Валерій Ямбурський: «Сьогодні не вистачає такої фігури, як Хмельницький»
10.11.2015
Триває широкий український кінопрокат стрічки Валерія Ямбурського «Гетьман», що вийшла на екрани 29 жовтня 2015 року. Подаємо інтерв'ю із режисером історичного фільму.
Надія Заварова, Cultprostir
Зняти історичний пригодницький фільм – немов опуститися в глибини Червоного моря: навколо прекрасні рифи реальних подій, які пронизують яскраві сонячні промені режисерської фантазії. В картині реальні події можуть набути будь-яких драматургічних форм, характери історичних особистостей можуть віднайти найнеймовірніші риси – і все для того, щоб захопити глядача.
Здавалося б, це найбільш благодатний ґрунт для режисера, але вітчизняні кінематографісти не поспішають його засівати. Їм нерідко здається, що суперечливість і багатогранність характеру розкривається тільки в гучній мелодрамі, обов'язково розказаній на підвищених тонах: так, немов глухуватий глядач сидить на гальорці покинутого театру в місті N, а актори щосили намагаються до нього докричатися. А публіка ще й душевно не особливо сприйнятлива, тому на екрані – рапід і серіальні крупні плани, які своєю емоційністю покликані замінити дію.
На великому екрані подібні драматургічні паузи здаються не вишуканим постановочним рішенням, а безоднею, на краю якої можуть розплакатися і герої, і глядачі. «Гетьман» – якраз таке кіно, але будь-який режисер має право на авторський погляд на речі і власний твір, тому Cultprostir попросив творця «Гетьмана», Валерія Ямбурського, докладно розповісти про його картину.
Чому ви вирішили зняти фільм про Богдана Хмельницького?
Мені до рук потрапив літературний сценарій, ідея якого мене зацікавила, хоча сам матеріал був сирим, довелося його доопрацювати в процесі підготовки до зйомки. Якщо ви почитаєте першоджерело, яке голосно називається «кінороманом», хоча ледве дотягує до повісті, то зрозумієте, як сильно сценарій відрізняється від книги. У романі дві, на мій погляд, великі проблеми. Перша: автор не розуміє, що таке характери героїв і як вони драматургічно розвиваються і виписуються. Друга – всі діалоги мають серіальний відтінок. Над першим варіантом сценарію працював досвідчений і обдарований режисер Олександр Будьонний: зрештою, він відмовився знімати екранізацію, але йому вдалося частково вирішити проблему з характерами героїв, і, мабуть, він просто не встиг впоратися з серіальністю діалогів. Потім у режисерському кріслі «Гетьмана» опинився я, і робота над сценарієм поновилася.
Які риси характеру Богдана Хмельницького вас особливо вразили? Яким, на вашу думку, має бути екранний характер гетьмана?
У кожному разі, версія, запропонована глядачеві, – це мій погляд на особистість Богдана Хмельницького. У сценарії були дві паралельні сюжетні лінії: історія Хмельницького-полководця і лінія Хмельницького – закоханого і люблячого чоловіка. Я більше уваги приділив особистому життю Богдана. Фільми про Хмельницького, хоч їх і не так багато, вже були. У них режисери створювали образ полководця. А мені хотілося відкрити завісу його приватного життя, адже він, як і ми з вами, був людиною: переживав, любив, ненавидів і зневажав. На превеликий жаль, незважаючи на патріотичне піднесення в нашому суспільстві, люди не знають історію своєї Батьківщини, яку ми гордо кличемо Україною. І якщо брати тему нашого фільму, то мало хто знає, що першою причиною повстання в Україні, яке переросло у визвольний рух і боротьбу з Польщею, була жінка. Полька Гелена, яку не поділили Богдан Хмельницький і поляк Чаплинський. Так що в нашій історії була своя Єлена Троянська. Про це і розповідає фільм «Гетьман».
Показуєте велику історію через призму особистого шляху?
Ми частіше за все не замислюємося над питанням: з якої причини сотник Богдан Хмельницький за два роки став гетьманом всієї України – і Лівобережної, і Правобережної. Якщо скласти всі шматочки мозаїки докупи, стає ясно, що особиста трагедія, втрата одинадцятирічного сина, забитого гайдуками Чаплинського до смерті, зрада коханої, помножена на особисті амбіції – це гримуча суміш, що штовхає на серйозні вчинки. І я хотів показати Богдана Хмельницького людиною емоційною, простою і зрозумілою глядачеві. Як тільки почалася робота над фільмом, я відразу відмовився від монументальності і зайвої пафосності героя.
Чого більше у вашій картині: історичної правди або художнього вимислу?
Незважаючи на те, що події відбулися всього 360 років тому, у нас досить мало відомостей про Богдана Хмельницького. Всі ці чорні плями – поле для художнього вимислу. Проте ми намагалися дотримуватися історичної правди. Сьогодні вже виросло нове покоління глядачів, яке виховане на видовищному кіно. Вони не задумуються над історією, а хочуть дивитися фільми із захопливим сюжетом. Думаю, повна історична точність і правдивість – це доля документалістів. Якщо ми говоримо про художнє, глядацьке кіно, то потрібно шукати форми і методи, щоб молодий, вибагливий глядач пішов і витратив свій час і гроші на перегляд твого фільму. Так що без художнього вимислу нам не обійтися.
Що є такого в житті і характері вашого Богдана Хмельницького, чого ніколи досі не було на кіноекрані?
У фільмі «Гетьман» головною героїнею, я б навіть сказав – каталізатором усієї історії є Гелена Чаплинська. Ми показали її вплив на Хмельницького. Адже раніше тема особистого життя Богдана була поза увагою режисерів. Нам говорили, що Чаплинський вбив сина Хмельницького, і це спровокувало повстання. Про роль Гелени ніхто не згадував. (Постать Гелени відіграє важливу роль у драматургії стрічки «Богдан Хмельницький» Ігоря Савченка. – НСКУ). Я зайвий раз переконався, що «за кожним великим чоловіком стоїть велика жінка». Фільм «Гетьман» – це абсолютно новий погляд не тільки на події та їхні причини, але і на їхніх головних героїв. Упевнений, глядачеві буде цікаво.
Чи відрізняється справжній Богдан від образу гетьмана, що тиражується масовою культурою?
Достатньо поглянути на пам'ятник Богдану в Києві. Складається враження, що у нього в руці не булава, а граната, яку він зібрався кинути у ворожий танк. У цьому і є монументальність, від якої я відразу відмовився.
Багато акторів у картині грають із деякою майже театральною експресивністю. Це режисерський задум?
Щодо театральної експресивності абсолютно не згоден. Акторський склад вийшов рівним. Костянтин Лінартович, який зіграв роль Богдана Хмельницького, приголомшливий, глибокий актор, він зумів зробити свого героя характерним. Фатіма Горбенко дуже переживала, адже це була її перша велика роль. Гелена в її виконанні вийшла цікавою і суперечливою. Данило Чаплинський у виконанні Сергія Колонтая, за словами консультантки з польської мови, етнічної польки – кращий Чаплинський із тих, яких вона бачила на екрані. Кожен актор вклав душу в цей фільм, додав на екран свою барву. З гордістю хочу зазначити, що в картині є і актори-дебютанти – це Наталія Кобізька, Стас Лозовський і Владислав Ямбурський. Для режисера дебют актора – це велика відповідальність. Адже від тебе залежить їхня майбутня кар'єра. Але я радий, що вони впоралися. Відкривати нові імена – це приємне заняття.
Що для вас головне в роботі з акторами на знімальному майданчику?
На майданчику була атмосфера, яка сприяє творенню. Я не люблю і не розумію, коли режисер, не знаючи, як донести свою думку до актора, переходить на підвищені тони. Як мені здається, ми з акторами відчували одне одного і розуміли. Часу було не так багато, тому не тільки виконавцям доводилося підлаштовуватися під мене, але і мені під них. Ми примудрялися зі щільним графіком зйомок вечорами посидіти в кафе, обговорити минулий день, над чимсь посміятися. Це була одна велика сім'я.
В деяких сповнених особливого драматизму сценах, наприклад, в епізоді страти, ви використовуєте сповільнену зйомку. Ви намагались емоційно вплинути на глядача? Які елементи кіномови вам найбільше допомагають розкривати екранну драму?
Рапід у сцені страти було застосовано спеціально. На мій погляд, у людини в такі хвилини розтягується і спотворюється відчуття часу. Цим хотілося підкреслити внутрішній стан і емоцію Гелени. Рапід – це гарний прийом емоційного впливу на глядача. Він акцентує увагу глядача на сцені. Захоплюватися ним не варто. Якщо говорити про інші прийоми, то їх багато, і більшість із них пов'язана з рухом камери. Найчастіше дієш інтуїтивно. А інтуїція, як відомо, – це здатність голови відчувати заднім місцем.
У картині звучить суржик, своєрідна суміш польської та української мов. Це теж частина задуму?
У фільмі присутні чотири мови: українська, польська, татарська і російська. Поляки з поляками розмовляють чистою польською мовою, що супроводжується закадровим перекладом. Коли поляк розмовляє з українцем, він говорить суржиком, ламаною українською з домішкою польських слів. Така була задумка: хотілося підкреслити мовну культуру і колорит.
Якими були б, на ваш погляд, кроки і стратегічні рішення Богдана Хмельницького в сучасній українській ситуації?
Цікаве запитання. Думаю, що в сучасному політикумі України такої фігури, як Богдан Хмельницький, не вистачає. Ситуація сьогодні має дзеркальне відображення ситуації за часів Богдана Хмельницького. Адже окупація Криму і Донбасу – це результат невмілої політики, підкріпленої інтересами бізнесу. Немає політичної волі вирішити це питання, а є бажання зберегти бізнес на території ворога.
Яка реакція глядачів на «Гетьмана» зробила б вас абсолютно щасливим?
Режисер береться за роботу, коли бачить, що може щось донести до глядача і якось на нього вплинути. Якщо я зможу цим фільмом змусити когось, хто марить «російським світом», переглянути свої погляди і стати патріотом України, і якщо фільм підніме бойовий дух наших воїнів та громадян – це, безсумнівно, зробить мене щасливим.
На фото – Валерій Ямбурський і Костянтин Лінартович під час зйомок
Надія Заварова, Cultprostir, 29 жовтня 2015 року