Анатомія кінофестивалю: методи британської діагностики
15.08.2016
Вікторія Хоменко, Docudays UA
«Develop your film festival», який традиційно відбувається в хорватському містечку Мотовуні, – це унікальні навчальні семінари, що знайомлять з досвідом найзнаніших фестивалів світу – таких, як Берлінале, Ротердамський чи Hot Docs.
Сюди їдуть за порадою, натхненням, за всім, що зможе допомогти розвинути й «прокачати» кінофестиваль у майбутньому. Цьогоріч тижневий воркшоп «Developing your film festival» відбувався вшосте й зібрав фестивальних працівників із 16 країн світу. Завдяки програмі «Креативна Європа» український кінофестиваль уперше поїхав на цей міжнародний «спеціалізований курс підвищення кваліфікації».
Програмні координаторки фестивалю Docudays UA Ольга Бірзул та Вікторія Лещенко розповідають, чому цей освітній курс кращий за будь-який «ретрит».
Розкажіть про тренінг: як він відбувається й у чому його «фішка»?
Ольга Бірзул (О.Б.): «Developing your film festival» – тренінг, який відбувається напередодні хорватського кінофестивалю Motovun Film Festival. Він, насамперед, відомий завдяки своєму розташуванню, адже дев’ятнадцятий раз поспіль місцем для події є середньовічне гірське містечко Мотовун. Це затишне маленьке поселення, де, здається, зупинився час. А якщо так і не здається, місцеві фермери, які вирощують трюфелі, лаванду й виноград, обов’язково допоможуть відчути «легкість буття». Організатори фестивалю щороку привозять сюди все: від електричних генераторів до меблів. На перервах ми неодноразово спостерігали, як у міську браму, збудовану за часів Венеціанської республіки, повільно в’їжджали навантажені трактори з усміхненою й засмаглою молоддю. Більшість показів відбувається під відкритим небом в останній тиждень липня. Конкурсної програми тут немає, але показують абсолютно різне кіно: ігрові, документальні та анімаційні стрічки. Цьогоріч для відкриття, наприклад, був обраний ексцентричний фільм «Танжерин», який Шон Бейкер зняв на iPhone 5s. Як потім поділилися організатори, Мотовун був спеціально обраний для воркшопу, адже він має на меті також міжнародний культурний обмін та знайомство з екзотичними формами кінодозвілля.
Вікторія Лещенко (В.Л.): Власне, цей тренінг ми побачили в інтернеті ще кілька років тому, але завдяки членству України в програмі «Креативна Європа», яка частково фінансує цей воркшоп, ми нарешті отримали можливість узяти участь у навчанні. Засновник семінарів – британська організація Independent Cinema Office (ICO), яка, окрім освітньої діяльності, також займається консультуванням, програмуванням, дистриб’юцією й надає пакет професійних послуг для підтримки та розвитку кінопрокатної діяльності. У Хорватії, фактично, відбувалися інтенсивні освітні курси як для досвідчених фестивальних менеджерів, так і людей, які лише починають у цій сфері. По суті, це серія лекцій, що дозволяють зробити «апгрейд» кінофестивалю.
У Європі дуже багато різних кінофестивалів. Це різноманіття якось враховувалося під час воркшопів?
О.Б.: Це правда. Сербські учасники розповідали, що в них відбувається близько 10 фестивалів на рік і в країні існує потужна конкуренція. Для порівняння територія Сербії вшестеро менша за Україну. Звісно, тьютори (викладачі – ред.) «Developing your film festival» допомагають фестивалям підкреслити свою родзинку, і самі учасники активно обговорюють між собою, скажімо, питання приваблення нової аудиторії або пошуку фінансування та вироблення дієвої робочої моделі всередині команди. До речі, учителі тут – керівники успішних міжнародних кінофорумів. Цікаво, що ICO активно залучає представників фестивалів, які зробили собі ім’я нещодавно, щоб учасники мали можливість почути про свіжу «формулу успіху». Ми й собі накреслили план розвитку. Наша мета – запустити повноцінну індустріальну програму на Docudays UA. Документальна галузь специфічна, і нам дуже хотілося б допомагати режисерам реалізовувати свої проекти. Власне, ми вже робимо певні кроки в цьому напрямку: спільно з Британською Радою в Україні наш фестиваль організував два проекти – DocWorks та «The Guardian прямує в Україну».
Загалом, у світі багато цікавих фестивалів. Наприклад, румунський фестиваль жахів, який «для душі» організовує команда Трансільванського міжнародного кінофестивалю. А ось, скажімо, один з тьюторів – Отто Килмала, директор фінського кінофестивалю Loud Silents – робить щось на кшталт фестивалю «Німі ночі» в Одесі. Але фіни щоразу співпрацюють з іншими кураторами. Між іншим, сьогодні на багатьох фестивалях програмери (або програмні координатори) активно співпрацюють з кураторами. Куратор – швидше художник, ніж адміністратор. Він має творчу свободу й знаходить нові фокуси для фестивального контенту. А програмер – потужний менеджер і організатор процесу. Утім, якщо чесно, під час лекції ми багато сперечалися, де межа між цими посадами.
В.Л.: Як на мене, програмер – це людина, яка розуміє, що потрібно аудиторії, тобто програмує фестиваль так, щоб він «спрацював». Безперечно, окрім програмного відділу, є ще чітко продуманий менеджмент. На фестивалі також повинні працювати маркетологи, фандрейзери, піарники, системні адміністратори, які організовують діяльність усього офісу. І це також усе важливо для створення й функціонування фестивалю. Власне, кожен день на тренінгу був присвяченій певній темі – чи то стратегічному плануванню, чи то спонсорству, чи то роботі з волонтерами. Першу частину дня ми мали по 2–3 виступи наших тьюторів, а після обіду – практичну частину.
А що під час курсу вас вразило найбільше?
О.Б.: Мені дуже запам’яталися вечірні посиденьки, коли тьютори ділилися власним досвідом у неформальній обстановці. Саме тоді виринали прості житейські речі, які так чи так стосуються фестивальної роботи. Наприклад, ми багато говорили про те, як зберегти дружбу у фестивальній команді, де черпати ентузіазм. Ці вечірні зустрічі додавали людської енергії й відкривали нових приятелів. Надихав і сам фестиваль у Мотовуні, який є продовженням тренінгу: він задумувався як щорічний фестиваль друзів. Усе відбувається дуже неформально. На відкритті глядачі збираються на площі в центрі містечка, на сцену виходить його директор, до речі, хорватський кінорежисер Ігор Міркович, представляє двох програмерів. Потім вискакують кілька реперів з гостросоціальними піснями, і всі їм підспівують з пляшкою вина в руці.
В.Л.: Саме так! Атмосфера Мотовунського фестивалю особлива! Тільки уявіть: зранку до ночі, поки сиділи на заняттях, у пекельну спеку мотовунські трактори тягли крутими схилами абсолютно все необхідне для фестивалю – від стільців до важкого проекційного обладнання. Кажуть, загальна кількість їхніх підйомів вимірюється навіть не сотнями... і так щороку!
Мене, мабуть, найбільше вразив день, присвячений комерційним спонсорам. А саме запрошені викладачі. Наприклад, ми мали нагоду послухати лекцію харизматичної та прекрасної Дагмар Форель (Dagmar Forelle). Працюючи асистенткою Віма Вендерса, вона познайомилася з директором Берлінського кінофестивалю Дітером Косліком (Dieter Kosslic). Той запросив її очолити фестивальний відділ роботи з комерційними спонсорами, де вона з успіхом працювала 20 років. За цей час обсяги комерційних внесків зросли космічно. Серед останніх головних спонсорів – L'Оreal Paris та Audi. Вони й стали нашим практичним завданням. Викладачі тимчасово перетворилися на представників цих торгівельних марок, а ми мусили провести перед ними яскраву 5-хвилинну презентацію обраного фестивалю для отримання фінансової підтримки. Наша команда вигадала брендування дзеркал на фестивальних локаціях зі слоганом, що краса універсальна. Також ми запропонували влаштувати флешмоб із селфі в цих дзеркалах з хештегом компанії L'Оreal. Тобто тут і зараз створювали дуже конкретні механізми для застосування в майбутньому на власних кінофестивалях.
А які питання найбільше цікавили ваших іноземних колег?
О.Б.: До речі, перед початком занять нас попросили написати перелік проблем, які хотілося б удосконалити на фестивалі. Як з’ясувалося, найчастіше наших колег турбував пошук бюджету.
В.Л.: Маленькі фестивалі не можуть отримати великих грантів, а тому пошук комерційних спонсорів для них – спосіб виживання. Незважаючи на те, що Docudays UA є фестивалем з прав людини, нам також треба вчитися співпрацювати з комерційними спонсорами. Просто це специфічний напрямок роботи, але згодом це дасть можливість вийти на рівень самоокупності.
Порівнюючи досвід іноземних колег і власний, яким ви бачите сьогодні розвиток Docudays UA?
О.Б.: Скажу чесно, мене не полишало відчуття, що деякі запропоновані інструменти для вдосконалення в нашій країні просто не працюють. Економічні та політичні умови, у яких ми організовуємо фестиваль, постійно створюють перепони, вирішення яких команда фестивалю мусить шукати сама.
В.Л.: У мене такого відчуття не було. Це ж усе в голові! Треба змінювати акцент! Звісно, проблеми Берлінського кінофестивалю – це не наші проблеми, але завжди в усіх стратегіях і переговорах важливо усвідомлювати та чітко продумувати, де можна піти на компроміс, а де ні.
О.Б.: Добре, я поясню. Скажімо, вхід на всі фестивалі, які брали участь у програмі, платний. А ми довго й виснажливо планували імплементацію квиткової системи, адже розуміли: за умови фінансової кризи та війни в країні людина тричі подумає заплатити за квиток чи ні. Окрім того, більшість наших міжнародних колег з тренінгу працюють на розважальних фестивалях. А захід, орієнтований на показ документального кіно, має іншу специфіку. Ми постійно мусимо дбати про те, як зацікавлювати нашу аудиторію соціальною проблематикою. До більшості спонсорів ми не можемо звернутися через етичні переконання: найбагатші корпорації в Україні мають «заплямовану» репутацію. Але, безперечно, реальність змінюється, і ми як фестивальні менеджери мусимо шукати нові перспективи, розвивати індустріальну програму, щоби з’являлося більше якісних українських документальних фільмів, і будувати культурні мости між людьми, країнами та фестивалями.
В.Л.: Якось Алан Блек, один із засновників одного з найбільших у світі фестивалів документального кіно Hot Docs, сказав дуже влучну фразу. Під час лекції він довго слухав усіх нас, а потім поставив звичайне запитання: «Як ви бачите розвиток свого фестивалю?» Найчастіше наші колеги говорили про збільшення бюджету, аудиторії, масштабів фестивалю. А він сказав дуже просту й зрозумілу річ: «Коли ми починали Hot Docs у 1993-му, був усього один кінотеатр і невелика групка однодумців. Щоб не збрехати, цього року нас відвідало 211 000 чоловік! За 11 фестивальних днів ми організували півсотні показів на 15-ти кіноекранах. Увесь цей час з нами працювали понад 600 волонтерів... Знаєте, яка наша найбільша проблема зараз? Як лишатися маленьким затишним кінофестивалем для свого глядача, коли ти такий великий!» Схожий виклик уже постає перед Docudays UA. Ти не можеш опиратися кінопопиту, який збільшується, та водночас мусиш утримувати якість, шукаючи індивідуальний підхід до кожного глядача. Слова Алана нагадують, що фестиваль не стільки твоє персональне досягнення, скільки значною мірою глядацьке. Коли твій глядач сприймає його як рідний дім, заповнений друзями, який він також готовий усіляко підтримувати й захищати. Підозрюю, саме в цій формулі ключ до успіху багатьох великих кінофестивалів.
Вікторія Хоменко, Docudays UA, 10 серпня 2016 року