Валерій Балаян: Треба обирати – або боятися, або щось робити
20.02.2016
Кінорежисер і сценарист Валерій Балаян, який багато років жив у Росії, а півроку тому отримав українське громадянство, розповів в інтерв’ю "UA:Перший" про власний документальний фільм "Хуізмістерпутін" і висновки, зроблені під час розслідування злочинів нинішнього президента РФ.
Нещодавно помер відомий російський журналіст-розслідувач Владімір Прибиловський, співавтор книги "Корпорація: Росія і КДБ за часів президента Путіна", відомий своїми резонансними викриттями російської влади і критикою Владіміра Путіна. Ходять чутки, що його могли вбити… Ви не боїтеся за своє життя?
Владімір Прибиловський був дуже інформованою людиною, багато років займався темою Путіна, його приходом до влади. Він надав частину матеріалів журналістці Анастасії Кириленко, чиї розслідування разом із розслідуваннями іншого відомого журналіста Валерія Іванідзе були покладені в основу фільму "Хуізмістерпутін". Щодо його раптової смерті, то ми не повинні спекулювати на цій темі. Треба дочекатися результатів медичної експертизи. А щодо страху за власне життя, то я вважаю, що треба обирати – або боятися, або щось робити. Є гарна приказка, яку я часто про себе повторюю: "Путина бояться – в сортир не ходить" (подано мовою оригіналу – ред.). Зрештою будь-який страх потрібно перемагати. Якщо ми постійно їх (влади – ред.) боятимемося, то ніколи не зрушимо з місця ні в Україні, ні в Росії. А ті, кому страшно, нехай читають казку Корнія Чуковського про таргана (казка "Тараканище" – ред.).
У цій казці страшного таргана, якого бояться усі звірі, навіть ті, які мають зуби та роги, перемагає маленький горобець. Україна може стати цим горобцем?
Я на це дуже сподіваюсь. Принаймні вже зараз зрозуміло, що російський режим приречений, Путіну залишилися лічені дні при владі. Кажуть, що на нього вже було здійснено три замахи. Дві поспіль смерті генералів (керівника Головного розвідувального управління Росії Ігоря Сергуна та заступника керівника штабу повітряно-десантних військ Росії генерал-майора Олександра Шушукіна – ред.), що сталися нещодавно, опосередковано вказують на те, що в оточенні Путіна назріває заколот. Це не тому, що нинішній президент РФ поганий, а тому що він перекрив кисень олігархам і людям із величезними грошима, яким відтепер заборонений в’їзд у західні країни. Тепер вони не можуть користуватися своїми вкраденими капіталами. Саме це, на мою думку, визначає суть того, що відбудеться в Росії, бо йому (Путіну – ред.) цього не пробачать. Вони не для того крали гроші й накопичували свої мільярди, щоб потім не мати можливості поїхати у західні країни, де навчаються їхні діти, де збудовані їхні замки та вілли. Тому одна з головних помилок Путіна полягає у тому, що він допустив уведення санкцій. Тепер і російська економіка розвалюється, і рубль майже не щодня падає… Мені здається, що певне рішення щодо подальшої долі Путіна вже ухвалене.
У Вашому документальному фільмі "Хуізмістерпутін" є думка, що Владімір Путін – не видатний лідер, а доволі сіра й непримітна особистість, яка опинилася у владі лише з волі російських спецслужб. Зараз складається враження, що саме він усіма керує. Путін всіх переграв?
Для мене зрозуміло, що Путін – не якась сліпа безмовна іграшка у чиїхось руках. Він – це певна функція. На якій би посаді Путін не працював, він дуже добре виконував цю функцію й усі завдання, які перед ним ставили, тож із цього боку показав себе як ідеальний виконавець. Зауважте, за весь час він нікого не здав і не злив. Він має ті риси, які, напевне, і підкупили "великих людей" з оточення Бориса Єльцина (президент Російської Федерації у 1991-1999 рр. – ред.). Вони зрозуміли, що це надійна людина і хороший виконавець. Але Путін їх не переграв, а просто усіх викинув за борт і залишився при владі разом із ядерною бомбою, якою він тепер розмахує, погрожуючи всьому світові.
Багато корупційних схем, про які йдеться у Вашому фільмі, проходили через європейські країни – Німеччину, Іспанію, Ліхтенштейн тощо. Чому на Заході про це не говорять?
Я думаю, що розвідки деяких країн про це знають, але, зауважте, що люди на Заході занепокоєні в цілому лише одним питанням – стабільністю країни, яка володіє ядерною зброєю. І насправді їм цинічно все одно, скільки Путін вкрав грошей. Головне, що Росія керована, що ядерна зброя під контролем. І що найголовніше – вони бояться розхитувати човен. Для них ключове слово – стабільність. Західні політики – слабаки. Вони, як свого часу Ллойд-Джордж (Девід Ллойд Джордж, прем’єр-міністр Великобританії у 1916-1922 рр. – ред.), як Чемберлен (Невілл Чемберлен, прем’єр-міністр Великобританії у 1937-1940 рр. – ред.) та інші західні політики, постійно займаються умиротворенням людожера. Але вони не розуміють – він не їстиме траву, йому потрібна інша їжа. Оцю його природу вони не можуть зрозуміти. Я думаю, факт, що Путін так довго при владі – це багато в чому продукт цієї негласної згоди західних еліт і лідерів. Це як у відомому вислові, який приписують американському президентові Франкліну Рузвельту про нікарагуанського диктатора Анастасіо Сомосу (старшого): "Це сучий син, але це наш сучий син". Поки Путін тримає під контролем Росію та утримує її від розпаду, його терпітимуть. Це, звісно, цинічно, але політика, особливо те, що називають realpolitik, завжди дуже цинічна, там немає місця моралі чи емоціям. Саме це дає можливість Путіну відчувати себе настільки вільно і плювати на думку Заходу. Зауважте, він і справді чхати на них хотів, бо розуміє, що це – слабаки. Єдиний гравець, якого Путін розглядає як гідного партнера – це президент США Барак Обама. Путін постійно пам’ятає, що за чотири роки майже всіх європейських політиків переоберуть, а він уже 15 років при владі і буде там стільки, скільки захоче. Саме так усе й відбувається. Подивіться, скільки західних лідерів Путін "пережив" – усіх цих Шредерів, Берлусконі. Я думаю, що поки Європа не прокинеться і не зрозуміє, з ким має справу, вони дочекаються, що вся ця чума прийде до них. І вона вже поступово приходить.
Чому Путін спіткнувся на Україні? Він не очікував, що йому чинитимуть такий сильний опір?
Звісно, спіткнувся. Це для нього стало справжнім нічним жахіттям. Він чудово розуміє, що той "совок", який він хоче відновити, без України неможливий. Тому для нього це, у першу чергу, геополітична поразка. Він не очікував, що слабкій сусідній країні вдасться зі свого середовища виділити людей – військових, які зможуть собою закрити цю діру. І те, що Україні вдалося так зробити – величезний подвиг. Я схиляю голову перед українськими військовими. Я кілька разів був у зоні АТО, бачив цих хлопців і мушу сказати, що це найкращі представники української нації. Це те, що прийшло знизу, від українського народу, який віддав своїх синів, які зупинили цю навалу, цю чуму. Це дає надію на те, що Україна прокинеться, відновиться і продовжить іти європейським шляхом. Поразка Путіна полягає в тому, що Україна змогла протиставити Росії таких людей. Громадянське суспільство в Україні народилося після Майдану, на який вийшли люди і сказали "ні" крадіям, а потім пішли на війну, а волонтери їх підтримали. До того ж, усе це не має жодного відношення до правлячої верхівки української влади. Й у цьому полягає надія. Тому що громадянське суспільство народило самосвідомість у людей, які тепер постійно тиснутимуть на будь-яку владу, щоб не дати їй скотитися в авторитаризм.
"UA:Перший", 19 січня 2016 року