЕРОЇВ
— Нині треба придумувати нові передачі, які будуть допомагати колишнім воякам АТО знайти своє місце в мирному житті. Для мене телепередача «Хоробрі серця» — цілий етап життя. Я познайомився з величезною кількістю людей, які є справжніми героями. Це дуже відкриті й прості люди. Молоді бійці чітко розуміють за що воюють, навіщо вони пішли на фронт, і в яку країну хочуть повернутися. Я вважаю, що без волонтерів України не було б! З іншого боку — частина суспільства живе як у паралельній реальності... Я абсолютно не сприймаю позицію деяких українських артистів, які говорять, що «культура поза політикою». Це брехня і лукавство! Бо якщо ти публічна людина і вважаєш, що хлопці, які гинуть на сході, не мають до тебе жодного стосунку і готовий їздити заробляти в країну агресора, то це підлість. Чому Марлен Дитріх поїхала з фашистської Німеччини і співала для союзників? Коли ти зустрічаєшся з хлопцями з фронту, то відчуваєш гордість, що є такі патріотичні люди, які, не шкодуючи себе, віддають життя за Україну. Хоча чув від них негатив на адресу дурного командування, зрадницьких дій, проблеми щодо постачання військових. Але попри всі негаразди вони захищають рідну землю... Передачі мають бути різні, але треба, щоб вони несли надію, щоб знайомили з кращими людьми нашої Батьківщини.
ПРО КІНЕМАТОГРАФ
— Потрібно ставити собі вищі завдання. Ну, скажімо, підкорити Голівуд і отримати «Оскар». Усі свої фільми я знімав на приватні кошти. Зараз допомагає Держкіно. Нині закінчив натурні зйомки стрічки «Її серце» — це робоча назва. Скоріш за все, назва буде «Саїде». За іменем головної героїні. Спостерігаючи за тим, що роблять колеги, за діяльністю членів експертної комісії, розумію, що тематика фільмів останніх двох років нерідко пов’язана з війною, пошуком українського героя.
Наша країна змінюється, проходить переосмислення багатьох речей. Сьогодні українське кіно переживає свого роду Ренесанс. А от якщо говорити про телепродукт, то часто є повтори і перифрази. Але це минеться, треба придумувати щось своє, оригінальне. Зараз є велетенська кількість історій — і воєнних і не воєнних. І мелодраматичних, ліричних. Я збираюся також про війну зняти, про кіборгів. Ми отримали серед ігрового кіно найвищий бал (сценарій написала Наталя Ворожбит). Прообразами головних героїв стануть ті люди, яких знаю особисто. З одним ми разом училися. Його позивний — Богема. Він — спікер «Правого сектору». А ще Євген Дуков, позивний — Маршал, військовий із 93-ї аеромобільної бригади, який під завалами Донецького аеропорту дівчатам розсилав SMS: «Все добре!», а сам лежав із двома переламаними ногами і перебитими ребрами... Зараз він командир патрульної поліції України. Нам є чим пишатися. У кожного, хто поїхав на фронт, є свої причини. Одному бійцю дружина дзвонить, а він їй: «Кохана, у нас тут усе спокійно». А сам у цей час в аеропорту стоїть. Не хоче, щоб дружина дізналася, що він воює. І сміх, і гріх...
КІНОСАГА ПРО САЇДЕ
— Історію про Саїде Арифову я дізнався від продюсера фільму. Ця кримськотатарська дівчина під час Другої світової війни у Бахчисараї врятувала близько 90 дітей, більшість з яких була євреями. Історія унікальна тим, що Саїде врятувала дітей спочатку від нацистів, видавши їх за кримських татар, придумавши їм імена та бекґраунди. Дівчина пройшла через допит гестапо, але не зламалася... А 18 травня 1944 року, коли депортували кримських татар, Саїде показала сховані нею метрики НКВДистам, що діти не кримські татари, а євреї, й цим врятувала їх удруге. Нагадаю, половина кримськотатарського народу загинула під час виселення — 49% за два тижні, причому це були старі жінки і діти. Хоча навіть згідно з радянською статистикою, майже все чоловіче населення кримських татар воювало в Другій світовій війні у складі Червоної армії. Так, були колаборанти, але дуже невелика кількість...
Героїв я вибирав серед кримських татар. Спочатку хотів, щоб роль Саїде зіграла моя дочка. Вона чудова актриса з великим досвідом, але не підійшла. Тому головну героїню грає українська актриса Лілія Яценко. Коли я вже затвердив її, то дізнався, що у неї в родині є кримські татари...
У нас на знімальному майданчику працює інтернаціональна команда: є актори з Ізраїлю, Грузії, України, Австрії, Німеччини. І коли вони всі заговорять, починається Вавилон: одне одному щось доводять на різних мовах, а я себе зловив на думці, що всіх розумію!
Сподіваюся, що до кінця року буде закінчено «постпродакшн» фільму. Нам ще потрібно попрацювати в Єрусалимі. Дещо вже записували у Грузії, бо в Криму таку стрічку зараз зняти неможливо. У нас брали участь у масовці і грузинські діти, а одну з головних ролей зіграв чудовий актор Іраклій Апакідзе.
ВИСТУПИ У ЗОНІ АТО
— Ви разом з Адою Роговцевою і Катериною Степанковою одними з перших із митців виступали у зоні АТО? Які враження від тих зустрічей?
— У Слов’янськ ми їздили з концертною програмою, яку Ада Миколаївна Роговцева назвала «Із тими, кого люблю». Це були фрагменти зі спектаклів, українська поезія (Леся Українка, Ліна Костенко та інші), уривки з фільмів і неформальне спілкування з глядачами. Скрізь були повні зали. Наші концерти у кожному місті завершувалися тригодинними розмовами. Таке відчуття, що людям необхідно поговорити, особливо з Роговцевою. Тому що вона — мама. Ада — це небо! Вона тендітна на вигляд, а по духу — велика жінка, як небо! Хоч іноді може бути дуже жорсткою. Відчуваєш, наче поперед неї йде криголам. Для людей на сході дуже важливо, щоб їх почули, вони розказують про наболіле. Ада Миколаївна — авторитет, її люблять усі глядачі, їй вірять...
У молодих бійців очі зовсім інші. Стільки життєрадісності і життєлюбства я мало де зустрічав! Вони чітко знають, де життя, а де смерть... У їдальні «Правого сектора» я познайомився з людиною, в якої дві вищі освіти, знає три іноземні мови. Навіщо він пішов воювати? Спочатку я подумав, що хлопець не знайшов себе у житті, а виявилося, що все у нього було класно, а бійцем став, бо патріот. Зараз на сході вирішується доля нашої країни і завдяки бійцям АТО зупинена чума під назвою «русский мир». Саме там ти розумієш, що завдяки цим героям Україна переможе!
Фото Артема Сліпачука
Марина Сніжинська, Христина Петренко, «День», 29 липня 2016 року, №133–134