Мирослав Бойчук. Кінодокументаліст «Розстріляної весни»
10.11.2015
Юліан Яковина, «Галичина»
Недавно завершився X Міжнародний фестиваль екранних мистецтв «Дніпро–Сінема» ім. Данила Сахненка в Дніпропетровську. Гідно представили наш край на цьому фестивалі і кінематографісти Прикарпаття. Спеціальний диплом фестивалю отримав відеокліп «Ой Романе-Романочку» режисера-оператора Мирослава Бойчука, який увійшов до документального фільму цього ж автора — «Героєві Небесної Сотні Романові Гурику». Цю стрічку теж нагороджено дипломом. Цікавими й пізнавальними видалися журі фестивалю документальні стрічки «Боєслав» та «Писаний камінь» режисера з Коломиї Василя Нагірного (телестудія НТК, Коломия).
Високодуховний фотофільм «Проща. Зарваниця» відомого на Прикарпатті фотохудожника Яреми Проціва журі також не обійшло увагою. Його робота отримала диплом лауреата фестивалю.
Аматорське мистецтво Прикарпаття було відзначене дипломом за серію фільмів з історії життя, обрядів та свят села Рожнева Косівського району (народна кіностудія «Черемош», керівник Юрій Магдич).
Та окремо хотілося б зупинитись на творчості режисера-документаліста, поета-пісняра, члена Національної спілки кінематографістів України Мирослава Бойчука. Адже саме його фільми викликали особливий інтерес. Пропонуємо читачам інтерв’ю з Мирославом.
— Мирославе, відеокліп «Ой Романе-Романочку» здобув спеціальний диплом фестивалю. Яка передісторія його створення?
— Цю пісню спеціально написано для фільму про Романа Гурика, який увійшов у документальний цикл «Розстріляна весна». До речі, так само, як ще два музичні твори: «Небесна Сотня України» та «Небесній Сотні низько я вклонюся». Всі пісні писались, як кажуть, на одному диханні. З пропозицією написати музику та зробити аранжування я звернувся до професіоналів — композитора Володимира Домшинського та музиканта Володимира Калина, який працює на студії радіо «Дзвони». Музику Володя написав дуже швидко, сказав, що слова йому відразу лягли на ноти, а от запис у студії тривав дещо довше. Не такими простими виявились вокальні партії та їх зведення. Кілька разів міняли жіночий вокал, поки не зупинились на Юлії Раджаповій. Принагідно скажу, що і пісню про Гурика, і пісню про Небесну Сотню виконали учні Володимира Домшинського — гурт «Будьмо» та Василь Михайлович.
А от з третьою піснею — «Небесній Сотні низько я вклонюся» склалась така історія. Через трагічні сімейні обставини Володя Домшинський, якому належить ідея теми пісні, не мав можливості написати до неї музику. Час підтискав, і тоді я вдався до сміливого, як на мене, рішення: розмістив слова пісні у «Фейсбуці». Через кілька хвилин через пошту отримав повідомлення київського співака та композитора, як згодом з’ясувалось, аранжувальника та власника музичної студії Олександра Тищенка... Пам’ятаєте його хіт «Пріма-балерина»? «Мирославе, з радістю приймаю твою пропозицію. Наддостойна поезія. До роботи приступаю протягом тижня. Дякую за довіру», — написав він. Так-от, пісня була готова вже на другий ранок. І її теж високо оцінили фахівці: перемога на Всеукраїнському конкурсі Мар’яна Гаденка «Прем’єра пісні-2015».
— Знаю, що не менш цікавою є історія створення твого авторського документального фільму «Героєві Небесної Сотні Романові Гурику присвячується».
— Приємною частиною роботи над стрічкою була історія з виявленням унікальних відеоархівів за участю Романа Гурика. Вони знайшлись серед старих відеокасет, про які сама родина героя дещо призабула. Після їх оцифрування я зрозумів, що фільм вдасться. Серед кадрів родинної відеохроніки збереглись не лише зйомки Романа фактично з перших годин його життя, а й ті епізоди, в яких Роман на камеру зізнається, що найбільшим його бажанням є... ні, не велосипед чи щось матеріальне, а «щоб його друг ожив». Ще в одному епізоді покійний отець Сімкайло пророче передбачає, що Роман усім докаже, що він є справжнім патріотом своєї країни. Саме це пророцтво і стало основним стрижнем документального фільму про Гурика.
— Спеціальний диплом «Дніпро—Сінема-2013» отримав також документальний фільм «З чистих джерел» — ще одне цікаве історичне дослідження.
— Ідея створення фільму належить Ользі Терешкун, яка на той час працювала у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Спочатку її задумка була звужена до слайд-фільму з такою-сякою начиткою про історію хорових колективів Прикарпаття. Фільм мав слугувати доповненням до її наукової роботи. Не знаю чому, але тоді я відчув, що така тема заслуговує на більш глибоке втілення в життя, хоча не дуже вірив, що тема хорів може бути цікавою широкому загалові. Ольга погодилась, і через місяць фільм був готовий. Як з’ясувалось згодом, стрічка виявилась першим документальним матеріалом про творчі хорові колективи Прикарпаття. Цікавий нюанс: Ольга хотіла почати фільм якоюсь потужною виконаною професійним колективом піснею. Я ж наполіг (і, як з’ясувалось згодом, мав рацію) на простій і всіма знаній «Ой чий то кінь стоїть» у виконанні аматорського хору, запис якого знайшов у своєму архіві. Аргумент був дуже простий: хорове мистецтво — це передусім народна творчість. Тож і «аудіозабарвлення» фільму має бути максимально наближене до народного. Дехто з «фахівців» після попереднього перегляду стрічки радив забрати з неї один епізод. В ньому розповідається про те, що за часів німецької окупації України у Львові було проведено конкурс хорів, на який з’їхалось більше 100 колективів з усієї України, а в часи незалежної держави Україна на проведення такого форуму не спромоглися... Звичайно, на такі «компроміси» я не погодився, бо переконаний: замовчування помилок — це та сама брехня, лише дещо завуальована.
— Що плануєш представити на Міжнародний фестиваль екранних мистецтв «Дніпро–Сінема» 2016 року?
— Як правило, я працюю одночасно над кількома проектами. В цей час на різних стадіях виробництва та готовності — 16 із них: монтую ще дві серії з циклу «Франкове Прикарпаття» («Франкові місця у Франківську» та «Про перейменування Станиславова»). Ведуться чорнові зйомки для документальних фільмів про історію журналістики Прикарпаття, про історію однієї популярної пісні, про життя Тризубого Стаса, про творчий та життєвий шлях художниці Параски Хоми, про життя та діяльність у Станіславі Андрея Шептицького і т. ін.
Юліан Яковина, «Галичина», 7 листопада 2015 року